Дім Різдва по–німецьки

24.12.2010
Дім Різдва по–німецьки

Центральна зала «Вайнахтсдорфу»: приязні дівчата–хостеси пильно стежать, аби відвідувачі тримали свої фотоапарати вимкненими.

Вайнахтсман, він же Санта Клаус, він же Дід Мороз, виходить на ратушну площу рівно о 17.00 — коли надворі вже цілком стемніє. За плечима — традиційний мішок iз подарунками: скромними, але безкоштовними. Кожна дитина, яка підійде до Вайнахтсмана, отримає цукерку, а її батьки — по горішку. Ну і, звичайно, бонус — розмову з різдвяним символом про життя. І все це — на тлі святкової ілюмінації, по–спеціальному підсвічених фахверкових будиночків, у яких уже понад сім століть мешкають городяни, традиційної дитячої каруселі та ярмаркових яток, прикрашених різноколірними голкоподібними зірками. А ще — спеціальної, суто різдвяної, музики, що до вечора лунає над площею: спочатку в «живому» виконанні, потім — у запису.

...Знайти «Ротенбург над Таубером» — саме так перекладається його повна назва — непросто навіть на детальній карті Німеччини. Ще важче доїхати сюди з якогось великого міста: з Мюнхена, наприклад, майже чотири години, з двома пересадками. Виходить втомливо, навіть зважаючи на хороший сервіс місцевої залізниці. Та все ж приїхати сюди варто! Й особливо — напередодні Різдва.

Хоча... Різдво в Ротенбурзі можна відзначати щодня: будь–якої пори року. Тут працює єдиний у Європі цілорічний Різдвяний ринок, який продає прикраси гуртом та вроздріб, а отже, зустрічає покупців традиційних зимових іграшок всі 365 днів. Облаштував його колишній менеджер із продажу комп’ютерів, який цілком справедливо вирішив: у Ротенбурзі — повністю збереженому середньовічному місті, з автентичними в’їзними баштами, фортечними мурами — це була би хороша «фішка».

І задум спрацював: менеджер викупив у власників цілих п’ять старовинних будиночків у самому центрі міста — ну щонайбільше за п’ятдесят метрів від головної площі. Об’єднали будинки в єдиний павільйон — «Вайнтахтсдорф» («Різдвяне село» — з нім.) отримали майже тисячу метрів торгової площі. При цьому повністю зберегли «начинку» старовинного німецького будинку: переходи з постійними сходами — то вгору, то вниз, лабіринти коридорів, кімнати–торгові зали. Ходити, роздивляючись близько трьох десятків тисяч (!) різновидів найрізноманітніших іграшок — як унікальних, зроблених вручну, так і штампованих на конвеєрі, — можна годинами. При цьому ні разу не вийшовши на вулицю. Головний майданчик ярмарку вражає не тільки дітей. Скажімо, кореспондент «УМ», немов заворожений, дивився зi спеціального балкона, як у центрі залу крутиться, переливаючись сріблясто–білим та червоним кольорами, п’ятиметрова ялинка. А над головами — багато–багато вогників, які виблискують з–під справжніх, не бутафорських, ялинкових гілок. Враження псують тільки дівчата–консультанти у традиційному старовинному біло–червоному одязі, які ввічливо нагадують відвідувачам про заборону фотографувати. Утiм зрозуміти господарів «Різдвяного села» неважко: дизайнерський креатив і справді вимагає захисту.

В оздобленні, до речі, — жодних штучних матеріалів, лише «живе» дерево та багато хвої. Разом вони створюють не лише «картинку» для очей, а й знайомий багатьом iз дитинства запах Різдва. І знову ж таки музика: якась повітряно–легка і мелодійна. Усе це разом одразу ж формує настрій: хочеться бути щедрим і зробити багато покупок — усім знайомим та незнайомим. І лише цифри на непримітних цінниках протвережують: ціна деяких ексклюзивних виробів вимірюється тризначними цифрами у євро!

А поруч, всього лише кілька переходів вгору–вниз, — іграшки, які не купиш навіть за великі гроші. У «Різдвяному музеї» — забавки, які тішили ще прабабусь нинішніх ротенбуржців: із мейсенського фарфору для багатших та дерев’яні зi скловати — для мешканців передмість. А ще — елементи та детальний опис традицій, як на цих землях святкували Різдво раніше. До речі, для створення атмосфери в декораціях «Вайнахтсдорфу» використано близько чотирьох кілометрів електричних гірлянд.

На вулиці їх, звичайно, набагато більше. «Різдвяне місто» не може закінчуватися на виході з «Вайнахтсдорфу» і мусить чимось відрізнятися від сусідніх населених пунктів, вирішили батьки міста. Завдання — зробити Ротенбург іншим — виявилося непростим, адже переважна більшість баварських міст і містечок у цей передсвятковий час і так виглядають, мов з упаковки. Утiм і цього року креативу вистачило: Ротенбург з–поміж інших міст запам’ятався по–особливому. І не лише ілюмінацією, а й, наприклад, оздобленням підвіконь, над якими, здавалось, працювала група дизайнерів. І будь–яке вікно у місті неможливо сплутати з іншим: якщо перебрав глiнтвейну на площі, то одразу ж зрозумієш, що це не твій дім.

 

МІСЬКА ЛЕГЕНДА

Багато вина пити — батьківщину любити!

А вживання алкоголю у Ротенбурзі — місцевий вид спорту. Двічі на рік — у липні та вересні — в імперському залі ратуші влаштовують конкурси з випивання вина на швидкість, які називають «Історична святкова вистава». А все завдяки колишньому бургомістру Нушу, який таким чином нібито врятував Ротенбург від знищення. Коли під час Тридцятилітньої війни місто захопили війська Католицької ліги, їхній командувач фельдмаршал Тіллі вирішив покарати городян за надмірний, на його думку, спротив під час штурму. Ті подарували Тіллі кубок вина — трохи більше трьох літрів. А той, перебуваючи у доброму гуморі, запитав: може, хтось із членів міської управи вип’є келих до дна одним ковтком? Тоді він, мовляв, залишить місто у спокої.

Визволити городян визвався старина Нуш. І таки перехилив трилітровий бутиль, не відриваючи губ! Після чого, кажуть, він звалився і спав три доби. А Тіллі дотримав слова і не руйнував Ротенбург. Подвиг старого бургомістра назвали «майстертрунк» («майстерне пиття» — нім.).

Утiм історики стверджують: командувач Католицької ліги вирішив не чіпати місто завдяки солідному викупу, запропонованому бургомістром, а «майстертрунк» — не більше ніж гарна легенда. Утiм вона так сподобалася ротенбуржцям, що ті зробили Нуша своїм героєм. А годинник ратуші оздобили рухомими фігурками бургомістра та фельдмаршала. Щодня чотири рази під дзвін, що сповіщає про настання точного часу, відкриваються віконця і з’являється суворий Тіллі, який строгим поглядом спостерігає за Нушем. А той, як і тоді, в 1631 році, повільно вихиляє кухоль вина — під незмінні овації публіки! У ці передсвяткові дні за подвиг Нуша піднімають чашки з глiнтвейном усі, хто знаходиться на площі, й осушують до дна, як тільки його фігура на ратушному годиннику завершує свій безсмертний алкогольний подвиг.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>