Постанова іменем «болгарки»

13.04.2011
Постанова іменем «болгарки»

Викинуті на вулицю люди чекають на розв’язання конфлікту. (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)

Поки чиновники різного калібру займаються агітацією грядущої житлово–комунальної реформи й об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), там, де ці ОСББ уже створено, найманці б’ють мешканців, викидають на вулицю та погрожують журналістам.

У будинку на Вишняківській, 9, ОСББ примусово виселило вже другу родину зі службового житла. Слідом за двірником Валентиною Яровою (про неї «УМ» уже писала), речі якої виставили надвір у листопаді минулого року, черга дiйшла і до родини Сергія та Наталії Лучуків. Невідомі вирізали двері, виштовхали сина Богдана геть, викинули речі, а потім жорстоко побили главу сімейства. Вхiд до квартири Лучуків заблокували. ОСББ анонсує наступну атаку — на квартиру сім’ї слюсаря Мазура.

 

Сумний «квартирний» серіал

Місце зустрічі журналіста з родинами Лучуків і Мазурів те саме, що й у листопаді, — кухня Сергія та Людмили Мазур, батьків двох неповнолітніх дітей. Півроку тому пані Ярова тут уперше розповіла про катавасію з кримінальним душком, яка почалася у 2006 році.

Слюсарям Сергієві Лучуку, Сергієві Мазуру та двірнику Валентині Яровій квартири надало житлове управління «Західне», де вони працювали. Будинки, які вони обслуговували (до прикладу, Сергій Лучук обслуговує 56 будинків), перебували у зразковому стані. На вихідні сім’ї Лучуків і Мазурів кудись їздили по черзі — аби було кому людям допомогти в разі чого. У 2003–му вони підписали договори безстрокової оренди приміщень, однак права користування службовими квартирами не отримали. «Київміськбуд», до складу якого входило «Західне», попросив відпрацювати 10 років, щоб, бува, працівники не подумали звільнятися з роботи. А за три роки, після створення ОСББ «Вишняківська–9», родинам дали зрозуміти, що вони в будинку зайві. Керівництво об’єднання співвласників уперто наполягало, що Ярову, Мазура та Лучука потрібно виселити. До того часу вже розформували «Західне», слюсарів і двірника перевели на роботу в товариство «Новобудова», яке захищати своїх працівників не поспішає.

ОСББ виграло суд, який постановив виселити Сергія Лучука, Сергія Мазура та Валентину Ярову на тій підставі, що при наданні квартир у користування їм «забули» видати ордери. Вони, в свою чергу, написали заяви про добровільне виселення і жили з членами своїх сімей, яких рішення судів не стосувалося. Мазури і Лучуки стали судитися із Дарницькою адміністрацією, яка відмовляється надавати ордери на вселення до квартир, і домоглися накладення арешту на житлові приміщення, про які БТІ повідомило суд як про такi, що не мають господаря.

Однак ОСББ вирішило не чекати рішень суду: в листопаді без судового виконавця найманці вирізали двері Валентини Ярової і викинули надвір її пожитки, а минулого тижня те саме, тільки у більш брутальній формі, вчинили і з Лучуками.

«Чекав на батька у кросівках і халаті»

«Вранці того вівторка я повернувся потягом із Миколаєва від подруги, батьки вже поїхали на роботу, я ліг відпочити, — розповідає 19–річний син Сергія Лучука Богдан. — Десь пів на дев’яту мене розбудив шум. Ніби хтось у коридорі болгаркою працює... Подивився у вічко — а то ріжуть петлі на наших дверях. Я зателефонував у міліцію і став видзвонювати батька».

Богдан розповідає: щойно члени «команди» із двох десятків людей зірвали двері — його, босого і в самому халаті, виштовхали з квартири. У натовпі, поміж одягнених у бронежилети вісьмох молодчиків та підлітків, які пізніше взялися виносити з помешкання речі, була і голова ОСББ Фатіма Сопіна. Вона «для годиться» показала Богданові копію документа, текст якого він не встиг прочитати, а бойовики миттю заступили вхід до квартири. У цей час прибула i міліція. Але правоохоронці якось реагувати не поспішали — юрбилися віддалік, стали розглядати «ксероксну» копію того документа, що з ним прийшла пані Сопіна, а за кілька хвилин покинули будинок у її компанії.

Зауваживши відхід міліції, один із членів ОСББ, двірник Пушкарук, став агресивно відштовхувати Богдана далі в коридор. Хлопець пробував відбиватися, потім просив хоча б кота із квартири забрати, поки дверей не заварили, — марно. Натомість розбійники зробили показовий жест милості — Богданові видали його кросівки. Меблі невідомі підлітки під наглядом пані Сопіної оперативно винесли надвір, вона з ними тут же розрахувалася. Охороняти під’їзд узялися бойовики із пневмозброєю. Із якої вони охоронної фірми, не сказали, прізвищ не називали. Хлопець так і чекав на батька — надворі, стоячи в кросівках і халаті.

Бойовики заблокували вхід до під’їзду. Коли на місце нарешті приїхав Сергій Лучук, на нього накинулися п’ятеро в бронежилетах. «Я миттю дістав газовий балончик, став порскати їм в обличчя, — розповідає пан Сергій. — Мене скрутили, кинули на підлогу й почали бити. Один ще й на спину стрибнув, я тепер і кроку без болю ступити не можу, а медики виявили ще й струс мозку».

