Оптимізація «будиночків» iз центру

24.02.2011
Оптимізація «будиночків» iз центру

У цьому будинку УКЦ займає лише невеликий куточок, але і його забирають. (Фото агенції «Медіапорт».)

Український культурний центр «Юність», Харківський обласний центр народної творчості та обласна художня галерея «Мистецтво Слобожанщини» незабаром можуть канути в Лету за велінням регіональної влади. Рішення про їхню ліквідацію було прийняте так швидко і безкомпромісно, що в місті заговорили про почерк типових рейдерів, які кинули оком на престижні будівлі в центральній частині Харкова. Місцева влада при цьому не поспішає проливати світло на деталі так званої «оптимізації» культурних закладів, над якими завис ліквідаційний меч. Принаймні адресу обіцяного об’єднаного центру, що має з’явитися замість трьох знищених, так само, як і прізвище його керівника, обласні чиновники з депутатами майже півтора місяця зберігають у суворій секретності.

 

Три в одному чи нуль замість трьох?

Історiя з оптимiзацiєю харківських культурних центрiв розгорталася дуже стрімко. Наприкінці минулого року без попередження і обговорення депутати обласної ради включили до порядку денного чергової сесії пункт про злиття трьох закладів в один й одразу підтримали запропонований документ.

Після свят начальник обласного управління культури і туризму Дмитро Кузнєцов підписав наказ чи то про «оптимізацію» чи то про «ліквідацію» цих культурних осередків і створення на їхній базі обласного методичного центру культури і мистецтва. Таке рішення у спілкуванні з пресою чиновник мотивував винятково складним фінансовим становищем своєї галузі і необхідністю заощаджувати кошти. «Ми фізично не можемо виділити по людині на сферу, — каже він. — А в новому центрі будуть централізована бухгалтерія, методичний центр iз різних напрямів. Там будуть займатися аналітикою, розробляти проекти для залучення коштів у галузь».

Власне тут і криється основна відмінність у підходах до справи. Досі у цих закладах люди займалися переважно творчістю. Причому за чітким розподілом напрямів. В УКЦ відбуваються більше десяти обласних різножанрових фестивалів, виступають фольклорні колективи з сільської глибинки, організовують літературні вечори, працює більше двох десятків студій. У свою чергу, Центр народної творчості — це, швидше, культурний осередок народних умільців, для яких «Будиночок на Пушкінській» став, без перебільшення, другою рідною домівкою. Тут майстри збираються, обмінюються досвідом, навчають юних підопічних і організовують виставки своїх робіт, кожна з яких щоразу стає культурною подією в регіоні. До речі, Харківський центр народної творчості є одним iз найкращих в Україні, тому, за словами директора Володимира Гальперіна, звістка про його ліквідацію стала тривожним дзвінком і для аналогічних закладів з інших регіонів.

Не менш дивним здається і рішення про ліквідацію галереї «Мистецтво Слобожанщини». І не лише тому, що її відкрили зовсім недавно, а й через те, що півторамільйонному Харкову (не кажучи вже про область) катастрофічно бракує виставкових залів. Художники стоять у багаторічних чергах, аби показати людям свої роботи. З аналогічними проблемами зіткнулися і два вищезгадані центри. За словами їхніх керівників, графік роботи культурних закладів розписаний буквально по хвилинах. Творчість там вирує iз раннього ранку до пізнього вечора, і цей душевний порив харків’ян влада мала б тільки підтримувати. Уявити ж роботу об’єднаного центру неможливо у принципі. Якщо під трьома дахами творчим людям затісно, то що буде під одним?

Що буде з працівниками ліквідованих центрів, теж не відомо. Журналістам Дмитро Кузнєцов каже, що більша частина трьох колективів автоматично перейде на роботу до нового закладу. Ті, хто не впишеться у новий штатний розклад, за його словами, зможуть працевлаштуватися у туристичній сфері, яка розвивається швидкими темпами і потребує робочих рук. Але і Володимир Гальперін, і директор УКЦ «Юність» Олександр Ґава показують пресі документ, власноручно підписаний тим же паном Кузнєцовим, де чітко наказується усім керівникам ознайомити працівників закладів iз рішенням обласної ради, попередити їх письмово про припинення трудових відносин і подати їхні дані до... міського центру зайнятості.

Ще важче знайти на мапі Харкова ймовірну адресу так званого об’єднаного центру. Директори не виключають, що він таки й справді може бути десь створений. Скажімо, на хуторі Бабаки Красноградського району, де залишилася одна хата і та безгоспна. І оскільки чиновники з депутатами потенційних адрес не озвучують, то цей прогноз може виявитися не таким вже й далеким від істини.

Нас багато там є

Прикметник «український» у назві культурного центру «Юність» і вишиванки з керамічними козаками, що отримали постійну прописку у «Будиночку на Пушкінській», породили однозначні припущення — центри ліквідують у Харкові як осередки національної культури, ненависної теперішній владі. «Йдеться перш за все про знищення українського культурницького простору, — коментує ситуацію Олександр Ґава, — і спробі замкнути його на одному селі, де тепер у центрі найпомітніше місце займає не Будинок культури, а звичайнісінький «генделик».

Із цим погоджується і голова Харківського відділення Українського фонду культури Віктор Бойко. «Вони приватизують усе, — каже він, згадавши про посягання російських нащадків Рюриковичів на Києво–Печерську лавру та Золоті Ворота столиці. — А ми житимемо на хуторах. У нас буде хутірська мова, хутірська музика, хутірська культура. А на концерти нас запрошуватимуть лише для того, аби ми на галерці аплодували владі». Водночас пан Бойко додав, що обрані для ліквідації центри не є «вузько націоналістичними». У тому ж таки УКЦ знайшли притулок татарське, грецьке, грузинське і азербайджанське культурні товариства, які не просто мирно уживаються під одним дахом, а й обмінюються досвідом, творчими досягненнями. Складається враження, що апологети «русского міра», які в Україні надмірно активізувалися знову, будучи непевними у популярності своїх ідей, побоюються навіть слабеньких проявів конкуренції.

Хоча серед причин, що підштовхнули харківську обласну владу до ліквідаційних процесів, експерти від культури і політики називають і більш прагматичні речі. А саме, бажання змінити орендарів, без сумніву, дуже престижних будівель. Скажімо, колишній кінотеатр «Юність», де зараз займає невеликий куточок УКЦ, ще десять років тому був відданий у користування комерційній фірмі «Титан». Сусідство з бідними «культурянами», на думку пана ґави, бізнесменам можливо просто заважає. А до приміщення картинної галереї, розміщеної в одному з під’їздів популярного Держпрому, за словами депутата обласної ради Івана Варченка, вже прикипів поглядом один iз місцевих банків, що мріє відкрити там своє відділення. «Будиночок на Пушкінській», у свою чергу, і поготів ласий шматочок, бо йдеться про симпатичний доглянутий особняк теж iз престижного міського центру. До речі, в цьому приміщенні Харківський будинок народної творчості розміщується вже 75 років. Не працював він лише в лихоліття фашистської окупації. Але як тільки німці пішли з міста, сюди знову повернулися майстри. Ця інформація, озвучена діячами культури, — мабуть, найважчий камінь, кинутий, як докір, у бік теперіш­ньої влади. Аналогія і справді вбивча.