Я, вдова фронтовика гвардiї сержанта Браславця Федора Івановича, надсилаю вам звернення мого чоловiка до фронтовикiв. Вiн писав його для публiкацiї в газетi, але не встиг вiдiслати, бо помер на 84му роцi життя.

Отримала черговий номер «України молодої», прочитала рубрику «Я вам пишу...» i задумалася: чому на нашiй рiднiй Українi немає мiсця пам’ятнику такiй великiй особистостi, такому великому патрiоту України, гетьману України — Івану Мазепi? Людинi, яка своїм життям будувала пiдвалини незалежної України, свiй розум i статки вiддала рiднiй землi, яка розумiла, що лише висока духовнiсть, висока культура i висока моральнiсть є запорукою побудови щасливої дер­жави, в якiй житимуть щасливi люди.

Звісно, не всі на схід від Хутора Михайлівського невиліковно інфіковані вірусом гундяєво/жиріновської євро–українофобії. Знаємо там і здравомислячих, не притруєних випарами кремлівської ідеологічної кухні політиків, літераторів, учених... До не вельми численного гурту невчаділих (Валерії Новодворської, Віктора Єрофеєва, Григорія Явлінського...) віднедавна приєднався ще маловідомий в Україні публіцист Олексій Широпаєв, чиї розлогі роздуми про «два різні народи» оприлюднили у квітні одразу кілька вітчизняних часописів.