По шевченківському рахунку

20.05.2004
По шевченківському рахунку

Павло Архипович Загребельний з першими книгами «Бібліотеки Шевченківського комітету» 2003 року.

      Роками складалось так, що конкурсне визначення найдостойнiших митців по суті завершувалося урочистим, на вищому державному рівні, вшануванням нової когорти лауреатів Шевченківської премії. А далі — кому як поталанить... Тоді як насправді увінчання лаврами мусило б ставати пусковим механізмом для просування високопоцінованих літературно-мистецьких взірців до широкого загалу.

      Ця очевидна для культурного поступу думка на старті нинішнього століття була втілена новим складом Шевченківського комітету в започаткуванні літературно-мистецького проекту «Бібліотека Шевченківського комітету». З відповідним фінансуванням і адресним призначенням: для бібліотек, шкіл і вузів. Докладніше про цю видавничу програму розповів заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка і одночасно заступник голови видавничої ради «Бібліотеки Шевченківського комітету» Володимир Стадниченко.

 

      — По-перше, як виникла ідея серії? По-друге, чим керувалися, визначаючи автора, її першого відкривача, адже серед претендентів на цю роль була яскрава плеяда імен?

      — Ідея визрівала поступово, в ході наших колективних зустрічей: голови Шевченківського комітету академіка НАН України Івана Дзюби, членів Комітету письменника Павла Загребельного, видавця Леоніда Андрієвського. Появу рік тому першої книги «Бібліотеки Шевченківського комітету» — «Політ крізь бурю» Миколи Бажана влучно назвали першою ластівкою, що весну принесла... З приводу автора, щиро кажучи, особливих суперечок не було: звичайно ж, метр української поезії, аж тим більше напередодні 100-ліття Миколи Платоновича Бажана. Літературний критик Леонід Череватенко в рецензії на прем'єрне видання зазначив: «Не знаю, чи це точно виважений крок чи, може, «так доля прирекла», втім кращої кандидатури, що мала б відкрити згадану серію, мабуть, годі й шукати».

      За «першою ластівкою» побачили світ інші книги «Бібліотеки»: Володимир Сосюра «Всім серцем любіть Україну» (видавництво «Криниця»), Петро Жур «Труди і дні Кобзаря» («Дніпро»), Юрій Збанацький «Хвилі», «Єдина» («Україна»), двотомник Михайла Стельмаха «Чотири броди», «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір» («Український письменник»), «Співає «Думка», Кушніренко «Веселі передзвони» (обидві — «Музична Україна»). А ще Держкомтелерадіо, з яким ми працюємо спільно, в рамках державної Програми випуску соціально значущих видань, відкрило фінансування видань: Роман Андріяшик «Вибране» («Український письменник»), Василь Касіян «Автопортрет» («Веселка»), Микола Руденко «Вибране» («Дніпро»).

Ось такий, вважайте, заспів...

      — За 43 роки існування премії загальна кількість лауреатів переважила за п'ятсот. Поклавши руку на серце, можна стверджувати, що на різних часових етапах почесної відзнаки, при належній висоті творчої планки вимог, дались взнаки також ідеологічні, кон'юнктурні підходи, волюнтаристські прояви. Трапляються пошановані твори, які сьогодні приймаються дещо одіозно, не стоять врівень з найвищою відзнакою. Номінально ж усі лауреати рівноправні. Як тут вчинити, плануючи серію на тривалу перспективу?

      — Існує універсальний і загалом об'єктивний критерій — випробування часом — оцінка того, чи став твір чинником культурного життя сьогодні. Творів, що заслуговують на перевидання і перше видання, багато. Видавнича рада прагне, щоб це були солідні літературно-мистецькі видання, на зразок академічних — мали передмову, післямову, науковий апарат, детальні примітки. Це до снаги тільки фахівцям, професіоналам.

      — Молодь, — а саме вона, як випливає з призначення «Бібліотеки Шевченківського комітету», має стати основним читачем серії — багатьох iз лауреатів просто не знає, хіба що чула за іменами. Творів же їхніх не читала. Відомо також, що багатьох класиків радянської доби опубліковано було не в первісному вигляді. Частина творів спотворена цензурою. Як у процесі відбору та підготовки текстів враховують згадані обставини?

