Усе–таки у ставленнi росіян до українців, до України таїться щось ключове, доленосне — для нас, росіян. Для українців Росія теж значима, але лише як точка відштовхування, що допомагає усвідомленню своєї, української, інакшості. Для росіян же Україна, навпаки, точка постійного тяжіння, ревнивої уваги, об’єкт поглинання як чогось «споконвічно свого» і переробки за власним образом і подібнiстю. Ніщо так не дратує росіян, як очевидні відмінності з українцями в мові, менталітеті, культурі, історичному досвіді. Якщо росіяни й визнають ці відмінності, то лише на рівні відмінностей, скажімо, між Владимирщиною та Рязанщиною, але ніяк не на рівні стосунків двох різних народів.

Відома думка, що Росія без України в імперському плані збиткова. Щось у цьо­му ж дусі говорив Бжезінський, та й не тільки він. Ця думка вірна. Але рiч навіть не стільки в економічному й геополітичному значенні України для Москви. Рiч, перш за все, в тому, що на традиційному російському ставленні до України, по суті, тримається російська імперська свідомість, завдяки якій російська імперія, хай і в урізаному вигляді, все ще існує. Підкреслюю: саме ставлення до України — не до Балтії, не до Кавказу — є визначальним для російської імперської свідомості. Як тільки росіяни відкриють для себе, що українці — це дiйсно інший народ, російський імперський міф розвiється, а з ним неминуче закінчиться й імперія.