Атестат у 40 років

08.06.2011

У Дар’ївській колонії 15 засуджених у віці від 18 до 40 років отримали документи про повну середню освіту. Останній дзвінок у колонії пройшов, як у звичайних школах: урочиста лінійка, поздоровлення від учителів, прощальний вальс і сльози матерів.

Атестати всім випускникам шкіл, незалежно від того, де вони вчилися, на волі чи за ґратами, вручають абсолютно однакові, одного стандартного державного зразка. Всього навчальний рік у школі при колонії завершився для 155 засуджених, які навчалися в 5—12 класах. Як розповів «УМ» начальник Дар’ївської колонії № 10 Олександр Гусарєв, хорошим пам’ятним подарунком для всіх ув’язнених, які отримали атестат, став святковий концерт, підготовлений самими засудженими.

За словами директора вечірньої школи при колонії №10 Сергія Смирнова, в цьому році золотих медалістів у місцях позбавлення волі не було, хоча за вісім років роботи шкіл за «колючкою» бували й відмінники. Деякі з них, відбуваючи покарання, продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Кілька років тому, коли тільки запроваджували Зовнішнє незалежне оцінювання, організатори виявилися не готові до того, що будуть бажаючі пройти це тестування й у колоніях. Але тепер пункти ЗНО працюють безпосередньо при колоніях.

Саме тут, за ґратами, випускають і найстарших українських «школярів». Так, у Полтаві атестат зрілості отримав 43–річний в’язень. У Дар’ївській колонії таким рекордсменом є 40–річний Дмитро. Те, що вчитися — ніколи не пізно, для чоловіка стало аксіомою: отримавши документ про середню освіту, він мріє вийти на волю і продовжити навчання у виші. Дмитро визнає, що ця відсидка в колонії стала поворотним пунктом у його житті: з’явився час читати багато розумних книжок і зайнятися самоосвітою.

Так склалося, що дитинство Дмитра пройшло у притулку: ріс він без батьків. У підлітковому віці довелося боротися за існування за «законами вулиці». Це призводило до проблем iз правоохоронними органами. А коли вкотре потрапив у колонію, з’явився час подумати про своє життя, багато переосмислити і зрозуміти. «Для мене атестат зрілості — це не просто папірець, — визнає Дмитро. — Це доказ, що я можу жити, як нормальна людина. Отримати хорошу спеціальність, мати сім’ю й дітей...»