Літопис «батька»

02.02.2011

Авторство цього унікального видання Борис Ковтонюк, випускник факультету журналістики Львівського державного університету, розділив iз дружиною Людмилою. Спільними зусиллями вони оприлюднили понад 500 дат, пов’язаних iз життям Нестора Івановича, — від його народження 26 жовтня 1888 року на Запоріжжі й до смерті у Парижі 25 липня 1934 року та похорону через три дні, на який з’їхалося близько 500 анархістів iз різних країн. Під час презентації книги, яка відбулася в Дніпропетровську, Борис Ковтонюк, до речі, він — правнук віщуна і цілителя Панаса Квітки, акцентував увагу на тому, що махновщина стала нічим іншим як невдалою спробою відродити козацтво. Це пояснювалося багатьма факторами — і тим, що рух зародився на землях колишньої запорозької вольниці, і тією ж концепцією… Багато повстанців одягалися під козаків, деякі навіть носили чуби, як свідчать тогочасні фото. Махновці співали козацькі народні пісні, наслідували багато козацьких звичаїв. Як і запорожці, вони не претендували на територію всієї України, у тім числі й на її столицю — Київ.

Проте свою соціальну спрямованість махновський рух поєднав з ідеями анархізму, основоположниками якого були іудеї Кропоткін і Бакунін. Саме через це Махно, за висловом Бориса Ковтонюка, маючи величезну армію, яка сягала чверті мільйона бійців, випустив пару. Якби ж він об’єднався з діючими на той час національно–визвольними рухами, то можна було б сподіватися на проголошення незалежної України ще тоді. На жаль, махновці зосередилися тільки на соціальному аспекті. Саме до таких висновків приходиш після гортання біографічного довідника про Нестора Махна. Це видання тільки відкриває шлях до пізнання легендарного вожака селянського руху, про якого ми знаємо вкрай мало. Як зазначив на одній з наукових конференцій у Гуляйполі відомий запорізький історик Володимир Чоп, «не вірте жодній книжці, жодному фільму про Махна. До тих пір, поки не будуть досліджені всі архіви про Нестора Івановича, ми не можемо об’єктивно говорити про нього». І книжка Бориса та Людмили Ковтонюків, видана за сприяння громадських організацій «Асоціація «афганці»Чорнобиля» та «Гуляй–Поле», стала першою ластівкою серед видань такого штибу. Але навряд чи останньою, адже матеріали про «батька», як його називали, вивчені ледве на третину і розкидані по архівах не тільки України, а й Росії, Білорусі, Румунії, Польщі, Німеччини, Франції, Іспанії та інших країн Європи, Азії і Америки.