Сергій Лучук каже, що його били ногами, кулаками, довгими ліхтарями з комплекту «обладунку», а коли втомилися, знову загородили вхід. Вдруге приїхала міліція. Але капітан Дарницького райуправління разом зі ще кількома правоохоронцями тільки посміялися з події, що сталася. Особливо смiшним видалося для стражів порядку бажання побитого Сергія Лучука забрати із «замурованої» квартири кота. Вони дозволили бойовикам не впускати пана Сергія в будинок, посміхалися, і скоро так само, як попередні, поїхали геть.

«Голова–невидимка»

«Хто ви такі? Чому нас фотографуєте?!» — цими словами зустрічають журналіста і фотографа «УМ» дві озброєні «шафи», що вахтують під квартирою Лучуків. Одному на вигляд років за сорок, інший — молодший, кавказької зовнiшності. Російська і українська даються озброєному чоловікові важко: «Коке право імєш?» — цікавиться бойовик, тоді як інший намагається заборонити знімати. Почувши у відповідь, що є закон, що передбачає відповідальність за перешкоджання діяльності журналіста, видає відбірний мат.

«Ви мені ще, може, в кишеню залізете? — говорить той, що українець, відвертаючись від камери. — Я не повинен вам відповідати. Завтра будуть документи, приходьте — покажу». Однак наступного дня на вахті стояли вже інші здоров’яки, і ніяких документів вони теж не показали.

Хто ці люди, на який кошт їх найняли — з цими питаннями ми пішли до Фатіми Сопіної, у кабінет правління ОСББ, однак у робочий час жінки не застали. Телефоном пані Фатіма наголошувала на своїй юридичній освіті й некваліфікованості журналістів: «Ви юрист чи журналіст? Якщо є рішення суду, у якому написано «виселити»... Хай судяться з адміністрацією, це стосунку до справи не має. Я вас запрошую сьогодні в правління на 5–ту годину, все поясню, покажу документи, звернення громадян». Запитання, чому охоронці брутально спілкуються з пресою і хто дав право ОСББ брати на себе функції виконавчої служби, пані Фатіма проігнорувала. У призначений нам час пані Сопіна в управлінні не з’явилася.

«Ситуація доведена до абсурду»

Юрист Михайло Грибков, який відстоює права сімей у судах, говорить, що ОСББ на чолі з пані Сопіною діє незаконно, бо службові квартири, які об’єднання вважає своїми, не є власністю ОСББ «Вишняківська–9». «Так, у 2007 році з балансу ТОВ «Новобудова» на баланс ОСББ дійсно були передані їхнi службові квартири, але при цьому вони лишились комунальною власністю, — говорить пан Михайло. — Так само не змінився і суб’єкт права власності на ці квартири — територіальна громада. Згідно з положеннями Закону «Про ОСББ», у власності об’єднання може перебувати майно, яке передане йому членами об’єднання. Так, службові квартири були передані на баланс ОСББ. Але, по–перше, не у власність, а на баланс, по–друге, не членами об’єднання, по–третє — не власником цих квартир».

Єдина помилка, якої припустилися Мазур, Лучук та Ярова, на думку їхнього представника, — те, що вони з липня 2005 року, коли квартири були взяті на облік в Дарницькій РДА як службові, не поклопоталися про те, щоб «Новобудова» домоглася від Дарницької адміністрації видачі ордерів на вселення. «Вони проживали там уже три роки з дозволу свого роботодавця — ТОВ «Новобудови» — i сподівалися, що проблем не буде. Це зрозуміло: ордер є дійсним документом на вселення протягом тридцяти днів. Тож проживання у квартирах більш ніж три роки перетворює отримання ордеру на формальність, якій необізнані люди не надали значення», — говорить пан Грибков.

Щодо рішення суду, яке постійно показує Сопіна і відповідно до якого виселено з квартир його довірителів, — юрист визнає його логічним (справді, у постраждалих ордерів немає). Але неповним. Бо суд був зобов’язаний визначити належного позивача у справі про виселення, а таким позивачем міг бути лише власник спірних квартир або його повноважний представник — КМДА. Однак суд цього не врахував.

«До того ж у резолютивній частині рішення йдеться про виселення тільки трьох осіб: Сергія Мазура, Сергія Лучука та Валентини Ярової. Там не мовиться про членів їхніх родин. Тож трійця написала заяви про добровільне виселення. Це означало добровільне виконання рішення, а тому виконавче провадження було закрито. Оскільки рішення про виселення не стосувалось членів родин відповідачів, вони залишились проживати у спірних квартирах, а відповідачі повторно до них вселились... Ситуація доведена до абсурду, але винні у цьому особи, відповідальні за облік та користування службовими квартирами — і районна влада, і «Новобудова», — каже юрист.

«Тепер же ордерів важко домогтися, бо начальник «Новобудови» вважає, що після передачі квартир на баланс ОСББ змінився їхнiй власник. Від житлових площ відхрещується і Дарницька РДА — БТІ видало довідку, що квартири нічиї. Лишається тільки один можливий господар — компанія «Київміськбуд». Тому йдуть перемовини з її президентом Михайлом Голицею, аби він видав рішення про видачу ордерів. Це буде півкроку, наступний — вимагатимемо затвердження цього рішення Дарницькою РДА», — говорить Михайло Євгенович. Звернення від Лучуків і Мазурів направлені до голови міськадміністрації Попова та Президента Януковича. Сім’ї мають надію, що вони допоможуть улагодити конфлікт.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>