До друку — і в світ

Створення газети — складний процес і творчо, і технічно. Над «Україною молодою» щодня трудяться не тільки наші журналісти, а й коректори, верстальники, випускові редактори. І коли нарешті результати їхньої праці готові, до справи беруться фахівці газетного цеху Державного видавництва «Преса України», де друкується «УМ». Ми вирішили показати своїм читачам, як же відбувається народження «України молодої».

330 кроків до друку

Мозковий центр «УМ» — звісно, редакція (розташована вона, нагадаємо, у видавництві «Преса України»). Тут пишуться статті, вичитуються і вер­стаються шпальти. Тут вивірені й вичитані майбутні сторінки виводяться на спеціальні плівки — ці «зародкові» шпальти щовечора відносить у газетний цех наш завідувач виробництвом редакції Микола Ярмоленко. Саме з них друкуватимуть паперову газету. «330 кроків від редакції — і ви в цеху», — анонсує Микола Миколайович, проводячи нас у видавництво.

Перший пункт призначення — монтажне відділення. Тут дівчата–майстри (ось вони, наші перші читачі!) клеять принесені газетні плівки на спеціальний астролон. Пані Галина працює у видавництві понад 20 років, тож пам’ятає «юність» нашої газети. «Читаємо «Україну молоду» постійно, — каже жінка, не відриваючись від роботи. — Багато що за ці роки було цікавого й пізнавального: і розповіді про різні країни запам’яталися, й історичні та політичні публікації». Але не були б то жінки: цікавить присутніх майстринь чи не найбільше тема кулінарії. Зізнаються: навіть залишають собі «смачні» сторінки.

Копіювальник Анжела (а після монтажу нашу майбутню газету передають у копіювальний цех, де з плівок «УМ» «перекочовує» на спеціальні металеві пластини–форми) теж полюбляє кулінарні сторінки в «Україні молодій»: «Щотижня намагаюся втілити щось у життя». Ще пані Анжелу цікавлять кросворди й освітня тематика: «Маю ж 17–річного сина — актуально для нас». «А мені політика в «УМ» цікава, — додає колега Анжели пан Василь, схилившись над пластиною із завтрашнім номером нашої газети, — анекдоти у вас хороші. А ще спорт ваш люблю. І взагалі, дуже цікава газета. Чи не єдина, яку можна почитати, з тих, що тут друкуємо».

Вологе «УМівське» слово

Поки ми нариваємося на компліменти, «УМ» в «металі» несуть на проявку, а потім — до рук друкаря з багаторічним стажем Ігоря Васильовича. Він ставить форму в друкарську машину і запускає пробний друк. Шум стоїть при цьому неймовірний — справжнє виробництво!

Швидкість друкарської машини — 30 тисяч примірників за годину. Вже через 15 хвилин після запуску друкар тримає в руках примірник завтрашньої газети. Перші номери виходять із надто насиченими фарбами й... вологими сторінками (Микола Микола­йович пояснює, що це така технологічна властивість друку: у тих місцях майбутніх сторінок, де тексту чи зображень немає, форма зволожується). Але газета швидко висихає. Хоча характерний запах фарби тримається досить довго. Ці перші газети ніколи не потраплять до читачів — це макулатурні примірники. «Ще регулюється фарба, поля нерівні можуть бути. Ми маємо все відрегулювати», — роз’яснює Ігор Васильович.

Коли ж огріхи усунені, представник редакції має завізувати відсутність претензій на одному з газетних примірників. Використовується щораз для цього дуже поетична фраза: «До друку — і в світ». Цей примірник «з автографом» зберігатимуть в архіві видавництва кількадесят років!

Узагалі механізм випуску газет вражає масштабами: з першого поверху видавництва на другий, де встановлені друкарські машини, подається з рулонів газетний папір. Тут же транспортером готові газети рухаються на третій поверх, поділені вони на партії — по 25, 50 газет (одна така порція називається «спинкою»). Їх уже чекають у пакувальному цеху. До речі, для упаковування комплекту газет використовують ті ж таки пускові примірники «УМ». Далі, після упакування, газети рухаються у цех розповсюдження — це вже вотчина «Укрпошти» — і складаються у поштові машини. За ніч «УМ» розвезуть по всій Україні вам, нашим шанувальникам. Отож читайте і насолоджуйтеся!