Андрій Шевченко, народний депутат від БЮТ. (Фото з сайту radiosvoboda.org.)
— Андрію, на ваше переконання, чому і хто не зацікавлений у роздержавленні засобів масової інформації? Чому Верховна Рада вже кілька років поспіль не може прийняти відповідний закон?
— Більшість людей у роздержавленні видань зацікавлені: журналісти, які працюють у бюджетних газетах і які втомилися заглядати в рот начальникам, читачі, котрим потрібні цікаві газети, які правдиво розказують про те, що відбувається на місцях, а не співають осанну місцевим вождям. Не зацікавлений у роздержавленні ЗМІ чиновник, який не вміє працювати по–сучасному. Більшості політиків і чиновників важко змиритися з думкою, що преса має отримати повну свободу. Україна — одна з небагатьох країн у Європі, де все ще залишається преса, заснована органами влади. Це «совковий» рудимент, і наше завдання — якнайшвидше його позбутися.
У Верховній Раді зареєстрований проект Закону «Про реформу державної і комунальної преси» (його автор — Степан Курпіль). Комітет з питань свободи слова та інформації — представники різних політичних фракцій — розглянув цей законопроект і підтримав одностайно. Зараз справа за тим, щоб цей законопроект розглянули у сесійній залі.
Роздержавлення засобів масової інформації — це одне з наших зобов’язань перед Радою Європи, яка ще 2005 року закликала Україну виконати взяті на себе зобов’язання і якнайшвидше розпочати цей процес. Ми ганебно і давно запізнилися з роботою, яку мали б зробити ще у 90–х роках. Інша справа — для вирішення питання потрібна політична воля.
— Депутати можуть розглянути законопроект «Про реформу державної і комунальної преси» на цій сесії?
— Нічого не заважає Україні у новий бюджетний рік увійти без бюджетної преси. Це вимагає чітких організованих дій. Але цілком можливо.
— Скільки коштів в Україні витрачається на бюджетні видання?
— Такі дані ми не зводили. Але йдеться про десятки мільйонів гривень.
— З одного боку, журналісти хочуть писати не за вказівкою, з іншого — ті, хто працює у бюджетних виданнях, швидше, «проти» реформи, ніж «за», бо можуть лишитися без роботи.
— Безперечно, найперше треба подбати про соціальні гарантії тим людям, які працюють у бюджетних газетах. Вони мають отримати або нову роботу, або переконливу компенсацію за внесок, який вони зробили у громадську роботу. Друге — дуже важливо, щоб держава нарешті заявила дату, після якої в Україні не буде бюджетної преси, щоб кожен колектив міг до цього підготуватися. Наприклад, якби сьогодні люди дізналися, що з нового року не буде державної преси, журналісти упродовж восьми місяців могли б визначитися і спланувати, що робити далі, у якому форматі працювати.
— В Україні близько 700 бюджетних видань, який процент, за вашими прогнозами, продовжить існування після реформи?
— Важко сказати, зокрема, тому що ринок бюджетної преси дуже строкатий. Коли ми його аналізували, нарахували більше двох десятків варіантів засновників видань органів влади і місцевого самоврядування. Серед них є дуже екзотичні. Наприклад, районна адміністрація, сільська рада і приватна структура. Але яка б «каша» не була в окремих питаннях, суть лишається одна — держава повинна піти з ринку преси.
Є бюджетні видання, які після роздержавлення, найімовірніше, припинять своє існування. Але є й ті, які продовжуватимуть виходити. Наприклад, є «Волинь нова» — найпопулярніше видання в області, яке роблять професіонали, і у мене немає жодних сумнівів, що у них є всі шанси себе знайти й у вільному плаванні після реформування державних і комунальних ЗМІ.
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
