Держслужба... з «чорного ходу»

12.11.2010
Держслужба... з «чорного ходу»

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Пригадуєте популярний телевізійний ролик про натхненну самодіяльність інспектора ДАІ сержанта Петренка? Він патрулює свою «територію» й, зупиняючи першого–ліпшого водія на автомагістралі, чинно зі всією серйозністю підносить руку із жезлом до свого перехнябленого кашкета: «Порушуємо!» Автомобіліст з обуренням: «Що я порушував?..» На що сержант Петренко із міліцейською безпосередністю каже: «Моя сім’я не може чекати, доки ти порушуватимеш...»

Щось подібне спостерігається і в Київській обласній державній податковій адміністрації, де патрулює свою податкову територію її голова, державний радник податкової служби другого рангу, генерал Петренко. Він орудує без спеціального жезла й не виголошує першому–ліпшому підприємцю, що той щось порушує, а його служба не може чекати, доки той порушить.

 

Стоїть гора високая

Державну податкову адміністрацію в Київській області можна порівняти хіба що з високою горою, що височіє на столичній вулиці Народного ополчення. Доступитися чи достукатися до тієї державної гори народу, а тим більше зайти в неї, дуже складно. Хоч на всіх публічних і непублічних заходах тільки й чути, чим заклопотані майстри податкового штурму обласної економіки під керівництвом сивочолого Анатолія Петренка. На його сторінці в інтернеті можна прочитати: «Враховуючи особливу роль звернень громадян  до органів державної податкової служби, забезпечення постійного зв’язку між державою та громадянином, вирішення життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, реалізації конституційних прав і свобод людини, відділ масово–роз’яснювальної роботи та звернень громадян Державної податкової адміністрації Київської області щомісячно аналізує і узагальнює питання, з якими звертаються громадяни до податкової служби з метою своєчасного та якісного реагування...» Читається, як кажуть, в темпі вальсу — мажорно й азартно. Така самооцінка виробничих справ, на думку бюджетонаповнювачів, свідчить про зростання рівня довіри населення до податкової служби. Коли ми поцікавилися в Київській обласній ДПА і ДПА України про освіту пана в.о. голови чи тепер уже голови Анатолія Петренка і про те, який ВНЗ він закінчував, то з того боку телефонного дроту відразу чомусь «відімкнуло» розрекламовану особливу роль звернень громадян до органів державної податкової служби та забезпечення постійного зв’язку між державою та громадянином. Тамара Куцай як начальник відділу прес–служби ДПАУ розтлумачила, що потрібно надати офіційний запит і обґрунтувати мету такої інформації. Схоже на «демократичну» цензуру: ви нам розкажіть, для чого пресі потрібна інформація, а ми подумаємо, що відповідати. Можливо, в ДПАУ вища освіта поважного керівника засекречена?

Відкриваємо офіційний сайт Верховної Ради й читаємо, що у екс–народного депутата другого скликання Анатолія Петренка освіта вища, а професія — інженер–механік. Серйозний фах. Саме за ним до обрання в парламент і працював на посаді начальника управління сільського господарства і продоволь­ства Донецької обласної державної адміністрації, будучи членом Селянської партії України. Який виш закінчував — не зазначено.

На веб–сайті ДПА в Київській області вища освіта розшифрована в усіх його заступників, але в Анатолія Андрійовича — чомусь ні. Правда, додався малесенький штришок: уже у кваліфікації, окрім інженер–механіка, фігурує економіст. Ще один вуз закінчив? Тоді який? Ну інженер–механік годився йому колись як аграрію Донеччини, котрий ходив ясинуватськими степами радгоспними, кував механізацію з електрифікацією, «крутив» не лише баранку в донецькій автобазі та сільгосптехніці, вирощував плодоовочі, дбав про матеріально–технічне забезпечення села як голова Ради агропромислових формувань, доки не дослужився до начальника управління сільського господарства вугільного регіону. Тож чому податківець високого рангу соромиться своєї вищої освіти, нам з’ясувати офіційно так і не вдалося. Адже гора високая!? Можливо, реалізація густо задекларованих тих конституційних прав громадян у стосунках із податківцями таки відбудеться хоча б у відповіді на нашу публікацію.

Генеральський гонор

Шукаючи освітні «шиф­ровки» в біографічних опи­сах податківця Анатолія Петренка, ми натрапили на інший не очікуваний «шарм». Стало цікаво, як він дослужився до спеціального звання генерал–лейтенанта податкової служби. Виявляється, що податкова стезя його надто плуталася по кабінетних «хащах» після закінчення його повноважень народного депутата в травні 1998 року. За опублікованими ним автобіографічними даними, пан Петренко цілих два роки, певно, шукав собі вінценосну посаду на Печерських пагорбах. Такий трудовий «провал» ожив лише в лютому 2000 року, коли він працював начальником управління супроводження законопроектів, опрацювання запитів народних депутатів та взаємодії з Верховною Радою і начальником управління ДПА України. За один місяць — «пройшов» дві владні організації.

Правда, з лютого по липень цього ж таки 2000 року понюхав податкового «тютюну» в Житомирській ДПА вже на високій посаді її голови. Чи сам придивлявся до нової комфортної професії, чи до нього придивлялися, щоб зробити йому персональну «пересадку» на київську електричку. І Анатолій Андрійович успішно приїхав із Житомира до Києва на посаду... голови Київської ДПА. Так просто, як на замовлення! А що ж, необхідну «обкатку» на житомирській периферії пройшов, у трудовій — потрібний запис з’явився. Тепер мав «вростати» у свою роль інженера–механіка підприємницьких душ багатої столичної області.

