Модна тенденція знімати художні фільми в 3D докотилася й до України — першим у цьому форматі став фільм «Кохаю і крапка» («Люблю и точка»). На те, що це продукт вітчизняного виробника, вказує українське фінансування («Фрі Лайн Студіо», FilmPort, «Ялта–Фільм», студія звукозапису Tretyakoff Production), український режисер, український оператор й українська акторка (хоча фільм знятий російською мовою). На запитання «Чому в 3D?» відповідає режисер Валерій Ямбурський: «Хотілося спробувати цю технологію — по–перше, а по–друге, потрапити в український прокат досить важко, тому треба чимось здивувати й прокатників, і глядача». Режисер знає, що каже, адже на його рахунку — дві знакові для нього роботи: «Приблуда» (симпатичний короткометражний фільм про песика) — фільм став фаворитом фестивалю «Відкрита ніч–2007» i відбув кілька фестивалів, та повнометражна картина «День переможених», який, проте, залишився непоміченим для нашого глядача. Тому коли на одному з фестивалів чесько–український продюсер Віктор Вільгельм запропонував йому роботу над новим ігровим фільмом, Ямбурський не сумнівався.

«Ріо» — це нова мультиплікаційна розповідь від студії Blue Sky, яка в історію світової анімації вписала такi хіти, як «Льодовиковий період», «Хортон» та інші. Цього разу — знята у форматі 3D. Як зізнався продюсер, режисер і художник–мультиплікатор Карлос Салдана, над цим фільмом він працював майже десять років. А світова прем’єра, яка відбулася в Ріо–де–Жанейро, допомогла Карлосу здійснити його велику мрію — побувати в одному з найколоритніших міст планети. Власне, ця пристрасть автора до Ріо — о, як би його зрозумів наш Остап Бендер! — присутня чи не в кожному кадрі мультика.

Ідею концерту підказав позаминулорічний ювілейний тур гурту, який відзначав своє 40–річчя. Чотири десятки концертів пройшли при аншлагах, а якщо є попит, розсудили «машиністи», має бути й пропозиція. До того ж, випустивши за час свого творчого «ралі» аж 30 платівок, «Машина» змушена була наступати на горло власній пісні, складаючи програму концерту. Втиснути до неї всі хіти групи було нереально — настільки їх багато. До того ж тоді програму значною мірою складали фанати гурту, голосуючи за ту чи іншу композицію на сайті «Машини часу».

На початку року до України навідався канадський бандурист японського походження Сакума Сюіці. Колоритний самурай з вусами так зворушливо притискав до себе наш народний інструмент, розповідаючи, що, хоч і працює простим електриком, бандурою захоплюється давно і без неї свого життя уже не уявляє. Слухаючи цього щирого шанувальника бандури, мене не полишали думки про те, що й українка з бандурою скоро виглядатиме так само екзотично, як цей «козарлюга». Інструмент, який раніше був візиткою країни на найпрестижніших міжнародних акціях, сьогодні наче перебуває десь у підпіллі. Держава про престиж народної музики не дбає, а почути його можуть лише дійсно дуже наполегливі люди, які не пошкодують часу на пошук диска із записами бандуристів і сили «видлубати» його з багатомільйонного мотлоху попси.

У народної артистки України Тетяни Маломуж пошана до бандури — на генетичному рівні. Закохавшись у цей інструмент ще в дитинстві, у 2004 році вона створила «бойовий загін» на підтримку іміджу бандури. Спочатку основним напрямом творчої діяльності тріо бандуристок (Тетяна Маломуж, Катерина Коврик, Ольга Черній) були записи для Фонду Українського радіо. Але згодом артистки почали працювати і над іншими проектами, записувати диски, концертувати. За цей час колектив брав участь у міжнародних конкурсах  і фестивалях в  Україні, Росії, Польщі, Франції та інших країнах.