Таємниці ставки Гітлера

02.03.2011
Таємниці ставки Гітлера

Свою ставку відвідав Гітлер.

Нещодавно Вінницька обласна державна адміністрація прийняла рішення заснувати на місці колишньої ставки «Вервольф» філію обласного краєзнавчого музею. Її відкриття планують на 9 травня. Цього року минає 70 літ від початку будівництва у сосновому лісі біля сіл Стрижавка та Коло–Михайлівка неподалік Вінниці цієї польової штаб–квартири фюрера. Її будували в кілька етапів німецькі та польські робітники з чотирьох фірм. Для некваліфікованих робіт окупанти залучали військовополонених і мешканців навколишніх сіл. Після того як об’єкт здали, його в липні 1942 року відвідав Гітлер. Згодом ставку добудовувала напіввійськова німецька організація «ТОДТ».

 

Підземелля для колоній

Чому Гітлер вибрав саме Вінницю для своєї польової штаб–квартири? На це запитання історики та журналісти дають кілька суперечливих відповідей. Перша: нібито «особа номер два» у Третьому рейху Герінг порадив фюреру вибрати це місце. Мовляв, під час Першої світової війни, у 1918–му він бував на Поділлі та добре знав цю місцевість. Утім якщо звернутися до біографічних даних Герінга, виявляється, що в той час він перебував на Західному фронті, воюючи у складі ескадрильї винищувачів. Прихильники іншої версії стверджують, що нібито німецькі будівельники використали вже існуючий підземний об’єкт Червоної армії, зведений у другій половині 1930–х років. Він призначався для керування військовими операціями Радянського Союзу на південно–західному напрямку в разі виникнення конфлікту в Європі. Німецькі війська начебто захопили його неушкодженим у липні 1941 року, добудували там ліфтові шахти до бункера РККА, а потім використали споруду для штаб–квартири фюрера...

І все ж таки, чому Гітлер розмістив свою ставку під Вінницею? І для чого призначався об’єкт «Вервольф»? Є традиційна відповідь: для керування в безпосередній близькості до фронту військовими операціями. Однак аналіз фактів та документів дозволяє стверджувати, що ставка Гітлера призначалася насамперед для здійснення ним колоніальної політики саме після перемоги у Східній компанії. Це вже потім, коли стало зрозуміло, що бліцкриг не вдався та війна затягнулась, Гітлер використовував «Вервольф» для військового керівництва.

Цікаво, що спеціальна комісія на чолі з ад’ютантом Гітлера, генерал–майором Шмудтом визначилася з конкретним місцем будівництва ставки вже на початку вересня 1941 року. Споруджувати її почали через місяць. Гітлер на той момент вважав, що перемога над Радянським Союзом — це питання кількох місяців, якщо не тижнів. Він навіть самовпевнено видав у серпні 1941–го розпорядження про зменшення об’ємів випуску озброєння та боєприпасів. Звільнені потужності в економіці Німеччини переводилися на випуск цивільної продукції.

До «першого Риму»

Плани Гітлера на завойованих територіях можна узагальнити цитатою з книги «Моя боротьба»: «Ми, націонал–соціалісти, свідомо ставимо хрест на всій німецькій іноземній політиці довоєнного часу. Ми хочемо повернутися до того місця, на якому перервався наш старий розвиток 600 років тому». Якою ж була Німеччина у першій половині ХІV століття, в час, до якого прагнув повернути колесо історії Адольф Гітлер? Тоді німецькі землі були об’єднані у Священній римській імперії (перший рейх в історії німецького народу). Вона була конгломератом автономій на чолі з виборним імператором, який мав обмежені права. У 1314—1347 роках імперією керував Людвіг Баварський. Він значно посилив централізацію влади. До імперії було приєднано Чехію. Водночас у південно–західних німецьких землях розпочався антисемітський рух. Його очолили два невідомі лицарі, яких за формою обладунків назвали армледерами (нім. — «шкіряна рука»). Учасники цього руху винищили чимало єврейських спільнот, вважаючи іудеїв причиною власних бід.

У цей же період розпочав свій завойовницький рух на схід Тевтонський орден (через понад 600 років Генріх Гіммлер оголосить про реінкарнацію цього ордену у вигляді СС). Його столицею стало засноване у 1308 році у Східній Пруссії місто Марієнбург. У цей же час за тисячі кілометрів від Німеччини, на Кримському півострові, припинили своє існування останні поселення готів. Вони були завойовані генуезцями, які утворили тут територіальне об’єднання «Капітанство Готія».

«Атлантида» України

Вірогідно, що Гітлер свідомо зробив свій вибір, будуючи ставку під Вінницею. Це результат його бачення історії та місії фюрера Третього рейху. Адже він вважав, що поновив колонізаційний рух німців, початок якому поклали готи. «Вервольф» над Бугом — це реінкарнація готської столиці, що, за легендою, була розташована на березі цієї річки. Якщо на карті сполучити лінією резиденцію тевтонського ордену замок Марієнбург та південь Криму (де були останні готські поселення), побачимо, що Вінниця розташована якраз у центральній точці цього уявного відрізка. Продовжимо лінію далі на тисячі кілометрів і вона пройде до Ірану, який нацистські ідеологи вважали однією із прабатьківщин арійців. Містика, але саме цим захоплювалися Гітлер та його оточення.

