Стандарти для буття

19.04.2011
Стандарти для буття

Віктор Жуков. (Фото автора.)

Правила організації достойного життя прості й обов’язкові для виконання. Так вважає професор, завідувач кафедри біохімії Харківського національного медичного університету Віктор Жуков, за участю якого було створено фактично усі радянські стандарти комунальної гігієни. Більшість цих методик затребувані й зараз. А ті, що були переглянуті «на око» чи на догоду сучасній кон’юнктурі, нерідко викликають у спеціалістів чимало запитань. Компроміс між тим, як має бути і як вдається зробити, — неприйнятний для фахівця з державним мисленням. Очевидно, саме тому успішні суспільні формації тримаються винятково на авторитеті державників.

 

«Не слід відступати від розрахунків»

— Вікторе Івановичу, вам як спеціалісту тодішньої кафедри комунальної гігієни Харківського медінституту довелося свого часу працювати над створенням стандартів, що регулюють використання нових біохімічних речовин. Бути першопрохідцем завжди непросто. Ваші методики, напевно, народжувалися у справжніх наукових муках?

— Ми вивчали біохімію, яку до нас ніхто не вивчав, тому розробити стандарти для її використання у практичній системі охорони здоров’я було справді нелегко. По–перше, це дуже висока відповідальність, адже ці методики мали бути поширені на всі сфери життя і стосувалися усіх без винятку людей. Йдеться про величину, що лежить в основі багатьох проектів і за якою визначають рівень концентрації тієї чи іншої речовини у воді, атмосферному повітрі, ґрунті або, наприклад, раціоні годування худоби. Найменша неточність може стати причиною великих проблем. Скажімо, тестували ми одного разу речовину, що входила до корму лабораторних тварин. Виявилося, що у 30 відсотків піддослідних, яких годували за цією методологією, було діагностовано рак підшлункової залози. Тому, аби знайти ось цю мізерну, малесеньку дозу, застосування якої не впливатиме негативно на здоров’я людини, довелося провести чимало додаткових експериментів. Тобто на що вказують розрахунки, так і повинно бути. Не слід відступати від них ні вправо, ні вліво.

— У нас прийнято вважати, що за Радянського Союзу людське життя було нічого не варте, тому, з огляду на сучасне сприйняття тих подій, дуже важко уявити достойне фінансування програм, пов’язаних iз безпекою життя. Що б ви сказали з цього приводу?

— Не знаю, як усе було, скажімо, за Сталіна, але добре пам’ятаю, як велися справи, коли працював я. На згадані вами програми виділяли величезні кошти. Ми тоді справді працювали на профілактику. Кожному хімічному комбінату дозволялося виділяти 20—30 відсотків власного бюджету на проведення природоохоронних заходів зi збереження безпечних для людини показників води, ґрунту, повітря. Щороку я «привозив» iз Москви по 5—6 мільйонів рублів на проведення таких досліджень. Сьогодні з цим у державі величезна проблема, тому я не прихильник думки, що у Радянському Союзі було все погано. Комунальна гігієна, стандарти якої ми створювали, — дуже серйозна наука. Саме на цій кафедрі проходили дослідження з мутагенезу, де я навчився рахувати хромосомні аберації, ставити різноманітні експерименти. Перелік можна продовжувати далі.

«Люди у нас практично голодують»

— Вікторе Івановичу, за 20 останніх років багато створених iз вашою допомогою стандартів, напевно, зазнали суттєвих змін. Цікаво, з якими нововведеннями ви не погоджуєтеся категорично?

— Із запровадженими нормами харчування, за якими зараз розраховується так званий продовольчий кошик. Тривалість життя в Україні скоротилася на 20 років. Основною причиною я б назвав той факт, що люди у нас практично голодують. Не в тому розумінні, що їм бракує харчів для підтримування потрібної кількості енергії, а тому, що бракує пластичного матеріалу та вітамінів для утворення гормонів, ферментів, підтримки імунітету. Запропонована державою добова норма білків, яка складає для дорослої людини 50 грамів на день (стандарт СРСР — 80—120 грамів), не витримує жодної критики. Не так давно американські вчені провели експеримент на молодих людях, які протягом двох місяців вели спокійний спосіб життя, вживаючи саме ці 50 грамів білкових продуктів. Незабаром у них почав розвиватися негативний азотистий баланс. Потенційно він може стати причиною багатьох хвороб. Адже не може людина бути здоровою, якщо не споживає достатню кількість м’яса, риби, яєць, печінки, сиру, овочів, фруктів. У нашій країні чимало громадян через бідність не отримують цей мінімум протеїнів. Частина населення робить вибір на користь нездорової їжі, насиченої вуглеводами.

— А чому саме білок ви ставите на перше місце? Останнім часом багато ведеться розмов про шкідливість холестерину, що міститься у продуктах тваринного походження.

