Бавовнянi бестселери

      Орхан Памук — турок, який вчить Європу, як писати романи. Приблизно так, якщо злегка перефразувати, писали німецькі критики про Орхана Памука — чи не найбільше відкриття світової літератури 90-х років минулого століття. Наприкінці квітня автор бестселерів «Чорна книга» та «Моє ім'я — червоний» завітав до Києва на запрошення свого українського колеги Андрія Куркова. Скромний, ввічливий, із чудовим почуттям гумору — саме таким є перше враження від зустрічі з Памуком. Але вже через півгодини спілкування він починає дивувати своєю, не властивою туркам, прямотою, відвертістю, нестандартним мисленням. До речі, «памук» перекладається з турецької як «бавовна». Колись давно предки Орхана втекли з Кавказу до Туреччини, де їх так охрестили за незвично білу шкіру. Щоправда, сучасний Памук — це вже типовий смаглявий турок.

      «Моїм завданням є ошелешити читача, примусити його думати, переживати, любити або ненавидіти мої романи. Та я сам сьогодні вас приголомшив», — скромно констатував Орхан Памук на зустрічі зі своїми шанувальниками в будинку Спілки письменників. Як не дивно, але такий цілком зрозумілий підхід автора до власної творчості для турецької літератури є абсолютно новим і нетиповим. Фактично літературний процес ХХ століття у наших заморських сусідів, як, зрештою, і в Україні, можна було б охрестити «застоєм соцреалізму». Майже всі тодішні турецькі письменники — «ліві» за переконаннями, майже у всіх у творчості переважає заяложена патріотична тематика й критика «панівного ладу». «Я зневажаю їх за лівизну», — дав оцінку своїм попередникам наш гість, маючи на увазі їхню зацикленість, вузькоглядність і заполітизованість. Особисто себе Памук бачить у полі західної культури та її цінностей і є прихильником турецької інтеграції в Європу. «Моя країна нині — це провінція, і я хочу, щоб вона позбулася своєї провінційності», — зазначив письменник і відразу додав, що більше не бажає розмовляти на політичні теми.

      По суті, питання Заходу — Сходу, уособленого в Туреччині, є одним із провідних в його передостанньому романі «Моє ім'я — червоний» (судячи по тому, як брали автографи, — найпопулярнішому в середовищі українських шанувальників). Та, зрештою, як і в багатьох інших творах. Проблема співіснування Туреччини із Заходом досить оригінально відображена тут на прикладі розвитку живопису. З повагою, до найменших дрібниць висвітлюючи світ середньовічного ісламського малярства, Памук наголошує на тому, що воно вичерпалося внаслідок релігійних обмежень і заборон. У той час, як у Європі мистецтво входить у нову фазу розвитку, набуває нових форм. Отже, базуючись на минулому, автор порушує проблему самоізоляції турецької культури, яка, проте, не може існувати сама по собі, бо, як стверджує один із героїв роману словами Корану: «І Схід, і Захід належать Аллаху. Тож хай оберігає нас Аллах від бажання чистоти й окремішності». Це характерна постмодерна риса романів Памука, — висвітлити національне крізь глобальну культурну призму, так, щоб захоплювало кожного.

      Узагалі Орхана Памука, з легкої руки письменника Маріо Бьонді, стали називати турецьким Умберто Еко. Та він і сам не заперечує свого захоплення Еко. Проте, як слушно зауважив хтось із присутніх на зустрічі, — це порівняння є радше поверховим і не відповідає дійсності. Та цікаво інше: кожен вбачає вплив різних літератур і авторів на Памука: хтось — того ж таки Еко, хтось — Павича й сербської літератури, хтось — російської та Достоєвського, одного з найулюбленіших російських авторів письменника. Його порівнювали з Германом Гессе та Вільямом Гасом, Італо Кальвіно та Джанет Уінтерсон, ще для когось він видається мало не міксом усіх видатних прозаїків минулого століття. Та попри різноманіття усіх цих нуднуватих суджень Памук залишається самим собою: феноменальним автором, яким зачитуються як витончені інтелектуали, так і домогосподарки. Книга «Моє ім'я — червоний» у Туреччині розійшлася накладом у двісті тисяч примірників і була перекладена двадцятьма мовами світу, серед яких, на жаль, поки що немає української. Переплетення любовної лінії з майстерним детективом плюс історичний паралелізм, або фон, багатий національний та географічний колорит, характерні філософські роздуми героїв, і це все забарвлене релігійною містикою, підкреслене особливістю побудови тексту — так у спрощеній формі можна було б охарактеризувати романи Памука. До цього варто додати, що події в його книжках відбуваються здебільшого зимової пори року, яка неначе допомагає читачу зануритися у меланхолійно-бентежливий, дещо химерний, наполовину мрійливий — наполовину буттєвий настрій романів. Відповідаючи на запитання про популярність і дохідливість своїх творів, турок, сміючись, відповів: «Якщо мій роман дохідливий для читача, то кожен стверджує, що я навмисне пишу дохідливо, коли ж роман незрозумілий, то, навпаки, кажуть, що мене неможливо зрозуміти».

      Він такий — любить пожартувати, а за тим відразу перейти на серйозну тему: «У Стамбулі я постійно мешкаю у квартирі, яка переходила до мене в спадок то від одного дядька, то від іншого, — розповідає Орхан-ефенді й за мить додає: — Я щасливий, що прожив своє життя в одному й тому ж помешканні, разом зі своєю мамою...» Чому прожив? Бо Памук не такий уже й молодий, як здається. Він дебютував 1979 року у 27-річному віці, а знаменитим став аж у 1990-му, коли світ побачила його «Чорна книга», четверта за рахунком. До того — три роки стажування у США, роки праці непримітним журналістом і видання не особливо популярних романів. Як зізнався сам автор: «Я нічого в житті не робив, тільки писав книжки».

      Як уже зазначалося, український читач, на жаль, читав ці книжки лише в російському перекладі. А останній роман «Kar» не вийшов і російською, оскільки минулого року померла перекладачка Памукових творів Віра Феонова. Однак Андрій Курков, з чиєї ініціативи були організовані зустрічі з Орханом Памуком у Київському національному університеті ім. Шевченка та Спілці письменників, повідомив, що вже до кінця 2004-го заплановано видання бестселерів турецького автора українською. Що ж, будемо чекати і сподіватися. Особливо доведеться запастися терпінням тим, хто не читав і принципово не хоче читати Памука в російському перекладі.