Англійський експеримент

13.11.2010
Англійський експеримент

Кадр із фільму «Бугі–вугі».

«Цього року в нас два великі експерименти. Перший — замість класичного показу фільму на відкритті у четвер ми представили перформенс, що розширяє кордони сприйняття кіно: це проект «Люди як ми» відео–арт–художниці VJ Віккі Беннет, який раніше бачили й чули в опері Сіднея та центрі Помпіду в Парижі. Другий — підбірка документальних музичних фільмів «Музика.doc», — пояснює директор компанії «Арт–хаус Траффік» Денис Іванов. Особливість цьогорічного фестивалю полягає ще й у тому, що він проходить під знаком двох ювілеїв: саме «Нове британське кіно» вже святкує 10–річчя й 18 років виповнюється «Британській Раді» в Україні, завдяки якій сучасне мистецтво Туманного Альбіону стало доступне українцям. Отож до ювілею «Британська рада» та «Артхаус Траффік» підготували найкраще з найкращого.

«Програма кінофільмів — це 70 відсотків зі 100 — ідеальний вибір», — мало не прицмокує Денис Іванов, і у нас немає підстав йому не вірити. Усі відібрані п’ять фільмів — учасники різних кінофестивалів від Одеси й Единбурга і до «Санденса». Два з них — були в програмі першого Міжнародного Одеського кінофестивалю, співзасновником якого є «Артхаус Траффік», тому їхня поява у програмі «Нового британського кіно» — очевидна: містична комедія «Скелети» (Skeletons), реж. Нік Вітфілд та «Ілюзіоніст» (The Illusionist), реж. Сільвен Шоме, добра й красива мультиплікаційна картина, за сценарієм Жака Таті. Ще дві роботи — перші кроки у повному метрі немолодих уже режисерів: «Бугі–вугі» (Boogie Woogie), реж. Дункан Уорд (еротична комедія про акул ринку contemporary art із Джилліан Андерсен та Амандою Сейфрід) та «П’ять моїх колишніх» (My last five girlfriends), реж. Джуліан Кемп (фільм, який особливо буде цікавий постійним відвідувачам «Нового британського кіно», адже продовжує започатковану минулого року молодим режисером Крісом Вейтом тему дослідження сексуальних невдач («Повна історія моїх сексуальних поразок»), тільки тепер ми спостерігатимемо рефлексії режисера середнього віку). І нарешті най­іменитіша картина програми — «Неперевершена Тамара», реж. Стівен Фрірз, автор оскароносних картин «Небезпечні зв’язки» та «Королева».

Другий вагомий блок «Нового британського» — «Музика.doc»: підбірка життєписів відомих музикантів — два фільми про представників панк–руху Joy Division (зняв друг гурту Грант Джі) та «Джо Стаммер: майбутнє невідоме» (Joe Stummer: The Future Is Unwritten, реж. Джуліен Темпл задіяв зіркових акторів як то Джонні Деппа, Метта Діллона, Стіва Бушемі, Боно, Міка Джаггера та Джима Джармуша), також робота Темпла «Гластонбері» (Glastonbury) — про фестиваль, у який інвестувала онука Уїнстона Черчілля, та «Скотт Уокер: людина ХХХ століття» із Девідом Боуї та Стінгом.

Насолоджуватися британським кіно нам пропонують у період з 11 по 17 листопада, музикою — з 18 листопада у кінотеатрі «Україна». А вже за місяць, з 21 грудня «Арт–хаус Траффік» розпочне проект «Доросле кіно», у січні чекаємо на «Вечори французького кіно».

 

З ПЕРШИХ ВУСТ

Віккі Беннет, відеохудожниця:

«Для свого проекту «Люди як ми» я використала матеріали з понад ста фільмів, зокрема, це роботи Енді Уорхола та такі знамениті картини як «Апокаліпсис сьогодні» та «Звуки шуму». Все це супроводжується електронною музикою, яку я виконую на комп’ютері».

У четвер Віккі Беннет також дала майстер–клас у PinchukArtCentre, де пояснювала, що віджеїнг — це спонтанний арт клубної культури, а відео–арт — прерогатива більше артистичної аудиторії.

Нік Вітфілд, режисер:

«Я починав як актор, але згодом до мене прийшло усвідомлення, що театр — річ нудна і я почав писати сценарії. Вони подобалися людям, проте чомусь ніхто не поспішав знімати за ними кіно. І тоді я вирішив зробити це сам. Першою була короткометражка «Скелети», після її успіху я розпочав зйомки однойменного повнометражного фільму. «Скелети» — це історія, яку я написав за рік після смерті батька — думаю, це дуже вплинуло на фільм».