Учора стало відомо про смерть найвідомішого в країні кримінального авторитета Бориса Савлохова, який останнім часом відбував строк у виправно-трудовій колонії № 76 села Сокиряни Чернівецької області. Як повідомляє «Україна кримінальна», посилаючись на достовірні джерела, Борис Сосланович раптово помер 26 травня у душі тюрми після інтенсивного тренування. Смерть, стверджує джерело, настала внаслідок серцевого нападу. Найбільше інтригує той факт, що Савлохову залишалося сидіти усього нічого — до життя на волі вже залишалося рукою подати, і раптом такий кінець... Коли «УМ» намагалася з'ясувати подробиці смерті Савлохова, співробітники Держдепартаменту з виконання покарань виявилися некомпетентними, у Чернівецькому управлінні раптово «позникало» з робочих місць усе начальство, а в самій колонії «взагалі не знають такого авторитета» (?!). Словом, таємниця, покрита мороком! У Департаментi зорiєнтувалися, що казати журналiстам, тiльки пiсля 15.00, мовляв, пiдтверджуємо.
Виходець із північної Осетії Борис Савлохов (у кримінальних колах більше відомий як Савлоха (Солоха)) — один із найнеоднозначніших кримінальних лідерів столиці. Бо, окрім регалій бандита, він мав ще й позитивні звання — заслужений тренер України, Росії, СРСР з вільної боротьби, президент Фундації соціального захисту спортсменів імені Ярама Ялтиряна, президент спортклубу імені Володимира Синявського і Всеукраїнського спортивного клубу «Борис Савлохов». Окрім підтримки спорту (на ті ж кримінальні гроші), Борис Сосланович активно спонсорував дитячі будинки та інтернати. Хтось каже, тому що це було престижно, а хтось, захищаючи «дядю Борю», стверджує: тому що в самого було четверо дітей.
Уперше Савлохов вступив у конфлікт із законом у 1987 році: тоді Львівський гарнізонний військовий суд засудив його на три роки умовно за статтею про контрабанду. Але перед цим майбутній меценат рік відсидів у СІЗО. Взимку 1992 року він був удруге затриманий на батьківщині — в Осетії — за махінації зі спиртом. У 1995 році Савлохова затримали в центрі Києва біля Будинку кіно. Визволенню авторитета сприяли сам Вахтанг Кікабідзе і Аннє Вєскі. У 1998 році його допитували оперативники УБОЗу за підозрою в убивстві не менш відомого авторитета Кисіля, але доказів проти Савлохова не знайшли.
У 1996 році проти Савлохова порушили кримінальну справу за інцидент в одному зі столичних казино, де, програвши велику суму, гарячий осетинець спересердя побив працівника розважального закладу. Однак потім відпустили за... «заслуги в спорті». А в 1999 році УБОЗ, який уже давно мав зуб на невловимого Борю, таки затримав авторитета, звинувачуваного у вимаганні. 16 червня 2000 року Савлохов був засуджений на 7 років. Такого терміну Савлохов не чекав: розраховуючи на заступництво високоповажних покровителів, думав знову відбутися переляком або ж символічним терміном. Однак Верховний Суд пом'якшив покарання до 5,5 року, які відраховуються з жовтня 1999 року — моменту арешту. Ще тоді ходили чутки, що живим, найімовірніше, Борю з-за грат цього разу не випустять.
Після київського ізолятора Савлохов 10 місяців відсидів у колонії №4 у Житомирській області, а потому — мотав строк у Маневичах на Волині. Учора тіло 52-річного Савлохова ще перебувало у морзі колонії № 67. Про місце поховання і дату похоронів теж нічого не було відомо.
Про те, що Савлохов постійно і серйозно комусь заважав, свідчить кількість замахів на його життя. Проте йому, як невмирущому Маклауду, весь час неймовірно щастило.
1991 — біля готелю «Славутич» Савлохова було поранено в ногу.
1994 — машину авторитета обстріляли з гранатомета.
1995 — в урні біля під'їзду будинку, де жив Борис Сосланович, знайшли вибуховий пристрій.
1999 — у готелі «Спорт» стався вибух, у якому постраждали невинні люди. За чутками, ціллю теракту був Савлохов.
1999 — на спортивному манежі, де тренувався авторитет, знайшли сумку з вибухівкою.
Чотири роки тому, а саме 27 березня 2000 року, було вбито Теймураза Савлохова, середульшого з трьох братів Савлохових. 45-річного «елемента» розстріляли впритул неподалік київського будинку його знайомої. Теймураз Савлохов був відомий як глава одного з найвпливовіших в Україні злочинних угруповань — осетинського. До клану Савлохових також належить Руслан, наймолодший з братів і, кажуть, найменше схильний до кримінального світу. До речі, Руслан Савлохов, головний тренер збірної України з вільної боротьби, є віце-президентом Асоціації спортивної боротьби України, що входить у структуру Національного олімпійського комітету (НОК), очолюваного, як відомо, «кришталево чистим» Прем'єром Віктором Януковичем. Примітно, що в НОК «затесався» ще один кримінальний авторитет — Володимир Кисіль, який виконує обов'язки співпрезидента Асоціації спортивної боротьби. До речі, 4 листопада минулого року на Кисіля було здійснено замах: вибухнув джип, у якому перебував авторитет, а за сумісництвом ще й депутат райради Києва. Раніше — 1 грудня — вбили відомого Прища, в миру Валерія Прищика. Його було розстріляно на території Головного клінічного госпіталю Міністерства оборони України.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
