Добро з кулаками

20.05.2004
Добро з кулаками

(РЕЙТЕР.)

      Трохи більше ста днів тому грузини взяли собі у президенти молодого та енергійного Михаіла Саакашвілі. Не буде перебільшенням, якщо, перефразуючи Джона Ріда, сказати: ці сто днів потрясли Грузію. Але не тільки — водночас і наше українське уявлення про те, якою може бути політика на пострадянському просторі. Адже восени й ми матимемо можливість, а отже, і шанс обрати нового Президента. Усі українські недоброзичливці Саакашвілі, які (за ду-у-же дивним збігом обставин) є запеклими опонентами Віктора Ющенка, постійно наголошували — добром його обрання не закінчиться. Безсовісно лякали, що умиється, мовляв, Грузія кров'ю... На щастя, ці безглузді прогнози не збулися.

      З перших днів Саакашвілі-президентом були чітко розставлені акценти — пріоритетами в його щоденній роботі є ліквідація бідності, боротьба з корупцією, відновлення територіальної цілісності країни. І, звичайно, незмінність європейського вектора зовнішньої політики. Якщо пригадати, саме ці проблеми, виключаючи, звісно, повернення контролю за територіями, поклав у свою прем'єрську програму і Ющенко. Але ідеологічні і персональні збіги на цьому між Михаілом і Віктором не закінчуються.

      І ось тепер, через три з гаком місяці після інавгурації, що, як і власне «оксамитова» революція, пройшла під пелюстками бордових троянд, можна підбити перші підсумки. Саакашвілі виправдовує очікування. Причому як тих, хто був і залишається категорично «за», так і тих, хто «проти». Запальний і, на перший погляд, безкомпромісний Саакашвілі почав свою шахову партію тривалiстю в чотири роки як справжній гросмейстер.

      По-перше, він не розгубив після перемоги друзів. Як і на самому початку революції, разом із ним працюють інші лідери національно-демократичної опозиції — Зураб Жванія і Ніно Бурджанадзе. Для першого він створив посаду прем'єр-міністра, якої в останні роки не було. А спікеру Бурджанадзе передав кермо майже однопартійного парламенту, оскільки більшість виборців висловилась на підтримку «Єдиного національного руху» — партії президента Саакашвілі. Це величезний аванс: Грузія за останнє десятиліття двічі підносила на олімп, а потім скидала з п'єдесталу своїх кумирів — спочатку Звіада Гамсахурдію, а потім і його наступника Едуарда Шеварднадзе.

      По-друге, Саакашвілі продемонстрував, що навіть у непростій внутрішньополітичній ситуації можна працювати на конкретний результат, виправдовуючи очікування людей. Сильна позитивна енергетика, ефективність роботи — це якраз те, що зближує все-таки різні за бекграундом постаті Ющенка і Саакашвілі. Це те, чого їм не можуть пробачити промосковські сили — і в Тбілісі, і у Києві.

      «Притча во язицех» грузинської політики — аджарський напівкримінальний сепаратизм — це вже історія. Блискуча силова, але у рамках Конституції, операція з повалення одіозного батумського лідера Аслана Абашидзе — чудовий дарунок Саакашвілі самому собі і всій Грузії до першого президентського ювілею. Підтримуваному російськими багнетами Абашидзе не допомогло ні багаторічне загравання з військовим і політичним істеблішментом Москви, ні колосальні фінансові ресурси, які він кидав на утримання своєї клаптикової імперії на південному кордоні Грузії.

      «Аджарському леву» не вдалося відгородитися від експорту тбіліської революції в його вотчину. Не знаю, хто з наближених до трону «розумників» підказав Аслану Ібрагімовичу підірвати всі мости, що сполучали автономну республіку з іншими областями Грузії, але це зіграло проти нього. Весь світ побачив, що Абашидзе, наче рудий тарган, який боїться світла, намагається сховатися за «плінтусом» адміністративного кордону та самочинними блокпостами.

      Новий міністр закордонних справ, до речі, француженка грузинського походження Саломе Зурабішвілі заявила, що аджарський сценарій не буде використаний у намаганнях відновити територіальну цілісність в Абхазії. Сухумське керівництво знову заспівало пісеньку про «незалежність держави». Добре, звичайно, бути «незалежним», особливо коли Росія, порушуючи всі чинні міжнародні норми, заарканила 70 відсотків населення республіки двоголовими паспортами РФ...

