Школа під прицілом камер

09.02.2011
Школа під прицілом камер

Теми для своїх програм діти шукають самі.

Коли на міжнародному фестивалі творчості, телебачення та преси раптом виграла робота школярів, учасників студії «Відеоклас–продакшн» під керівництвом викладача Владека Цумана, журі, окинувши оком юних кіношників, одноголосно відмовилося давати премію. Приписали авторство керівникові. Справді, ролик «Школа майбутнього вже сьогодні» вирізнявся серед інших якістю роботи та цікавим сюжетом, але насправді діти виконали роботу самостійно. Щоправда, це не стерло посмішок із дитячих облич. Адже визнання їхнього відео роботою дорослого професіонала стало найвищою нагородою.

 

Кіномайстерність плюс акуратність

...У холі школи №3, що в місті Вишневе під Києвом, висить великий плазмовий екран. Кожна шкільна перерва — новий ефір, який створюють самі діти. Улюблена передача — «Вишневий ранок», у якій юні ведучі розповідають новини зі шкільного життя. Є і прямі ефіри, наприклад трансляція виборів президента школи. В апаратній — теж діти. Тут вони монтують, пишуть тексти для передач, планують журналістські поїздки до цікавих місць.

Про подвиги гуртківців на фестивалях розповідають десятки грамот та відзнак на стінах студії. А тут і п’ять дипломів iз Санкт–Петербурга, й диплом лауреата Міжнародного конкурсу дитячої та юнацької журналістики, дипломи фестивалю «Кришталеві джерела», гран–прі фестивалю «Золота осінь Славутича», відзнака конкурсу соціальної реклами та багато інших.

Ідея створити таку студію виникла у Владека Цумана після того, як він влаштувався працювати в школу — був терміново потрібен учитель інформатики. Владека я давно знаю як людину натхненну, веселу і цікаву. Познайомились ми в історико–етнографічній експедиції до Чорнобильської зони, де я побачила його безстрашним оператором. Потім випадково зустрілась як з організатором Київського обласного фестивалю для дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Повір у себе» в Ірпені. І такі несподівані зустрічі на ниві актуальних проблем траплялися часто. Тож не дивно, що звичайні шкільні будні йому захотілося розбавити чимось свіжим, цікавим. Таким, чого нiхто в школі не робив.

«Відеоклас–продакшн» спочатку працював на базі школи, але під крилом Центру творчості дітей та юнацтва, де обов’язково треба реєструвати всі гуртки. Тут керівники гуртків отримують зарплату. Але з керівництвом Центру стосунки не склалися, а справу полишити було жаль. Адже в школі вже згуртувалася ціла команда з дітей та вчителів. На щастя, юних телевізійників підтримала директор школи Наталія Руденко. «Без неї нічого б не було. Зараз будь–яке починання, як відомо, відбувається на комерційній основі, особливо, що стосується приміщення, — розповідає Владек Олександрович. — У нас могло б нічого не вийти. Я кажу «ми», бо вже є команда, і якщо я піду, відеоклас існуватиме — серед учнів є ті, хто зможе продовжувати справу. Також у школі проводять потужну виховну роботу. Вона часто виконує роль каталізатора в діяльності студії, створюючи події в школі, а ми їх знімаємо і разом напрацьовуємо архів про життя нашого навчального закладу. В архіві є вже більш як триста відзнятих годин».

Владек Цуман каже, що, крім журналістики та кіномайстерності, учні вчаться акуратності й відповідальності, адже мають справу з апаратурою. А ще навчаються кмітливості й винахідливості: «Часом ми самі виготовляємо обладнання, яке потрібне для роботи студії, але, на жаль, це дуже дорого коштує. Наприклад, кінофло. Це — прилад для зйомки зблизька. Або звичайний відбивач, який ми зробили з фольги — ним вирівнюємо освітлення, якщо десь є зайві тіні, наприклад на обличчі». До речі, «фірмові» футболки — «робочий» одяг ведучих «Вишневого ранку» — це теж спільна робота.

Дитина — це не просто об’єкт, який гарно або погано навчається

Самi діти навперебiй розповідали про те, як телебачення впливає на життя школи. Як змінилося ставлення до неї. Наприклад, під час дебатів — виборів президента школи — на перервах біля екрана збиралося все учнівське товариство. Знімальна команда навмисне не вирізала кумедних моментів під час виступів кандидатів. Словом, уся школа, разом iз учителями, цілий тиждень по–дорослому гралася у велику політику.

У творчих планах студії є відеопроект про життя інших шкіл, але принципово з точки зору дітей, які там навчаються. Його визнано кращим проектом на зборах шкільного самоврядування Києво–Святошинського району.

Ефект від студії поширюється не лише на дітей, які там навчаються, а й на все шкільне життя: «Шкільне телебачення і комп’ютеризація освіти є першим кроком для того, щоб піти далі. Діти зараз дивляться телевізор і грають у комп’ютер. Це їхнє основне захоплення. Чому б нам це не використати в освітніх цілях? Вони самі роблять передачі, а це вже самореалізація дитини в усіх сферах: вони малюють, пишуть, знімають, танцюють, співають, вчаться спілкуватися і відстоювати свою думку. Вони бачать себе з боку. Діти не мають сидіти в кутку і читати книжку. Вчителі забули слово «дитина», для них це об’єкт, який гарно або погано вчиться. Якщо вчителю не цікаво з дітьми, то й дітям iз ним не цікаво. Наша школа поступово відходить від цього», — ділиться досвідом педагог–організатор Наталія Шостак.

У подальших планах Владека — втілення в життя програми «Шкільне телебачення», яка написана на основі його досвіду роботи з дітьми та адаптована до шкільного навчального процесу. Цю програму затвердили у відділі освіти Києво–Святошинського району та подали на розгляд у відділ освіти Київської області. «У школах однозначно потрібно створити інформаційні мультимедійні центри, розповiдає про актуальність цієї програми Владек. — Вони мають виконувати такі завдання, як відеозйомка всього, що діється у школі, має бути відеоархів; по–друге — це фотографії, які обробляють і зберігають саме в такому центрі; по–третє, має виходити якийсь друкований часопис; і четверте — у школах великий брак людей, які взагалі розуміються на сучасній техніці. Наприклад, банально відсканувати або набрати текст для презентацій. Це може зробити шкільний мультимедійний центр. Або фото для випускних альбомів: щоб не запрошувати для цього дорогооплачуваних лабухів, це могли б зробити самі діти. Ще й давати випускникам у подарунок фото– та відеоколажі про їхнє шкільне життя. Ще одне актуальне питання — це навчання вчителів. Хоча б раз на тиждень вони мають там збиратися, щоб навчитися вмикати комп’ютер і набирати тексти. Давати вчителям такі нові навички — теж може бути справою інформаційного мультимедійного центру».

Основна проблема програми в тому, що її реалізація залежить від технічного обладнання, тобто створення студій, а це — камери, комп’ютери, програмне забезпечення. Більшість шкіл може не потягнути фінансово. Власну студію Владек створював самотужки, тепер її арсенал доповнюється апаратурою, яку виграла команда відеокласу на різноманітних конкурсах, також у вирішенні технічних питань допомагає й дирекція школи.

Наталка ЛЕЩЕНКО
  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>