— Поясню. ДНК, як відомо, є носієм інформації, але сама по собі вона мертва. А білки є тими робочими бджолами, які зчитують, записують, захищають, реалізують усю генетичну інформацію і навіть здійснюють контроль за нею. Фактично всі системи управління належать до компетенції білка. Якщо його бракує для забезпечення процесу життєдіяльності, організм починає вирішувати цю проблему за рахунок власного ресурсу, що призводить до розладу органів і систем. Але чи довго він так протримається? Той факт, що у нас значно «помолодшали» атеросклероз, інфаркти та інсульти, — це наслідок браку в організмі пластичного матеріалу. Кажуть, що інсульт у 35 років характерний для урбанізованого суспільства. Згоден. Але ж не такими темпами і не в такій кількості! Скажімо, Японія — ще більш урбанізована, проте такої страшної статистики по цих захворюваннях там немає. Ще однією причиною згаданих хвороб є стрес, у якому людина перебуває протягом тривалого часу через суспільні пертурбації і невпевненість у завтрашньому дні.

Що ж стосується холестерину, то я скажу, що це не такий уже й шкідливий субстрат, адже виконує роль антиокислювача або біологічного фільтру, завдяки якому в організмі людини утримуються недоокислені через стрес продукти обміну. Завдяки холестерину відбувається синтез над­звичайно важливих гормонів. Інша справа, що його кількість в організмі має бути нормованою — 150—200 мг для дорослої людини на добу. Слід пам’ятати, що надлишок холестерину спричиняють не білки та жири, а надмірне споживання вуглеводів.

— Вікторе Івановичу, вести розмову про користь білків тваринного походження у розпал Великого посту, мабуть, не зовсім правильно. Тож давайте реабілітуємося розповіддю про згубну дію «чревоугодія». Що каже наука з цього приводу?

— Наука тут повністю підтримує релігію. Переїдання для організму — такий самий стрес, як нервові збудження та голод, адже під час емоційного зриву залози внутрішньої секреції (витоки йдуть від кори головного мозку) змушені викидати для адаптації велику кількість біологічно активних речовин. Їх знешкодження супроводжується появою реакційно дієздатних молекул, що негативно впливають на наші біологічні мембрани. Аналогічним чином страждає організм людей, що постійно переїдають. Як, до речі, і тих, хто тяжко фізично працює. Фізична робота для задоволення та щоденна 30–хвилинна фіззарядка приносять велику користь організму. А тяжка фізична праця і професійний спорт на результат (так само, як переїдання, куріння, наркотики, зловживання алкоголем) завдають організму великої шкоди, бо отруюють його.

 

ОСОБИСТЕ

«Я знаю, як це життя з бульйону зароджувалося»

— Але тіло тілом, та і про душу згадати треба. Ваші колеги розповідали, що у ранній юності ви хотіли вступити до духовної семінарії, пізніше займалися реставрацією храмів, зараз частину своєї зарплати віддаєте безпритульним дітям, біля вас постійно юрмляться студенти і молоді науковці, для яких не шкодуєте ні часу, ні знань, але при цьому називаєте себе атеїстом. Як на мене, ви класичний християнин, то чому ж не приймаєте ідею існування Бога?

— Я науковець і знаю, як це життя з бульйону зароджувалося. Тому традиційне розуміння релігії мені прийняти досить складно. А з безпритульними дітьми я ще й у футбол граю. Коли йду, вони мені услід кричать: «Друг наш». Постійно кажу їм: «Ви ж учіться, старайтеся, у вас усе вийде, ви це зможете зробити». А якось серед них з’явився новенький — білобрисий Санька. На запитання про вік отримав дуже серйозну відповідь: «Дідусю, я вже дорослий. Мені вiсiм років». І тоді я згадав себе у такому ж віці. Мама моя була дуже довго прикута до ліжка, а крім мене — ще троє малих. Я — найстарший. Усе було на мені. У дев’ять років працювати у колгосп пішов, а в 14 мені вже довірили комбайн. Відчуття, коли тобі усього лише 9—10 років, а ти вже почуваєшся дорослим мужичком, якому треба йти на роботу, аби прогодувати сім’ю, мені дуже знайоме, тому бажання допомогти цим дітям абсолютно природне.

Думки ж про семінарію виникли тому, що мою хвору маму часто провідували сусідки й нерідко казали: «Ти не можеш піднятися з ліжка, тому що не віриш у Бога. Він тебе покинув». Коли мама почала ходити, я зібрав речі, заощаджені гроші й хотів їхати до міста вчитися на священика, але вона стала на порозі й попросила цього не робити. Мовляв, таким кроком можеш собі нашкодити. Не послухати її я не міг.

А храми для мене — це передусiм історична і духовна спадщина народу. Ми рятували їх, повертаючи втрачену красу. Що ж стосується віри, то для мене вона полягає ось у чому. Ще змалечку мені казала мама: «Найперше запам’ятай: ти — людина. Працюй, поважай інших». Ці настанови в мені засіли, і я ніколи не відступав від них. Без роботи не можу й понині. Без неї просто помру. Не розумію також, коли кажуть: «А я не можу». Ми ж учимося, пізнаємо щось нове якраз для того, щоб зуміти! Відкривайте книги, проводьте експерименти, цікавтеся життям навколо — і світ буде вашим!