Богдана Мацьоцька: Якщо захотіти, на лижах можна розігнатися і до 150 км/год

11.03.2011
Богдана Мацьоцька: Якщо захотіти, на лижах можна розігнатися і до 150 км/год

Богдана Мацьоцька — найсильніша українська гірськолижниця. (Фото сайту ФЛСУ.)

Гірські лижі зараз можна назвати найпопулярнішим зимовим видом спорту в Україні. Завдяки розвитку курортів із відповідною інфраструктурою в Карпатах повноцінний зимовий відпочинок в уяві українця тепер асоціюється з поїздкою в гори «на лижі». Утім така масовість не особливо відбивається на рівні наших гірськолижників–професіоналів. Як і більшість інших представників зимових видів спорту, українські гірськолижники майже повністю позбавлені підтримки держави, а це практично виключає їхній відчутний поступ на міжнародних змаганнях. Ті ж спортсмени, що таки обирають гірські лижі справою свого життя, змушені шукати власні рішення. Одна з таких — гуцулка Богдана Мацьоцька, зараз найсильніша українська гірськолижниця. Її нинішні результати на престижних міжнародних змаганнях наразі далекуваті від призових місць, але наполегливість та прогрес результатів Богдани не можуть не тішити. Коли спортсменка завітала до рідного Косова, що на Івано–Франківщині, «УМ» розпитала її про останні виступи та поцікавилася станом гірськолижного спорту в Україні загалом.

 

«В Україні конкурентів у мене поки немає»

— Богдано, представників зимових видів спорту у змагальний період зазвичай годі знайти в Україні. Те, що ви зараз вдома, свідчить про завершення гірськолижного сезону?

— Ні, це просто невеличка перерва для мене. Зазвичай додому на більш–менш тривалий період потрапляю хіба на Новий рік та вже по завершенні сезону. Але останні два місяці виявилися дуже напруженими щодо змагань, витримати ледь не щодня мала важливі старти. Це важко витримати не лише фізично, а й психологічно. Тому зараз я відновлююся, готуюся до чемпіонату України, що пройде наступного тижня в Буковелі, тут же поки збираюся проводити тренування.

— Якщо зважати на те, що ви були єдиною українкою на недавньому чемпіонаті світу, то на внутрішній першості проблем не має бути?

— Мені було б приємно, якби були конкуренція, але достойних опоненток серед наших дівчат я поки не бачу. Сподіваюся, що помиляюсь.

— А чому, на вашу думку, в Україні бракує класних гірськолижників? Чи просто бракує талантів, чи просто люди не готові повністю віддати себе гірським лижам, які дорого коштують?

— Справді, наш вид є дуже затратним щодо коштів. Аби нормально підготувати спортсмена, йому потрібно дати якісний інвентар, відповідні умови. В Україні можна готуватися на курорті Буковель, але тільки взимку, коли є сніг. Але в цей період гірськолижники змагаються по всьому світу, це період турнірів, тому, виходить, тренуватися треба в інші пори року. Потрібно їхати за кордон. А це вже відчутні витрати, адже навіть на най­ближчих до нас австрійських льодовиках плата за проживання, харчування й підйомники виливається у кругленьку суму.

«Збірну формують спортсмени, у яких є гроші»

— То за чий рахунок готуються ті наші гірськолижники, що можуть вирости до рівня збірної?

— Багато з них представляють Київ, де більше грошей, ніж в інших регіонах. У столиці є спортсмени, чиї батьки можуть забезпечити відповідні тренування влітку. Але не обов’язково всі вони мають аж такий хист до цього виду спорту, просто гарний накат — це плюс для кожного лижника.

Певно, в нас у країні багато талановитих спортсменів, але не всі можуть собі дозволити тренування за таких обставин.

— Як із цієї ситуації виходите особисто ви, особливо на тлі останніх чуток про припинення фінансування державою багатьох зимових видів спорту?

— Мені пощастило, адже маю особистого спонсора — «Прикарпаттяобленерго». Якби не грошова підтримка його керівника Олександра Бубена, то навряд чи я досягла б тих результатів, що останнім часом почали тішити.

На самих здібностях далеко не виїдеш, і в себе на подвір’ї добрим гірськолижником ніхто не стане. Свого часу, коли я ще не мала спонсора, доводилося з батьком самотужки готувати трасу, збирати сніг з усіх околиць, ходити пішки за кілька кілометрів від дому, аби потренуватися... Додаткової мороки вистачало.

«Кубок світу — це змагання найкращих серед кращих»

— Богдано, ви згадали про свої результати, які останнім часом дедалі поліпшуються. Через це недавній чемпіонат світу можна назвати найвдалішим змаганням у вашій кар’єрі?

— У Гарміш–Партенкірхені я ставила перед собою завдання пробитися до першої тридцятки, і зробила це в суперкомбінації — фінішувала 26–ю. Хотіла добитися цього ще на Олімпіаді (найкращим досягненням Мацьоцької у Ванкувері стало 37–ме місце. — Авт.), але не вдалося.

Постійно задовольнятися якимсь мінімумом я не збираюся — на кожному старті сподіваюся посісти якомога вище місце.

