Менi сiмдесят п’ятий рiк, уболiваю за київське «Динамо» бiльш як 60 рокiв. «Динамо» — це велика частина мого життя. Я бачив гру багатьох чудових футболiстiв–вiртуозiв, якi не тiльки творили славу цьому знаменитому клубовi, а й створювали настрiй усiй нацiї. Особливо пам’ятнi 60—80–тi роки минулого столiття, коли ми були свiдками трiумфу нашої улюбленої команди не тiльки в СРСР, а й у Європi. Воiстину генiальним футбольним пророком був на той час Валерiй Лобановський. Якось вiн сказав, що настане час, коли СРСР перейде на систему змагань «осiнь–весна» i що в Українi будуть грати бразильцi. Тодi, за тоталiтаризму, я вважав, що це не що iнше, як «Фата моргана», але iсторiя пiдтвердила прогнози маестро...

Останнiм часом у деяких засобах масової iнформацiї почали з’являтися статтi, якi закликають громадян України полюбити наших пострадянських олiгархiв, i тодi нiби значно зросте їхня благодiйнiсть.

Після 100 днів президентства Януковича, хоча було мало даних, про підсумки писали багато. Минув рік, є багата статистика, а оцінок мало: владні ЗМІ орієнтовано на «стабільність».

Єдине зобов’язання, виконане Януковичем, що позитивно вплине на майбутнє країни й народу — підвищення виплат на новонароджених. Діти справді можуть подякувати, якщо не за «щасливе дитинство», то принаймні за одноразову допомогу. Дві зовнішньополітичні обіцянки, якi також виконано, мають негативні наслідки; решту передвиборчих гасел не виконано.