      — Справді, новому читачеві «Бібліотека Шевченківського комітету» дасть змогу відкрити для себе багатьох яскравих авторів і їхнi твори. Що ж до «хрестоматійного глянцю», яким зловживали свого часу, то в цих випадках текстологи покликані повертатись до перших авторських редакцій — робота складна і відповідальна. Із сторінок книги «Всім серцем любіть Україну», наприклад, постає «справжній» Сосюра. Так, бо творчість цього видатного лірика і мужнього громадянина, який здобував незалежність України у війську Симона Петлюри, упродовж багатьох років була маловідомою навіть для фахівців, лежала захованою (точніше: заарештованою) в спецсховищах. Ці твори ще називали «захалявними». Ось хоча б у кількох словах історія вірша «Навколо радості так мало», написаного 1927 року. Авторський начерк було подаровано білоруському поетові Олесю Дударю, якого невдовзі заарештували, вилучивши рукописи Сосюри. Згодом Дударя розстріляли, а вірш українського поета з тих пір лежав у архівах КДБ Білорусії, і вже в часи нашої незалежності його передали в Україну через офіційні інстанції, відтоді вiн зберігається в Інституті літератури НАН України. Згадаємо незабутнього Миколу Руденка, який недавно пішов із життя. Після арешту всі його книжки з бібліотек вилучили, знищили. Наш обов'язок — заповнити прогалину. Намічено видавати також авторів з якихось причин сьогодні вже маловідомих, тих, про кого не було кому подбати...

      — Шевченківський комітет і Держкомтелерадіо зверстали план видання поточного року. На що може розраховувати читач?

      — Перелік, гадаю, досить представницький. Це — Володимир Базилевський «Вертеп» (видавництво «Криниця»), Ірина Вільде «Сестри Річинські», у двох книгах. («Україна»), Василь Симоненко «На схрещених мечах» («Пульсари»), Леонід Талалай «Час і вічність» («Дніпро»), Григір Тютюнник «Вибране» («Пульсари»), Борис Нечерда «Вежа» («Маяк»), Анатолій Дімаров «Біль і гнів» («Україна»), Степан Пушик «Страж-гора» («Редакція мовами національних меншин»), Микола Вінграновський «Книга життя» («Дніпро»), Андрій Малишко «Далекі орбіти» («Криниця»), «Співає хор імені Григорія Верьовки» («Музична Україна»), Борис Жолдак «Музичні війни або талан Віктора Гуцала» («Криниця») та багато інших лауреатських творів.

      — З наведеного переліку постає не тільки розмаїтість імен і творів, а й досить широке репрезентування поліграфічного сектору. Цікаво, як в умовах ринкової конкуренції здійснюється координація дій учасників проекту «Бібліотека Шевченківського комітету»? Який часовий ритм серії, її перспектива?

      — Координаційна функція покладена на видавничу раду «Бібліотеки Шевченківського комітету», очолювану патріархом вітчизняного письменства Павлом Архиповичем Загребельним. До складу її входять відомі діячі культури і мистецтва. Разом iз редакційними колективами стежимо, щоб на практиці додержувалися основні принципи концепції «Бібліотеки Шевченківського комітету». Виробляються спільні підходи, формується новий тип видавничої кооперації, бо, крім так званого виживання, видавці діяли здебільшого самотужки, не мали навичок роботи над спільним проектом.

      Особливість серії видань Шевченківських лауреатів полягає і в багатопрофільності. Поряд із літературною полицею вибудовується образотворча, музична, в останніх випадках переважають нотні і графічні публікації. Тож постає необхідність узгоджувати чимало специфічних моментів, котрі всі разом мають визначати обличчя цієї літературно-мистецької серії. Проект розрахований на досить тривалу перспективу. Принагідно зазначу, що залучені видавці серії суто вітчизняні. Роботи вистачить для всіх, адже вже сьогодні Комітет з Національної премії України розробив і зверстав проект, в якому зазначено 355 авторів-лауреатів і який присвячується 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. З року в рік до десятка першодрукарів серії долучаються усе нові видавництва. Фінансування забезпечує Держкомітет телерадіомовлення України у рамках державної Програми випуску соціально значущих видань. Вважаємо оптимальним ритм виходу книг у 20—25 найменувань щорічно протягом 10—15 років.

      На закінчення додам, що задум серії не є чимось застиглим. Він розвивається, збагачується... Так, у рамках «Бібліотеки Шевченківського комітету» передбачено започаткування альманаху першодруків «Рукопис». Тут вміщуватимуться спогади, щоденники, листи лауреатів, знаних людей. У першому номері заплановані «Спогади і роздуми на фінішній прямій» Івана Михайловича Дзюби.