«Кривий» ефір

09.11.2010
«Кривий» ефір

Наталя Мироненко на робочому місці без... роботи. (Фото автора.)

На початку літа наша газета вже розповідала про суто політичне скорочення посад трьох журналісток комунальної телерадіокомпанії «Гадяч», яка працювала у форматі районного радіо. Підставою для скорочення «неблагонадійних» фахівців була їхня відмова від пропозиції нового керівника райдержадміністрації й місцевої організації Партії регіонів Володимира Бесєди звільнитися за власним бажанням тільки тому, що вони прийшли в ТРК у 2005 році, себто після Помаранчевої революції. Раніше після подібних виступів у пресі неодмінно запитували: «А що зроблено після публікації?». У Гадячі ж «нароблено» таки чимало...

 

«Захід непопулярний, але необхідний»

Після того всеукраїнського розголосу ініціатори скорочення трьох незговірливих працівниць ТРК устами її нового керівника, колишнього працівника компартійного райкому, провідника місцевих соціалістів Василя Глухоти почали незграбно виправдовувати власне свавілля... непрофесійністю підлеглих. При цьому свідомо перекручували факти й забували не лише про те, що вони говорили з цього приводу раніше, а й відому істину: записи радіопрограм, як і рукописи, не горять. Тож їх завжди можна прослухати і порівняти з творіннями критиків — у Гадячі такі порівняння виходять, м’яко кажучи, не на користь останніх...

За таких умов троє молодих жінок сподівалися на більш фахову, власне, об’єктивну оцінку ситуації після свого звернення до колишньої колеги–радіожурналістки, заступниці глави адміністрації Президента Ганни Герман. На ту чолобитну відповів їм заступник голови Полтавської облдержадміністрації Валерій Пархоменко. Мовляв, за нинішньої економічної кризи «скорочення чисельності працівників ТРК «Гадяч» на 2,75 штатної одиниці — захід вимушений, непопулярний, але необхідний».

При цьому заступник «губернатора» пообіцяв особисто тримати «на контролі процес подальшого працевлаштування» усіх трьох, бо ж, «як запевнив голова Гадяцької райдержадміністрації Бесєда, у районі є організації, де оцінять ваші професійні напрацювання та ділові якості, що буде відзначено, зокрема, й більшою заробітною платою». Датована ця відповідь 25 червня. А вже за кілька тижнів авторки листа відчули, за кого їх мають насправді подібні дбайливці...

«А прибиральницею не підете?»

Двоє колежанок, які працювали у ТРК на півставки, вирішили заради таких мізерних коштів не псувати нерви у нерівній боротьбі з можновладцями й таки забрали з ТРК «Гадяч» свої трудові книжки. Водночас редактору Наталі Мироненко, яка сама виховувала трирічного сина й не мала жодних перспектив працевлаштування за фахом, відступати було нікуди. Надто за умов, що після публікації в «УМ» нові «хазяї» району про скорочення воліли взагалі не згадувати. Тож спершу 29 липня, а потім 2 серпня півдесятка посадовців і чиновників райдержадміністрації та районної ради приходили в офіс ТРК «Гадяч» тільки для того, щоб гуртом умовити (чи таки «дотиснути»?) пані Наталю дати згоду на... переведення на посаду коректора районної газети.

І це при тому, що 31 липня закінчувався двомісячний термін «відпрацювання» після офіційного наказу про скорочення. Не дочекавшись його, треба було «переводитися» з творчої журналістської посади редактора на технічну і, зрозуміло, нижче оплачувану коректорську. Та ще й за відсутності будь–яких офіційних документів як про підстави для такого переведення, так і про потребу в її послугах тієї ж газети. Більше того, з’ясувалося, що збираються «перевести» Наталю на місце фахівця, котрий перебуває на лікарняному... Погодитися на таку більш ніж сумнівну «рокіровку» вона, звісно, не могла.

А коли запитала гостей, чому ж вони передумали її «скорочувати», почула у відповідь: «Розумієте, вас же як одиноку матір не можна скорочувати». Воістину так! От тільки чомусь згадували цю аксіому її «опікуни»... два з половиною місяці. Якраз відтоді, коли 14 травня голова райдержадміністрації Володимир Бесєда у своєму кабінеті переконував одиноку матір в тому, що від звільнення за скороченням штатів «навіть мала дитина не спасе».

Тепер же, одержавши відкоша з так званим «переведенням», повпреди райдержадміністрації продовжували гнути своє. Зокрема, рідна сестра Володимира Бесєди Надія Коваленко, яка працює в тій же РДА керівником апарату, в присутності заступника голови райдержадміністрації Олега Березенка запропонувала Наталі Мироненко дві поки що «не скорочені» посади у ТРК. Вибирайте, мовляв: бухгалтером на 0,25 ставки або... прибиральницею на ту ж чверть ставки.

