Як на студента іменини...

17.11.2010
Як на студента іменини...

Українськi студенти можуть гiдно конкурувати iз закордонними колегами. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Святкувати день студента українські спудеї звикли 25 січня, на Тетянин день. А от у світі студентство вважає своїм днем 17 листопада. Міжнародний день студента був заснований у 1946 році на Всесвітньому конгресі студентів у Празі. І хоча це свято сьогодні відзначають весело, та його історія була доволі сумною. 28 жовтня 1939 року в окупованій фашистами Чехо–Словаччині празькі студенти разом із викладачами вийшли на демонстрацію, щоб відзначити річницю утворення своєї держави. Мирну демонстрацію фашистські окупанти розігнали. При цьому загинув студент медичного факультету Ян Оплетал. Похорони Яна, що відбулися 15 листопада, знову переросли в акцію протесту. А 17 листопада рано вранці гестапівці та есесівці оточили студентські гуртожитки. Внаслідок штурму дев’ятьох лідерів студентського руху розстріляли, 1200 їхніх однодумців заслали до концтаборів, а всі чеські навчальні заклади за особистим наказом Гітлера закрили аж до кінця війни.

Війна закінчилася, рани загоїлися, а студенти повернулися за парти. І нині 17 листопада — один iз найвеселіших днів року, яке святкують щасливі власники студентських квитків усіх континентів.

Не відстає від решти й українська молодь. Сьогодні наші студенти здобувають знання по всьому світу. З нагоди свята «УМ» поцікавилася в тих, хто навчався за кордоном, яким є студентство в різних країнах, чим, можливо, ми кращі, а чого слід було б і повчитися...

Анастасія ВЛАСЕНКО

 

Ольга Висоцька (Канада, Ванкувер, 2008—2010):

— Канадські студенти зовсім не схожі на українських. По–перше, в Канаді зовсім­ інша студентська ментальність, зовсім інший рівень викладання у вишах... Навчання, в принципі, набагато цікавіше, тому що студент точно знає, що знання, отримані у виші, застосує в житті. Викладачі у 99,9% випадків мають великий досвід у предметі, який викладають, багато з них працює у великих компаніях, а викладанням займається на прохання університету. По–друге, в Канаді немає такого поняття як «мене завалили», тому що на яку оцінку студент вивчив, таку і отримує, все дуже чесно. Щоправда, навчання дорожче, але водночас є можливість отримати дійсно якісну освіту. Канадські хлопці і дівчата більш привітні, як на мене. Відсутнє постійне «міряння»: що в кого краще, хто як одягається — все це не має значення.

 

Сергій Михайлик (Польща, Краків, 2009—2010):

— Перш за все, Краків — це студентське місто. Тут iз 800 тисяч населення майже 200 тисяч — студенти. Тому і місто, незважаючи на свою аристократичність і старовину, наповнене справжнім студентським духом. Якщо порівнювати з українськими студентами, то відчувається, що поляки «інші». Мабуть, це на рівні менталітету... Однак студентське життя подібне. Поляки такі ж веселі й активні, в університеті функціонує багато наукових студентських кіл,хлопцi та дiвчата організовують безліч різних заходів. Що мені впало в око під час вечірок — поляки більш розбещені, ніж наші студенти. Я був надзвичайно здивований, адже в теорії вони всі надзвичайно побожні католики.  

 

Ксеня Мойсейшина (Білорусь, Мінськ, 2008—2010):

— Білоруси й українці не такі вже й відмінні, точніше, ми просто «різні». Серед білоруських студентів є ті, хто дійсно вчиться, а є й такі, хто просто вступив, щоб отримати «папірець» про вищу освіту, тому що без неї в Білорусі нікуди на роботу не візьмуть, а от що ти закінчував — не принципово. Адміністрації вишів усі дуже бояться, хоча, з iншого боку, її ніде не видно. Активного студентського життя як такого немає: серед студентських організацій функціонує тільки БРСМ (Білоруський республіканський союз молоді, щось схоже на радянський комсомол). Туди студентів «зганяють» для статистики, а тому ніхто в БРСМ нічим не займається. Якщо ж студент є членом якоїсь іншої організації, то це не вітається, бо «якщо ти не з нами, ти проти нас». Крім того, на відміну від українських студентів, білоруси змушені вивчати безліч абсолютно непотрібних обов’язкових предметів, наприклад унікальною в цьо­му плані є чарівна дисципліна «Радіаційна безпека», яку здають усі без розбору, і фізики, і лінгвісти.