Подібні концепції у Третьому рейхові розробляло історико–археологічне товариство «Аненербе». Воно було структурним підрозділом СС і виглядало своєрідною нацистською академією наук. Роботою товариства керував шеф СС Генріх Гіммлер. Він розробляв плани колонізації українських земель. Цей вірний «паладін» Гітлера збудував свою ставку неподалік «Вервольфа», ближче до Житомира. Вона дістала назву «Хегевальд» (нім. — «заповідний ліс»). Поряд розмістили однойменний військовий цвинтар для есесівців. Тут, за деякими даними, похований один із організаторів системи концтаборів у нацистській Німеччині Теодор Ейке. Будучи командиром дивізії СС «Мертва голова», він загинув під Харковом.

Тож не випадково саме між Житомиром та Бердичевом у 1942 році були засновані перші сім поселень колоністів на місці колишніх українських сіл. Місцевих мешканців виселили, а їхнє житло зайняли фольксдойче, утворивши таким чином СС–колонії. Вони, за планом Гімлера, мали функціонувати уздовж майбутнього автобану Гамбург — Берлін — Варшава — Брест — Вінниця — Крим. Ця дорога з’єднувала б «фатерлянд» та новоутворену марку Готенланд (територія Кримського півострова й Таврії), яку б заселили німці–переселенці.

Секрети не розгадані?

Гітлер пробув у своїй ставці «Вервольф» загалом майже 138 днів. Найбільше — у період iз липня по жовтень 1942 року, коли на Східному фронті відбувалися вирішальні події Сталінградської битви та битви за Кавказ. У 1943 році фюрер ще двічі приїздив до Вінниці: у лютому–березні та в серпні. Восени ж, з огляду на наближення Східного фронту, ставку передали у розпорядження командувача групою німецьких військ «Південь» фельдмаршалу Майнштейну.

Червоні війська двічі займали територію ставки. Першого разу, після німецького контрудару радянські солдати залишили «Вервольф». Тоді гітлерівці направили з Калинівського аеродрому вагони з авіабомбами та підірвали бункери ставки, а дерев’яні будинки спалили.

Подейкують, нібито в підземеллях ставки німці залишили хімічну та біологічну зброю, а то й атомну бомбу. Утім це лише легенди. По–перше, навіщо Гітлеру залишати свою таємну зброю радянським військам? Чи не логічніше заховати її десь в австрійських Альпах, а потім використати у відповідний момент? Якщо ж ця міфічна зброя мала б виконати роль міни сповільненої дії, то після війни сталінські чекісти доклали б максимум зусиль, щоб її знешкодити. Цього не спостерігалося. Більше того, червоні спецслужби взяли в полон есесівського генерала Раттенхубера, начальника особистої охорони фюрера. Він під час війни неодноразово бував у Вінниці і знав усе про об’єкт «Вервольф». У 1955 році його випустили з Радянського Союзу до Федеративної Республіки Німеччина. Було б дивно, якби носія якихось надважливих таємниць так просто взяли й відпустили. По–друге, після гітлерівського, у «Вервольфі» розташувався штаб фельдмаршала Манштейна. Цей діяч серед військової еліти Третього рейху був прикладом поміркованої опозиції до фюрера. Навряд чи Гітлер дозволив би такій людині користуватися об’єктом, де були б заховані військові таємниці. До речі, у квітні 1944–го Гітлер звільнив Манштейна із займаних посад і відправив його до кінця війни у резерв. Згодом, відсидівши три роки у в’язниці, Манштейн працював військовим радником уряду ФРН. У його книзі–мемуарах «Втрачені перемоги» є кілька згадок про вінницьку ставку фюрера.

Проте все це не применшує значення ставки «Вервольф»: вона є знаком пам’яті про мільйони загиблих людей. Про тих, хто віддав життя, аби ідеї Гітлера не були реалізовані.

Ігор ЛАНОВИЙ

 

ДОВІДКА «УМ»

Елітарний містичний орден «Аненербе» був створений у 1933 р. з ініціативи Адольфа Гітлера, рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, группенфюрера СС Германа Вірта і расолога Ріхарда Вальтера Даре. Свій початок організація бере від містичних «орденів» — «Германенорден», «Туле» та «Вриль». Їхні члени вірили, що в праісторичні часи існувала потужна цивілізація Арктика, якій були доступні всі таємниці світобудови. Вона загинула через катастрофу, частина мудреців врятувалася і, поєднавшись із аріями, дала початок раси надлюдей — предків германців.

Із 1939–го «Аненербе» з ініціативи Гіммлера став головною науково–дослідною установою у структурі СС. Товариство «Аненербе» об’єднувало півсотні дослідницьких інституцій і займалося пошуком стародавніх таємних знань задля розроблення новітніх технологій керування людською свідомістю та створення «надлюдини». Бралися до уваги методи окультизму, парапсихології, психотроніки, психопрограмування тощо. Провадили на людях медичні досліди. Працівники «Аненербе» по всьому світу шукали підтвердження нацистської расової теорії, вишуковуючи та звозячи на терени Німеччини стародавні рукописи та стародруки. Зокрема, досліджували стародавні поселення у Криму та провадили там археологічні розкопки. В окупованих країнах працівники «Аненербе» найперше вилучали документацію наукових лабораторій та різних «таємних організацій», поряд з архівами спецслужб.

Кілька років тому частина архіву «Аненербе» була виявлена у Москві.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>