      Водночас Москва й Анкара нагадують, що Тбілісі має обов'язково зберегти аджарську автономію. Навіщо вона звичайним аджарцям? Вони що, не є грузинами? Так, деяка частина населення краю (нагадаю, що це не якийсь окремий народ, а субетнос, невіддільна частинка грузинської нації) сповідують іслам. Ну то й що?! Це все одно, що надати автономію трьом галицьким областям через те, що їх населення є греко-католиками, а Волині — через велику кількість штундистів.

      І, нарешті, по-третє. Грузинський президент продемонстрував нетривіальні шляхи поборення державознищуюючої продажності влади. Його ідея платити великі зарплати чиновниками із... грантів Сороса не має аналогів у світовій практиці. Так, це незвично. Так, це спірно. Так, це нібито ставить політичну еліту країни у залежність від зелених грошових знаків дядечка Джо. Але, на мій погляд, Саакашвілі виходить з розуміння того факту, що гроші, які виплачуватимуть лише деякий час, це лише інструмент для приборкання корупції, а не самоціль. Саакашвілі не соромиться визнавати, що країна після десяти років правління Шеварднадзе перебуває майже в економічній прірві.

      До речі, 2000 року Україна теж стояла перед дефолтом. Мільярдні внутрішні й зовнішні борги. Олігархічна економічна і політична система не мала ресурсів, щоб платити відсотки кредиторам і зарплати власному народу. І різниця між двома політиками полягає в тому, що Ющенка запросили у владу, а Саакашвілі взяв її сам...

      Ще один показовий момент. Недоторканних немає і не може бути — ще одне важливе послання зробив молодий президент urbi et orbi, тобто чиновницькій братії, Тбілісі, Грузії і всьому світові. Арешт зятя екс-президента, власника найбільшої стільникової мережі «Магтіком», був сприйнятий і широко поширений російськими й українськими провладними медіа як перший наочний приклад початку полювання на відьом (як-то кажуть, «тема важная и актуальная»). Деяких журналістів, приміром, обурило, що генеральна прокуратура Грузії взяла з Георгія Джохтаберідзе заставу в 15,5 мільйона доларів. Але громадських захисників чомусь не обходить, де донька Шеварднадзе взяла ці гроші! Тим більше що ніде не йшлося про відбирання прибуткового бізнесу в родини чи навіть про продаж частини акції «Магтікому». Отже, ці гроші лежали просто на одному з численних рахунків шеварднадзевської сім'ї. Будь-яка людина, хоч трохи обізнана з реаліями бізнесу, знає, що чисті гроші без діла, у панчосі, не тримають — це і є ознака корупції і, як міг би сказати сам колишній міністр МВС Грузинської РСР Едуард Амвросійович Шеварднадзе, «нетрудових доходів».

      Це, між іншим, показовий момент. Якщо близький до корумпованої влади 4-мільйонної країни підприємець легко відкуповується 15 «лимонами», то можна собі тільки уявити, в яку суму обійдеться свобода українським мільярдерам з прізвищами на «-чук»?! Щоправда, в останньому інтерв'ю «Українській правді» Віктор Ющенко заявив, що революції, тобто повної реприватизаці і «полювання на відьом», не буде. Хоча багато кому з українських джохтаберідзе варто було б похвилюватись...

      Едуарду Шеварднадзе, старому «сивому лису», це не загрожує, бо владний тріумвірат Саакашвілі—Жванія—Бурджанадзе свого часу дав особисті гарантії безпеки і недоторканності колишньому лідерові. Ніхто і не робив спроб виселити екс-президента з престижної урядової резиденції Крцанісі. І, врешті-решт, Шеварднадзе протягнув руку підтримки Кофі Аннан, надавши йому декоративну, але престижну посаду радника глави Об'єднаних Націй.

      Ефектні, але, погодьмося, й ефективні ініціативи Саакашвілі отримують підтримку грузинського суспільства. Не залишився осторонь і католікос-патріарх усієї Грузії Іліа Другий, предстоятель Грузинської православної церкви. Вітаючи мирне вирішення «аджарської кризи», під час урочистої літургії у тбіліському Кашветському храмі святого Георгія (небесного покровителя нації) Блаженнійший назвав цей день «великим щастям» і «дивовижним святом» і заявив, що «попереду Абхазія і Цхінвалі».

      А в українців попереду своя мирна «оксамитова революція». Можу зробити напівжартівливу пораду — нехай це буде «революція соняшників». Бо саме сонях з радістю чекає ранку, щоб повернутись обличчям до майже тезки — сонця. До світла.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>