Пасивна мистецька терапія

Вставити пропущене

Гаврило Пустовійт — маловідомий український графік із непростою біографією: прожив 47 років, у 1942–му був звинувачений у націоналізмі й антирадянській агітації, заарештований, в 1943–му визнаний смертельно хворим і випущений без права повертатися в Україну, в роки війни був фактичним головою Спілки художників України, у 1947–му помер від сухот. Перша персональна виставка Пустовійта в Національному художньому музеї України репрезентує творчість художника від «доакадемічних» експериментів — акварелі, роботи тушшю, сангіною, олівцем, робіт «мирного» періоду (пошуків натури, манери, місця під сонцем) і до професійної зрілості — з 1941 року, де впевнені лінії, завершеність композиційна і детальна. Такі виставки безжально фіксують, як з юнацькою невправністю випаровується романтизм, наївність, на всі боки роз­христаність і безрозмірна цікавість — до ліній, чужих манер, кришталевості миттєвостей, жіночої краси, і як із майстерністю приходить економність емоцій. Ранні роботи Пустовійта надзвичайно пластичні: вихоро– і хвилеподібні лінії, заокругленість композиції навіть солодкаво–приторним роботам із серії «Колгоспна Молдавія» надають розчулення класичної пасторалі, в руслі цих же пошуків зроблена й «Рибалки на Дніпрі». Художник шукає лаконічні формули, інколи вхопивши образ, не закінчує роботи і вдається то до прийомів Федора Кричевського, Михайла Бойчука, учнем якого він був, то до графіки «міріскусніков». У 1939—1941 роках Пустовійт малює пам’ятки Західної України — львівську архітектуру, батьківщину Івана Франка — село Нагуєвичі, франкових родичів, хату, музей у Львові, він намагається не пропустити жодної деталі в пейзажах цих місць. Українські селяни не мали фамільних портретних галерей, але завдяки рисункам Пустовійта і час, і манери, і одяг, і постава збереглися для нащадків.

На виставці з фондів НХМУ та приватної збірки родини представлені кілька зразків плакатів і багато книжкової графіки — ілюстрації до «Наймички» Шевченка, «Обломова» Гончарова, «Данила Галицького» Бажана та інших. На роки війни припадає особлива творча активність художника — тут і автопортрети, і вражаючі пейзажі зруйнованого Сталінграда, і портрети радянських офіцерів на Другій світовій, і варіації портретів Олександра Довженка, і галерея української радянської інтелігенції — художники Яблонська, Трохименко, архітектор Заболотний, актор Юрій Тимошенко, поет Андрій Малишко. Очевидно, час був надто страшним, і реалізм міг якнайточніше його зафіксувати. Роботи цього періоду дуже точні, завершені, детально виписані, олівець чіткий і впевнений. Повернення творчості художника в історію українського мистецтва зафіксоване в каталозі «Гаврило Пустовійт. 1910—1947».

Виставка триває до 9 травня.

Пірнаючи в палітру

Саша Прахова в історію українського мис­тецтва включена фактом свого народження. Її прадід Андріан Прахов керував реставраційними­ роботами у Софіївському соборі та Кирилівській церкві, будівництвом Володимирського собору, її прабабцю Емілію Михайло Врубель зобразив в іконі «Богоматір з немовлям» з Кирилівської церкви, дід Микола Прахов і бабуся Анна Крюгер–Прахова — обоє художники і викладачі. Олександра — теж професійна художниця, яка самовиражалася в книжковій графіці, абстракції, мистецтві каліграфії. На виставці в Музеї сучасного мистецтва на Глибочицькій, де художниця веде дитячу студію, вона представила живопис останніх років — з одного боку абстракції, з іншого — райський палісадник. З першого погляду на ці роботи зрозуміло, що Саша Прахова не боїться кольору. Маки, фуксії, іриси, півонії, тюльпани, бузок, насичена зелень листя, пломеніючі кавуни і опуклий фіолетовий виноград — це менше всього нагадує натюрморти з продуманою композицією і ретельно підібраними предметами. Складається враження, що вона просто накрила рамою якусь ділянку квітника, а за багетом продовжується таке ж монументальне буяння флористичної краси.

Великі за розміром полотна густо всіяні квітами, немає місця для повітря і простору, розмашисті мазки, часто написані мастихіном, несуть разом із кольором таку енергію і силу позитиву, що перед цими полотнами неможливо тримати гримасу спліну і депресії. Водночас яскраві квіти і плоди, названі «Спас», «Великдень», «Трійця», «Травень», несуть сезанівську драматичність. Найсвітліші тут, звісно, акварелі — з широко відкритими дитячими очима, соковитими вишнями і розумними мордами коней. В обрамленні яскравих кольорів чудово думається, і думок ця красива виставка породжує безліч.

Виставка триває до 15 травня.