Проте знову, після восьми місяців київської податкової звитяги, йому загорілося зелене світло на нову «пересадку». Цього разу чомусь не пов’язану з податковою — заступником голови Київської облдержадміністрації. Так Анатолій Андрійович і добіг до своєї пенсійної межі. У травні 2005 р. йому виповнилося 60. А за цією знаковою цифрою, хоч і ювілейною, але державна служба вже не світить. А якщо й сяйне, то по великій дружбі з кабмінівськими небожителями.

Як виявилося, для поважних, своїх персон таки сяйнула — пану пенсіонеру продовжили держслужбу на цілу п’ятирічку. І гоноровий Анатолій Петренко спершу побігав помічником–консультантом народного депутата–земляка, а згодом «поновився» помічником голови в ДПАУ у відділі оперативного забезпечення діяльності керівництва. Ще пізніше став керівником ДПІ в Святошинському районі м. Києва, що плавно «переростає» на генеральську посаду заступника голови ДПА в м. Києві. Помиляється народна мудрість, стверджуючи, що незамінних людей немає.

А що вимагає українське законодавство? Частина перша статті 23 Закону України «Про державну службу» визначає, що «граничний вік перебування на дер­жавній службі становить 60 років для чоловіків,.. а в разі необхідності керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінеті міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більше як на п’ять років». А частина друга цієї ж статті додає, що «у виняткових випадках після закінчення цього терміну дер­жавні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу».

Підсолоджений «імідж»

Але ж не нами придумане життєствердне гасло нашого буття, що закон, мов дишло, куди повернуть, туди й вийшло. У журналістському середовищі регіону «гуляють» документи, зокрема і перелік № 9 змін у штатному розкладі ДПА в Київській області, який вводиться в дію з 18 червня 2010 р. Його затвердив заступник голови ДПАУ Василь Ткачук, де в секторі забезпечення діяльності голови з’явилася скромна посада радника. Цього ж числа в.о. голови ДПА в Київській області Юрій Тимощук вже підписує наказ, яким залишає Анатолія Андрійовича Петренка на державній службі радником голови з підтвердженням раніше присвоєного спеціального звання державного радника податкової служби другого рангу, тобто генерал–лейтенанта.

Але податкове дишло в цьому конкретному випадку свою «функцію» ще не виконало. За кілька днів усупереч чинному законодавству керівництво ДПАУ видає наказ №931–о про призначення радника Анатолія Петренка (за його заявою!) виконувачем обов’язків голови ДПА в Київській області з усіма спеціальними регаліями. Якщо вірити цьому наказу, то заступник голови ДПАУ написав службову записку, Міністерство фінансів України погодило це призначення і таким чином відкрило двері до кабінету голови, куди й зайшов удруге наш генерал–пенсіонер. Невдовзі голова ДПАУ своїм наказом №482/да чомусь скасує Анатолію Андрійовичу допуск до державної таємниці. Отакої! Така посада і на тобі... не можна. Мабуть, щоб голова у голови–пенсіонера не так боліла від усіляких фінансово–бюджетних і підприємницько–податкових секретів.

А річ у тім, що державному службовцеві панові Петренку вже виповнилося понад 65 років і закон забороняє бути на посаді керівника обласної податкової структури. Радником чи консультантом, будь–ласка. Інших варіантів немає. Тут, схоже, запахло корупційним «іміджем». Невже забули податкові високопосадовці про корупційне законодавство чи ще не почули публічних заяв Президента України Віктора Януковича про викорінення корупції з владних кабінетів «кальоним залізом». Тобто і щодо держслужбовців, що не живуть за нормами права?!

Стаття 38 Закону України «Про дер­жавну службу» визначає, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Хто ж із наших податківців–порушників понесе хоч якусь відповідальність за те, що незаконним способом «організував» для Анатолія Петренка персональне повернення до ДПА в Київській області фактично... з чорного ходу? А якийсь там філософ із глибини віків застерігає нас, що двічі в одну й ту ж річку зайти не можна. Виходить, що можна, якщо та річка зветься податковою адміністрацією.

Класика від ДПА в Київській області є багатограннішою, аніж якісь там питання освіти чи маніпулювання чинним законодавством при призначені на генеральські посади. На їхньому веб–сайті, наприклад, і досі «висить» розгорнута інформація про святкування цьогорічного Дня журналіста. Головний герой, ви здогадалися, Анатолій Андрійович, співає дифірамби та оди окремим газетам і їхнім працівникам, які підтримують ініціативи київської державної податкової служби, допомагають в утвердженні її сучасного позитивного іміджу і реалізовують постійну налаштованість на співпрацю. Для переконливості в такій щирій дружбі надруковано фотографію пана голови з представниками четвертої влади. А за створення сучасного позитивного податкового іміджу всі запрошені газетярі отримали від голови ДПА в Київській області подяки за плідну співпрацю та годинники з логотипом ДПА України. Тут же автори інформації уточнюють, що журналісти залишилися дуже задоволені тією увагою, яку приділив їм А.Петренко, і запевнили у своїй налаштованості на подальшу співпрацю.

Ми також за співпрацю і не претендуємо на подяку чи на годинника з логотипом податкової. Єдине, що попросили в інформаційному запиті до Головдержслужби України, так це надати редакції обґрунтовану інформацію про те, за якими нормами українського законодавства було продовжено державну службу голові ДПА в Київській області Анатолію Андрійовичу Петренку, якому виповнилося понад 65 років, а також чому підтверджено раніше присвоєне спеціальне звання державного радника податкової служби другого рангу. Ми ж за реальний, а не за «підсолоджений» імідж.

Іван ОЧЕРЕТЯНИЙ
  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>