Незаяложені принади

09.06.2011
Незаяложені принади

У музеї протипожежної техніки можна посидіти на раритетах. (Фото з сайту nazamovlennya.kiev.ua.)

Улітку, коли у розпорядок дня дітей не вплітаються уроки та домашні завдання, і малим, і дорослим саме час не лише відправлятися за три моря, а й навідатися у музеї, до яких — рукою подати. Із вибором немає проблем у киян і гостей столиці: Лавра, Софія, Золоті ворота, меморіал «Батьківщина–мати», сучасний музей води... Ви вже там були?! Тоді пропонуємо місця менш відомі, але дуже цікаві.

 

Запрягали хлопці коней, щоб ловити «червоного півня»

Музей протипожежної справи найцікавіший молодшим школярам. Бо у порівняно невеликому залі протипожежної техніки після розповіді екскурсовода можна покачати ручний насос, залізти на дореволюційного кінного воза, яким доставляли воду до місця, де гуляв «червоний півень», чи покрутити кермо машини. Втім історія організованого приборкання вогню у Києві зацікавить будь–кого незалежно від віку.

«За час свого існування Київ серйозно вигорав зо два десятки разів, — констатує директор музею Микола Кисіль. — Восени 1784 року за ініціативою генерал–губернатора Петра Румянцева–Задунайського на гроші, зібрані з міських ремісничих цехів, придбали три пожежні труби, 39 бочок і 47 багрів. Це перший відомий в Україні випадок централізованої закупівлі пожежної техніки».

Але Київ продовжував горіти. У 1811–му, 200 років тому, зник дерев’яний Поділ. Після цієї пожежі у районі почали зводити кам’яні споруди, і поступово, у 1827–му, у місті уже з’явилися перші пожежні частини. Тогочасні пожежники, до речі, були підпорядковані поліції. Вони не лише ловили «червоного півня», а ще й, скажімо, відловлювали бродячих собак і були для киян водовозами.

На прикладі історії пожежної справи можна пересвідчитися, що столичні можновладці в усі часи переймалися проблемами киян специфічно. Так, кожна пожежна частина мала коней однієї масті: Палацова, на Печерську, виїжджала на гнідих, Либідська — на вороних, Старокиївська — на коричневих, Подільська — на біло–сірих. Тобто міська Дума видавала щорічні суми на утримання і купівлю коней відповідної масті. Але на устаткування, яке у разі пожежі значно важливіше, ніж парадний виїзд, грошей не вистачало.

У залі музею виставлені три пожежні вози, які «приїхали» сюди з Київської області, де довгий час стояли кинуті напризволяще. Цю техніку відремонтували і тепер показують, на чому їздили і возили реманент дореволюційні пожежники. Узагалі на пожежу виїжджали одночасно три вози — лінійки. Перший, на якому були багри, ломи, гаки, — «багровий хід» (наголос — на першому складі). На ньому їхало, як правило, семеро пожежників (по три з кожного боку й один позаду) та кучер. Другий віз — так званий «трубний хід» — віз ручну пожежну трубу. Ну і останній «дiжковий хід» — з дiжкою з водою та насосом. В експозиції є паровий насос, який використовували аж до 1920–х років, допоки автомобілі остаточно не витіснили коней. Такий агрегат свого часу коштував 14 тисяч золотих карбованців.

Перших пожежних авто у музеї немає. Але стоять зразки радянських ЗІСів, що почали з’являтися у Київському пожежному гарнізоні з 1936–го. У столиці, між іншим, є ще катер берегової пожежної охорони 1949 року народження. Але «пенсіонер» після численних ремонтів усе ще на службі, на Дніпрі. У музеї ж — лише його макет.

Оскільки музей протипожежної справи розмiщено на території діючої воєнізованої частини №25 Оболонського району, то проводять тут лише організовані екскурсії груп (15—30 осіб). Вартість — 10 гривень з людини.

Місцезнаходження — вул. Малиновського, 6 (м. «Мінська»). Тел.: (044) 418–35–02.

Що аптекар прописав

Киянам необов’язково їхати у Львів, щоб потрапити в аптеку–музей. Колишня «Вільна аптека кам’яна» була на мапі Києва ще 1803 року. Аптеку між трьома храмами — жіночим Фролівським монастирем, чоловічим Петропавлівським монастирем і церквою Миколи Притиски — збудували 1728 року. Розкопувати цю історію почали випадково у 70–х роках минулого століття в ленінградських архівах. А після цього у приміщенні на Подолі, яке відвоювали у ремонтно–будівельного управління, у 1988 році відкрилася аптека–музей.

Нині тут у 12 залах — понад 3000 експонатів. Одна з експозицій — ретроспектива аптечної лабораторії. Тут спеціальні шафи з величезною кількістю підписаних скриньок і стелажів, що заставлені різним аптекарським посудом. Ліки раніше готували з усього: скажімо, натуральний кальцій, який легко розчинявся і засвоювався в організмі, «видобували» з черепашок, а мікстури настоювали на зміях і ящірках.

