Слово, яке не вмирає

Засідання «круглого столу», присвяченого цій даті, зініціювали голова асоціації «Громадянське суспільство» Володимир Степанюк та його однодумці, котрі останнім часом провели кілька масштабних акцій під загальним девізом «Вшануймо Кобзаря». Вірш «Як умру, то поховайте...» (автор ніколи не називав його «Заповітом») Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 року за старим стилем саме на історичній Полтавщині, у Переяславі, що входив тоді до її складу. Подорожуючи, 31–річний поет серйозно захворів і в результаті вилив на папір вражаючої сили рядки, які стали справжнім духовним заповітом нації. На цьому під час «круглого столу» наголошували кандидат філологічних наук, доцент Полтавського педагогічного університету Віра Мелешко, провідники козацьких формувань області Микола Гаража та Микола Жук, краєзнавці Валентин Посухов і Микола Дорошенко та інші. Більшість із них наголошували на необхідності частіше перечитувати ті безсмертні слова саме сьогодні, коли підіймають голови українофоби всіх мастей, продовжують руйнуватися й занехаюватися історичні споруди та пам’ятні місця, пов’язані з перебуванням Тараса Шевченка на Полтавщині.

Присутні згадали ще одну «круглу» дату — 150–річчя менш відомого, але також знакового творіння поета, яким став укладений ним і виданий власним коштом масовим тиражем «Букварь южнорусский». На засіданні «круглого столу» презентували новостворений сайт, присвячений полтавським стежкам Кобзаря. А потім його учасники, до яких приєдналися представники громадськості та студенти, поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку й висипали до підніжжя землю з майже двох десятків населених пунктів, які об’їхали ті ж таки громадські активісти під час недавнього автопробігу під гаслом «Україна в нас єдина». Продекламували тут, звісно, і безсмертний «Заповіт».