Бліц–підсумок замість планів на майбутнє

Бліц–підсумок замість планів на майбутнє

Зустріч з Юрієм Савчуком, головою Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, я запланувала ще у Львові на церемонії передачі Національному музею імені Шептицького ікони «Покрова Богородиці», яку викрали 27 років тому. Мала надію не лише уточнити неафішовані подробиці сенсаційного повернення ікони вартістю у понад третину мільйона доларів — її, нагадаю, Україні передав російський колекціонер Ігор Возяков — а й розпитати про наступні реліквії, що можуть бути повернені найближчим часом... Переступивши поріг служби, я зрозуміла, що тональність розмови доведеться змінювати. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон потрапила до переліку урядових органів, які, згідно з Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. №1085 («Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»), мають бути ліквідовані. Відповідна постанова Кабміну датована 28 березня, ліквідаційний процес, згідно з законодавством, має завершитися впродовж шести місяців. «Ми повинні передати справи, архів, звільнити людей, передати майно на баланс», — ділиться такими мало оптимістичними планами на найближче майбутнє Юрій Костянтинович. І додає, що функції Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон тепер будуть покладені на Мінкульт. Отож наша з ним розмова стала незапланованим фрагментарним підсумком роботи цієї інституції, зусиллями якої за 20 років незалежності до України було повернено понад півмільйона архівних документів, книжок, творів мистецтва, меморіальних пам’яток, предметів археології...

Просили батько, просили мати, і ми просимо!

Просили батько, просили мати, і ми просимо!

«Мета цього фестивалю — показати фольклорну традицію не в сценічному амплуа, а в її природному середовищі: на полі, у хаті, в колисці. Донести живий автентичний звук, стерти межу «виконавець — слухач», — пояснює співорганізатор фестивалю Ірина Данилейко, відповідаючи на питання, чим «Жнива» відрізняютьcя від інших українських етнозабав на кшталт «Країни мрій» чи «Трипільського кола».

Каталонські історії

Каталонські історії

З Іреною Карпою в «України молодої» давні дружні стосунки. Газета неодноразово писала про шляхи цієї креативної дівчини, що поєднала у собі кілька іпостасей — співачки, телеведучої, письменниці, мандрівниці. Але все ж останні публікації стосувалися більше її приватного життя: заміжжя та народження доньки Кори. Завданням даного інтерв’ю — помережаного обов’язковими питаннями про доньку, пологи й самопочуття — все ж було більше дізнатися про новий альбом та нову книгу, які Ірена дуплетом збирається видати цієї осені. Але сталося не так як гадалося: після того як Ірена вислала відповіді на запитання, у неї знайшлася ще одна донечка, яка народилася 30 липня (пологи відбулися в Барселоні, в домашніх умовах, а серед інтернаціональної команди акушерів — каталонців та французів — була присутня, за свідченням Карпи, «напіввідьма», тому «обійшлося без єдиного розриву, і то при моїй комплекції і нерозійдених костях»). Дівчинка здорова — 3 700 гр. — уже має ім’я з трьох частин, але забобонні батьки поки тримають його в таємниці, й разом iз мамою нею опікуються акушерки, які щодня навідують породіллю (ці послуги входять у вартість самих пологів, що, за свідченням Ірени, вийшло дешевше, ніж народжувати в Берліні).

«УМ» вітає молоду маму, яка дає гарний приклад українкам і не словом, а ділом впливає на демографічну ситуацію в країні. А також її чоловіка Нормана та всю велику родину, включно з маленькою Корою.

Всі статті рубрики