Різне знахарське начиння — ночви для вимочування трав, рушники–обереги, трави — зібране у залі народної медицини, «Хаті знахарки». Найпопулярніший — «Кабінет алхіміка» з фігурою господаря, що чаклує над своїм черговим дослідом–винаходом. Відвідувачі, щоб здійснилися їхні бажання, залишають тут монети. (Років 10 тому екскурсоводи уточнювали, що покласти гроші треба у черевик алхіміка). Є тут і «Винний льох» — у центрі великий стіл, чималі дубові бочки вздовж стін, перший дистилятор — усе, як було у середньовіччя. І нехай така експозиція в аптеці–музеї вас не дивує. Бо вина раніше були як ліки. Наприклад, хінним, настояним на корі цього дерева, лікували малярію. До речі, раніше в аптеках продавали також кондитерські вироби, лаки, фарби, чорнило, косметику і парфумерію.

Серед експонатів музею — журнал рецептів 1834 року, старовинний касовий апарат, спиртометр з унікальним свідоцтвом про метрологічну повірку 1892 року, млинки, в яких подрібнювали сировину для ліків, спеціальні горіхоколи та машинка для виготовлення пігулок. Або аптекарський диплом. Такий документ вважався великою гордістю і вивішувався на найвиднішому місці, щоб відвідувачі могли на власні очі переконатися: аптекар справді високоосвічена людина, а отже, йому можна довірити своє здоров’я. Ще — пісочний годинник, який відміряє 25 хвилин. Саме стільки часу аптекар зобов’язаний був приділити кожному відвідувачеві. За цей час він уважно вислуховував хворого, дізнавався про хвороби його родичів, ставив діагноз, якщо потрібно було, надавав посильну медичну допомогу на місці і прописував потрібні ліки. 

До речі, спочатку київський музей повноцінно поєднував функції звичайної аптеки і експозиційного закладу. Зараз тут у продажу обмежений асортимент: бальзами й мазі з натуральних компонентів та мило, виготовлене на замовлення музею за рецептурою фармакопеї ХІХ століття кримським підприємством (ціна одного такого практичного сувеніру — 25 грн.) . Екскурсія залами аптеки–музею коштує для дорослих 12 грн., для дітей–школярів–студентів — 8 грн.

Місцезнаходження — вул. Притисько–Микільська, 7, (м. «Контрактова площа»). Тел.: (044) 425–24–37.

До Гігеї — слідами Булгакова, Щербицького і Жака Ширака

Музей медицини розташований у колишньому Анатомічному театрі Київського університету. Власне будівля — уже історична пам’ятка середини ХІХ століття. Її проектував архітектор Вікентій Беретті, чий найвідоміший витвір у Києві — університетський «червоний» корпус. До речі, колишній навчальний корпус студентів–медиків описав у «Білій гвардії» Михайло Булгаков, який тут навчався, — в епізоді, коли Миколка Турбін у міському морзі шукає тіло полковника Най–Турса.

Директор музею медицини Вадим Шипулін вважає заклад, який очолює, не просто зібранням експонатів, цікавих певному колу людей, а своєрідним театром. Таке враження справляють на відвідувачів, зокрема, 16 так званих портретних фігур: немов живі біля операційного столу працюють Микола Пирогов і Володимир Караваєв, Данило Заболотний — за мікроскопом, Василь Образцов — біля ліжка тяжкохворої; в аптеці — аптекар, а у сільській хаті — земський лікар. (Усі «ожили» завдяки працівникові музею, нині 78–річному скульптору Спартаку Британу, який розробив унікальну технологію відтворення людських фігур, які візуально подібні до поширених нині «воскових»).

У залах також представлені інтер’єр старовинної лазні часів Київської Русі (Х—ХІ століття), яку використовували не лише з гігієнічною метою, а й для лікування; аптека XVIII століття, яку привезли у Київ зі Стрия Львівської області, перші медичні підручники Російської імперії, написані українськими вченими. Також експонують оригінальні інтер’єри першої операційної на медичному факультеті Київського університету з повним оснащенням того часу і багато «дрібниць»: інструменти, якими свого часу надавали медичну допомогу ще цирульники, військові комплекти тощо.

У музей медицини, який відкрили до 1500–річчя Києва, любив приводити зарубіжних гостей перший секретар ЦК Компартії УРСР Володимир Щербицький, у цих стінах бував екс–президент Франції Жак Ширак та американський мільярдер і філантроп Арманд Хамер. Зараз сюди запрошують по суботах усіх охочих на екскурсії на 12.00 та 14.00. Для студентів та школярів це коштуватиме 20 грн., для непільговиків — 30 грн. Тут — за 60 грн. iз людини — проводять екскурсії навіть англійською. У будь–який час у всі робочі дні за 210 грн. залами музею можна пройтися групою до 5 осіб.

Місцезнаходження — вул. Богдана Хмельницького, 37 (м. «Університет»). Тел.: (044) 235–20–46.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>