Вулична «метрика» столиці

25.11.2010
Вулична «метрика» столиці

Із пагорбів поруч із Фролівським монастирем стікав бруд. Тому вулицю назвали Чорна грязь. Графіка кінця XIX століття.

Здавалося б, про Київ пересічний українець знає немало. Починаючи від легенди про трьох братів та Либідь і закінчуючи історією Хрещатика у фотографіях із очевидним фактом, що в 50–х він виглядав набагато краще. Але якщо до минулого Києва підійти «вужче» і взяти, до прикладу, історію найменування вулиць столиці України, погодьтеся, загальновідомих фактів знайдеться небагато.

Цей матеріал — короткі шматочки з історії топоніміки Києва, його вулиць і перших карт: про Чорну грязь на Подолі й про перейменування Хрещатика за одну ніч. Про все це «УМ» розповіла 88–річна Лідія Антонівна Пономаренко — геодезист, дослідник і києвознавець.

 

100 вулиць, із яких 16 — безіменні

Незважаючи на те, що Київ в усі часи інтенсивно розвивався, перший план міста із зазначеними назвами ву­лиць,­ як розповідає пані Лідія, з’яви­вся лише у 1860–х роках. До цього карти Києва складали у XVII столітті (за участю полковника Ушакова) та за Петра І, коли назрівала кон­фліктна ситуація Росії з Туреччиною. У тих картах не було списку вулиць. Його можна знайти тільки в офіційних документах XIX століття, коли складалися карти для гостей–іноземців.

«Наказ розпочати роботу над створенням повної карти Києва (з вулицями) отримав губернатор. Це було зав­данням царського уряду, — говорить Лідія Антонівна. — Дві попередні карти міста не витримували жодної критики. Вони були у трьох–п’яти примірниках, виконані вручну і недоступні пересічним громадянам. Європейські ж міста і Москва мали друковані версії зі значними тиражами». За картографічну роботу взялися землеміри і поліцаї, які й склали список вулиць, а потім передали їх у комісію при губернаторові. У Києві, за її даними, виявилося трохи більше ста вулиць, із яких 16 позначили як без­іменні. Ці вулиці комісія називала за місцем, біля якого розташовувалися, за професією людей, які там жили, та на честь відомих людей і царів. Так з’явилися вулиці Кладовищенська, Лугова, Видубицька, Звіринецька, Гончарно–Кожум’яцька, Іванівська, Петрівська.

«Багнюки в нас уже немає, тому перейменуйте»

У 1869 році з’явилася офіційна постанова про затвердження назв вулиць. У ній було визначено, що називати і пере­йменовувати вулиці можна тільки за рішенням міської думи. Тому якщо змінити назву хотіли самі мешканці — їм доводилося писати у цей орган колективний лист із проханням і підписами. «Я мала нагоду ознайомитися із такими документами, — каже пані Лідія. — З десяток жителів вулиці Чорна грязь (тепер — Фролівська на Подолі) просили назвати вулицю інакше. Текст був приблизно таким: «Ми давно побудували нові кам’яні будинки, проклали кам’яний шлях, і багнюки в нас більше немає. А «Чорна грязь» тільки відлякує тих, хто хоче винайняти житло, коли приїздить на ярмарки». За деякий час вулицю перейменували на Мирну». А от звернення мешканців Ямської, які просили назвати вулицю іменем Жуковського, відмовили, так само, як і гуртку юних дарвіністів, які хотіли увіковічити ім’я свого кумира.

У 20–х роках, після більшовицької революції, у Києві з’явилося так багато вулиць, що для них не встигали придумувати назви. Окрім того, радянська влада взялася за «царські» назви. Так, наприклад, Велика Васильківська стала Червоногвардійською. Коли, очевидно, вже не вистачало фантазії і прізвищ комуністичних діячів, вулиці почали іменувати назвами міст, що входили до складу Союзу, і часто не мали жодного відношення до Києва. Так з’явилися вулиці Амурська, Челябінська, Якутська та інші.

А в 30–х роках градоначальники вдалися до експерименту: вулиці на новому масиві Чоколівка називали номерами, на американський манер: Перша, Друга або Нова Перша, Нова Друга... Лідія Антонівна говорить, що робили це за незрозумілим прин­ципом: наприклад, біля Першої могла бути Десята вулиця. «Я намагалася з’ясувати закономірність їх розташування, але логіки не знайшла. Можна тільки уявити, скільки проблем було в листонош. А якщо врахувати, що часто на будинках не вказувався ні номер, ні назва вулиці — то взагалі прикра ситуація», — говорить пані Лідія. Однак після звільнення Києва від фашистів до місцевої влади звернулася група письменників, і «номеровані» вулиці відмінили.

«А как там ваш Крещатик?» — запитав Сталін

«Із вулицею Хрещатик, яку перейменували на Воровського, пов’язаний один казус, — розповідає Лідія Антонівна. — Колись один із членів ЦК мені розповів, що на з’їзді в Москві, який відбувся після перейменування головної вулиці міста, Сталін запитав у секретаря ЦК Компартії України: «А как там ваш Крещатик?»... Того ж дня до Києва передали телеграму, а вже тут до кінця дня видали постанову, в якій повідомлялося, що вулиця Воровського «переноситься» на Кудрявську, а Хрещатик лишається Хрещатиком, як і раніше. Сталін так і не дізнався, що Хрещатик перейменовували, таблички на будинках помiняли за одну ніч».

Відтоді назви вулиць, особливо в центрі, змінювалися кілька разів. Загалом близько 170 об’єктів отримали перейменування, пов’язані з комуністичним періодом. Як розповідає пані Лідія, у довідниках Києва 20–х і 30–х років теж була купа недоречностей. Наприклад, вулицю Академіка Вернадського треба було шукати не за літерою «В», а за літерою «А», бо — «академіка». Цю проблему вирішили разом із мовознавцями тільки в середині 90–х минулого століття, тоді видали довідник, співавтором якого стала Лідія Пономаренко.

Загалом, після 1991 року перейменовано всього третину «тоталітарних» вулиць, а деякі рішення залишилися тільки на папері, оскільки не були затверджені Київрадою.

 

ДО РЕЧІ

Скільки Хрещатиків було у Києві?

— Хрещатик і Хрещатицька площа — таку назву мала місцевість «Козине болото» (нині — майдан Незалежності).

— Хрещатий парк — колишній Купецький сад (частина нинішнього міського парку культури та відпочинку).

— Хрещатицька брама Подільських укріплень, що вже не існує. Територія сучасної Поштової площі. У деяких документах її називають Рождественською площею — за назвою церкви, що стояла поблизу.

— Хрещатик, Хрещатицька долина — місцевість від сучасної Поштової площі понад Дніпром до Пішохідного мосту.

— Пам’ятник Хрещення Русі. Він же — Нижній пам’ятник князеві Володимиру.

— Хрещатий яр, в якому протікав струмок Хрещатий.

— Хрещатицький струмок, струмок Хрещатик, або Хрещатий (уже не існує).

— Хрещатицький провулок. Тепер — провулок Тараса Шевченка.

— Набережно–Хрещатицька вулиця на Подолі.

— Головна вулиця Києва Хрещатик.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>