Теоріями об’єктивного репортажу та соціальної відповідальності у засобах масової інформації прославилися американці. У Радянському Союзі активно культивувалася своя теорія і практика: ЗМІ — агітатор (за світле майбутнє), пропагандист (небачених «звершень» можновладців) та організатор (безпощадної боротьби з інакомислячими). І ці марксистсько–ленінські принципи роботи провладних газет за роки після розвалу СРСР не канули в Лету в Україні. Яскравий приклад «агітки» — видання Луганської обласної ради «Ізвєстія Луганщіни».

— Андрію, на ваше переконання, чому і хто не зацікавлений у роздержавленні засобів масової інформації? Чому Верховна Рада вже кілька років поспіль не може прийняти відповідний закон?

— Більшість людей у роздержавленні видань зацікавлені: журналісти, які працюють у бюджетних газетах і які втомилися заглядати в рот начальникам, читачі, котрим потрібні цікаві газети, які правдиво розказують про те, що відбувається на місцях, а не співають осанну місцевим вождям. Не зацікавлений у роздержавленні ЗМІ чиновник, який не вміє працювати по–сучасному. Більшості політиків і чиновників важко змиритися з думкою, що преса має отримати повну свободу. Україна — одна з небагатьох країн у Європі, де все ще залишається преса, заснована органами влади. Це «совковий» рудимент, і наше завдання — якнайшвидше його позбутися.