Після того як вляглися пристрасті навколо термінового виселення трьох музеїв із території Національного Києво–Печерського заповідника — заклади хоч i залишаються за старою пропискою, але статус їх і досі непевний — маємо новий привід звернути занепокоєний погляд на намолене місце. Йдеться про звільнення співробітників заповідника, яке, за словами деяких музейників, відбувається за рахунок висококваліфікованого наукового складу — а це загрожує знищенням української історичної науки.

Болюча втрата для української культури: на самісіньке Різдво на 80–му році життя відійшла Михайлина Хомівна Коцюбинська. Інтернет із його імперсональною жадібністю до новини одразу заряснів пригадуваннями, що сам Михайло Коцюбинський був рідним дядьком небіжчиці, що навіть ім’я їй дали на його честь. Вона й пронесла те ім’я з честю крізь нелегке своє життя, єднаючи нас із добою літературної класики таким особливим, особистісним чином.

«Сиділа–сиділа, так зате ж висиділа», — знамениту репліку Проні Прокопівни можна сміливо виносити в колонтитул до статті про прем’єру вистави «Сатисфакція». Задуманий Станіславом Мойсеєвим більше двох років тому, спектакль за п’єсою Шекспіра «Венеційський купець» через фінансові проблеми все ніяк не міг матеріалізуватися на сцені Молодого театру. 2010–й, ювілейний для цього театру, рік шансів для подальшого перенесення дати прем’єри не залишав. Після сакраментальної фрази «кістьми ляжемо, але випустимо», яку Мойсеєв спересердя виголосив восени, «Сатисфакція» вже почала набувати чітких обрисів. А в останні дні грудня–2010 Молодий нарешті запросив на прем’єру.