Цей режисер, постійний учасник престижних кінофорумів планети, відомий в Україні здебільшого синефілам. Але, можливо, не за горами той час, коли про нього дізнається більшість українців: батько Амоса Гітая народився в Галичині, виріс тут, і тепер син намагається відобразити його життєву історію в кіно. Для цього Амос збирався приїхати в Україну наприкінці квітня, коли його фільми показували в кінематографічній програмі фестивалю «Французька весна». Проте в останній день з’ясувалося, що Амос Гітай не приїде. Стало шкода, що не вдасться поспілкуватися з режисером, який уміє знімати оригінальне, ніби магічне кіно: його фільми камерні (навіть коли в кадрі з’являються групи людей на додачу до головних героїв) і довгі, що, здається, робить їх малопридатними до перегляду. Проте Амос Гітай так уміє вибудувати драматургію, що кожного моменту очікуєш на розв’язку, й це тримає увагу до самого кінця картини. А ще він глибого занурюється в характер персонажів, формуючи його з дрібниць у побуті. Проте завдяки Французькому інституту в Україні та інтернет–програмі Skype вдалося зв’язати Київ та Хайфу і поспілкуватися з Амосом Гітаєм онлайн.

«Золоту пальмову гілку» цьогоріч заплямував скандал. Нагадаємо, що фаворитом у Каннах назвали фільм Ларса фон Трієра «Меланхолія». Проте не фаворитом, а кінематографічним самогубством назвав французький режисер Клод Лелюш заяву данця про те, що він, Трієр, почасти симпатизує Гітлеру. Сказав це режисер–провокатор під час прес–коференції, присвяченої фільму «Меланхолія». Актриса Кірстен Данст штурхала його під бік, досвідчений модератор намагався врятувати ситуацію і перейти до наступного запитання, проте Трієра вже «понесло». Потім славетний данський режисер привселюдно вибачився, проте це не порятувало його від обструкції — фон Трієра ігнорували і журналісти, і зірки під час вечірньої прем’єри його стрічки. А наступного дня рада директорів фестивалю у спеціальному комюніке оголосила цього режисера персоною нон ґрата.

Удруге в Каннах Україна має підстави дістати з забутої скрині свою національну гордість і піднести її, як прапор. Короткий метр — це наш жанр, вочевидь. Цьогоріч переможницею в конкурсі короткометражок, стала 15–хвилинна стрічка «Крос» Марини Вроди. А у 2005 році український режисер Ігор Стрембіцький здобув каннську перемогу за короткометражку «Подорожні».