Двадцятиденний «репортаж» із... котельні

Одержавши письмову відмову журналістки–редактора з вищою філологічною освітою від подібних, з дозволу сказати, «пропозицій», ті ж посадовці руками директора ТРК уже наступного дня оформили наказ про її звільнення «у зв’язку з відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці». Та оскільки із остаточним розрахунком ніхто не поспішав, Наталя й тоді ще одна з колежанок продовжували виходити на роботу навіть після того, як директор сказав їм, що цей кабінет для них уже чужий. Зрештою, відтоді фактично зник... сам директор Василь Глухота, котрий за сумісництвом продовжував готувати передачі як для комунальної ТРК, так і для своєї приватної радіокомпанії «Місто» з якогось «підпілля». Хоча слухачі, замовники привітань тощо продовжували йти в редакцію, та тепер уже «опальні» її працівниці обуреним землякам нічим не могли допомогти...

Зрештою 10 серпня директор нагадав про себе печаткою згаданої приватної (!) радіокомпанії, якою вочевидь уночі був опечатаний кабінет комунальної (!) ТРК «Гадяч». А через три дні в їхньому кабінеті так само потайки змінили замок. Попри те, Наталя Мироненко, тепер уже сама, продовжувала виходити на роботу. Тільки «відсиджувала» свої робочі журналістські години не в зачиненому для неї службовому кабінеті, а в розташованій у цьому ж старому одноповерховому будинку... кімнатці–котельні для обігріву приміщення. Поруч із віниками, швабрами, ганчірками для миття підлоги та іншими атрибутами типової «підсобки». Така «творчість» тривала для неї майже 20 днів, аж до 31 серпня, коли жінка подала позов до суду з приводу свого звільнення.

Уже під час судових слухань з’ясувалося: щоб таки позбутися «неугодної» журналістки, засновники ТРК «Гадяч» — райдержадміністрація та районна рада — вирішили... ліквідувати власне дітище взагалі. Хоча насправді 20 вересня, згідно з протоколом, ухвалювали таке рішення, по суті, двоє керівників — «регіонал» Володимир Бесєда і тепер уже вчорашній соціаліст (перед виборами він також «перекинувся» до Партії регіонів) Анатолій Цимбал. Бо ж коли останній як голова райради на заключній сесії минулого скликання у жовтні намагався «протягнути» затвердження згаданого присуду «двійки», абсолютна більшість депутатів відкинула цю пропозицію. «Проголосують ваші наступники», — так «заспокоїли» їх тоді.

Замість «дорогого» радіо — ще дорожче телебачення

До речі, ще кілька місяців тому пан Цимбал особисто переконував власкора «УМ» у тому, що «заглохнути» комунальному районному радіо він не дасть за жодних обставин, а працівників ТРК «через коліно ламати ніхто не буде». Тепер же до старої пісеньки про необхідність економії коштів очільники району додають ще один «убивчий» аргумент: кількість радіоточок у їхньому краї скоротилася. При цьому одночасно з ліквідацією радіомовної ТРК ініціюють створення значно дорожчої «телеіграшки» — районного представництва обласної телерадіокомпанії «Лтава». На його функціонування з районного бюджету вже виділили більше 30 тисяч гривень. Неважко здогадатися, що керівником згаданого «телевізійного» представництва став усе той же Василь Глухота...

Водночас 20 жовтня Гадяцький районний суд визнав звільнення Наталії Мироненко незаконним і зобов’язав посадовців поновити її на посаді редактора, стягнувши з ТРК «Гадяч» майже 5 тисяч гривень за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду. Саме на підставі цього вердикту Феміди голова ліквідаційної комісії ТРК, керівник відділу управління майном районної ради Іван Завора повернув Наталі ключ від службового кабінету.

Звільнення незаконне? То «вивільнимо» ще раз!

Тож тепер вона знову щодня «відсиджує» там свої робочі години серед трьох порожніх столів і такої ж «голої» шафи. Бо, перш ніж пустити її в кабінет, звідти завбачливо винесли всю комп’ютерну й іншу необхідну для роботи радіожурналіста техніку. Звісно, що ніякої журналістської роботи за таких обставин бути не може, тим паче що раніше можновладці двічі фактично виганяли її з районних заходів. Та й сидіти у службовому кабінеті залишилося вже недовго. Адже через кілька днів після винесення згаданого судового рішення той же таки голова ліквідаційної комісії пан Завора видав новий наказ. У ньому Наталю Мироненко офіційно повідомляли «про припинення діяльності ТРК «Гадяч» шляхом ліквідації» та «про наступне її вивільнення 27 грудня 2010 року у зв’язку з ліквідацією підприємства». Отже, жінці знову загрожує безробіття. До того ж, як повідомили з районного суду, вже є апеляція на те «виграшне» для неї рішення...

«Колишній керівник якось сказав мені: «Ти вирішила боротися iз системою — подивимось, як це в тебе вийде», — пригадує Наталя. — Тепер переконалася, що ці люди справді не зупиняться ні перед чим. Щоб їм не заважала чинити політичний тиск, мене можна хіба що «прибрати», як ото Гонгадзе»... Та, попри все, стійкості духу цій мужній жінці вистачає. З гіркою іронією каже, що бракує тільки... «сильнішої» фарби для волосся. Бо та, якою користувалася досі, вже не може приховати зовсім «свіжої» сивини.

  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>