— Перед чемпіонатом світу–2011 ви вперше змагалися на одному з етапів Кубка світу. Це теж крок уперед у кар’єрі?

— Для мене цей старт був одним з етапів у підготовці до першості світу, хоча кожні змагання по–своєму особливі. А стосовно його важливості, то Олімпійські ігри, для прикладу, є великим видовищем, подією чотириріччя, але ж людина не може чотири роки тренуватися винятково «під них». Кубок світу — це змагання найкращих серед кращих — спортсменів, які присвятили гірським лижам усе життя. Аби потрапити на ці змагання, потрібно пройти нелегкий шлях, отримати допуск за своїми результатами на інших стартах. Багато хто називає виступи на КС важливішими, ніж участь у світових першостях. Тому для мене це справді був важливий крок уперед.

— Недавня Універсіада, що проходила в Туреччині, була «тренувальним» змаганням?

— Студентські ігри мені відверто не вдалися, й однією з причин цього став стан мого здоров’я. Ледь не половина селища, де ми мешкали, у якийсь момент підхопила вірус. У мене температура сягала 39 градусів — самі розумієте, як змагатися в таких умовах (найвище місце Богдани в Ерзурумі — 17–те. — Авт.).

«Розігналася до 127 км за годину»

— У 2006 році у вас була травма, через яку тривалий час ви провели без тренувань. Падіння на трасі, що призводять до таких наслідків, трапляються часто?

— Якби не те ушкодження коліна, я б не пропустила чемпіонат світу 2007 року. Причому травмувалася на тренуванні, за кілька днів до змагань. Довго тоді лікувалася, весь сезон пройшов повз мене. А стосовно ушкоджень, то після недавнього старту на Кубку світу вирушила на інші змагання. Там, під час спуску, коли треба було пролетіти практично 40 метрів, невдало приземлилася і десь пошкодила ту саму ногу, що травмувала чотири роки тому. Тепер маю знову звернутися до лікарів.

У нас такий спорт, що ти щодня стикаєшся з небезпекою щось собі зламати чи травмувати, і треба бути до цього готовим.

— Яку ж максимальну швидкість ви розвиваєте під час спуску?

— Рік тому я показала швидкість 127 км/год на спуску. Це було офіційно зареєстровано, адже на трасі були вимірювачі швидкості. Можливо, колись показувала й вищу, але тоді не було можливості це зафіксувати.

Якщо захотіти, можна довести швидкість і до 150, але чи втримаєшся ти на трасі після цього — інше питання. І в нас же не тільки швидкість відіграє роль, а й проходження траси: можна пролетіти дистанцію, але зробити це технічно неправильно.

«Подобається, коли на вулицях упізнають і дякують»

— На зборах вільний час займаєте книжками чи музикою?

— Вільний час я зараз більше витрачаю на навчання, а названі вами речі — це, швидше, для розслаблення. Звичайно, люблю почитати чи послухати гарну музику. Перед стартом можу увімкнути свій плеєр та слухати певну музику, яка надихає в конкретний момент. Помітила, що окремі пісні гурту Tool гарно підходять під мій стартовий настрій, із їхнього одного альбому я вибрала кілька, які стабільно прослуховую для психологічного налаштування. А є твори в їхньому репертуарі, що допомагають заснути, — залежить від настрою та сприйняття музики.

— Ваш рідний Косів — невелике містечко. Чи почуваєтеся місцевою знаменитістю як учасниця чемпіонатів світу та Олімпійських ігор?

— Щось подібне є, але я намагаюся не звертати на це уваги, адже не вважаю себе такою аж знаменитістю. Просто роблю свою улюблену справу, і намагаюся робити все якомога краще. Але коли на вулицях дякують за те, що я прославляю наш край, стає справді приємно.

— Якось я натрапив на цікаву азербайджанську поштову марку, на якій зображено колись дуже відому гірськолижницю Катю Зайцингер, — німкеня виявилася популярною навіть у теплолюбній кавказькій країні. Чи є у вас потаємне бажання стати колись настільки відомою, щоб ваш портрет також бачили люди у різних куточках світу?

— До Каті Зайцингер мені ще працювати й працювати (сміється). Утім якщо згадати, на яких лижах радянського зразка починала кататися я і які умови в дитинстві були в моїх нинішніх опоненток, то нинішній мій рівень вельми тішить. Але поки я є лише однією із тих шести тисяч дівчат віком від 15 років, що офіційно зареєстровані у світі як гірськолижниці та виступають на міжнародних змаганнях. Моя нинішня позиція в цьому рейтингу — 320–та, і в ній теж можна побачити певний позитив.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Богдана Мацьоцька

Майстер спорту з гірськолижного спорту

Народилася 27 серпня 1989 р. у

м. Косів (Івано–Франківська обл.).

Учасниця Олімпійських ігор 2010 р. у Ванкувері (37–ме місце у слаломі та 44–те — у гігантському слаломі), неодноразова призерка міжнародних змагань FIS та українських турнірів.

Студентка п’ятого курсу Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Перший і нинішній тренер — Олег Мацьоцький.

Зріст — 175 см, вага — 65 кг.

Захоплення — подорожі, спілкування, мистецтво.

Незаміжня.