Смурфики — кумедні гномики з блакитною шкірою, вигадані бельгійським художником Пейо у 1958 році — не були улюбленими героями радянської дітлашні, а тому прив’язаність до них не передавалася у спадок від батька до сина. Прогалину в анімаційній освіті українців узялася заповнювати компанія B&H film distribution, що прокатує повнометражний мультфільм «Смурфики 3D» (The Smurfs), влаштувавши на Одеському кінофестивалі спеціальний «Смурф–Дей». А з минулого четверга фільм — на великих екранах України.

Увесь кінематографічний світ наближається до початку 68–го Венеційського кінофестивалю, а в Україні вийшла у прокат стрічка–призер 67–го кінофоруму на Лідо. Тоді «Сумна балада для труби» (Balada Triste de Trompeta) Алекса де ла Іглесіа отримала нагороду за кращий сценарій та режисуру, що водночас із нагородженням фільму Софії Копполи «Десь» (Somewhere) змусило оглядачів звинуватити Квентіна Тарантіно, який був головою журі, у фаворитизмі: Софія — колишня дівчина, Алекс — давній друг. Але залишимо ці давні навколофестивальні плітки, бо й без цього «Баладі» є чим зачепити глядача.

Складно уявити, щоби харківського художника Бориса Михайлова відзначили найвищою нагородою нашої держави у царині культури — Шевченківською премією. Тут і пояснювати довго не треба: живе переважно за кордоном, фотографує переважно Україну, але якусь таку несимпатичну, неприкрашену, для когось навіть неіснуючу. Поза тим Боба, який ніколи не приховував свого українського, а точніше, харківського походження, нагородили «нобелівкою» для фотографів — премією «Хазельблад» (The Hasselblad Foundation International Award in Photography).