 

Ольга Овчиннікова (Китай, Тяньдзінь, 2007—2008):

— Основна відмінність полягає в тому, що китайські студенти набагато працьовитіші та наполегливіші. Це обумовлюється тим, що навчання безкоштовне, а відбір відбувається винятково за рівнем знань. Саме від того, який університет ти закінчиш, залежить твоя посада і місце роботи. Тому вони і вчаться, як шалені. Університет відвідують переважно не у своїх рідних містах. Китайські студенти більшість часу «зубрять», не ходять гуляти, на концерти, в кафе і кіно. На відміну від українців, китайці прокидаються дуже рано і вчаться всюди: в бібліотеках та коридорах університету, на вулиці, перед початком пар. У цілому китайці дуже правильні, не розбещені, цiкаво, що хлопці більше дружать iз хлопцями, а дівчата — з дівчатами.

 

Тарас Доронюк (США, Бостон, 2009):

— Про західних студентів у мене склалося досить неоднозначне враження. За кордоном вони такі ж різні, як і в нас. Є люди, які йдуть до університету, щоб догодити власним батькам, щоб набути певного соціального статусу після випуску. З іншого боку, є такі, що вступають до вишу, аби дійсно самовдосконалюватися.  Останніх мені доводилося зустрічати більше, проте зустрічі з першими я також не оминув. Однак для даних типів існує певна сукупність спільних характеристик. Усі вони виділяються тим, що живуть ніби у вакуумі власних університетів, і не знають, що відбувається назовні. У них виховують якусь незрозумілу для мене «критичність», яка насправді зовсім не «критична», а просто є пiдганянням критеріїв «американської мрії» до ХХІ століття. Але загалом це такі самі люди, як і ми, що сидять у бібліотеках, думають про написання письмових робіт та як би вступити до магістратури.

 

Діана Гольдштайн (Німеччина, Шмалькальден, 2010—2011):

— Українські студенти на парах ставлять значно менше запитань, ніж німецькі. Більше того, за кордоном студенти мають можливість вибирати пари, тому відвідують тільки ті, які їм дійсно потрібні і цікаві. По–друге, українські студенти звикли відповідати на парах, тільки якщо знають відповідь напевне. Іноземний студент легко може відповісти питанням на питання або зробити необґрунтоване припущення по даній темі. По–третє, в Україні студенти зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше закінчити виш і піти працювати. За кордоном студент вчиться стільки, скільки захоче, не поспішаючи. По–четверте, українці мають, як правило, набагато кращу теоретичну базу, але слабше розбираються в практиці. І нарешті, українські студенти допомагають одне одному, а іноземці працюють на себе. Цікаво, що ми підглядаємо і списуємо, навіть якщо робота — не на оцінку.

 

Валерія Шведюк (Норвегія, Осло, 2010—2011):

— Українські студенти значно амбітніші, ніж норвезькі. Загалом це добре, але інколи українці себе й переоцінюють, і через це іноземні студенти думають, що ми надто зарозумілі. Крім того, через нашу систему освіти українцi не надто пристосовані до західного навчання. У Норвегії за студентом ніхто не бігає, ніхто не «натягує» оцінку за диплом до «5», навіть якщо в студента решта оцінок «5». Українські студенти дуже розпещені хорошими оцінками, накопичувальною системою й «автоматами». Проте як би це нахабно і зухвало не звучало, але в середньому українці розумніші за середньостатистичного європейця. А якщо навіть і не розумніші, то спритніші, швидше пристосовуються до ситуації. Так уже нас життя навчило.

 

Олександр Жежела (Чехія, Прага, 2010—2011):

— Студенти в Чехії відрізняються тим, що вони не мають виживати в бюрократичній системі навчання, а займаються лише тим, що їм потрібно — тобто вчаться. Для чеських студентів існує безліч різнопланових можливостей: обладнання, книги, робота, допомога. Саме тому вони принципово різняться від українських: вони вчаться, бо хочуть, а не тому, що так треба.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>