Легендарний Спартак українського балету

28.10.2010
Легендарний Спартак українського балету

Чорно–білі фото з домашнього архіву Германа Ісупова (1935—2001) розкривають його сценічну історію у яскравих фрагментах iз вистав, у хореографічних композиціях, десь із репетицій... Шанувальникам балету і всім тим, хто знав прем’єра, а потім балетмейстера Львівського театру опери і балету, Герман Ісупов запам’ятався саме таким: молодим, сильним, майстерним, харизматичним, людиною великої душі й великого таланту.

Гера прагнув справжньої досконалості й стилю у своєму танці. Годинами, до сьомого поту, працював за балетним станком у вільний від репетицій час, щоби досягти великого піруету, якомога вищих півпальців, вивернутої стопи, сильних обертів... Його тіло прагло творити повну гармонію з музикою!

 

32 додаткові такти від Кос–Анатольського

Герман Ісупов танцював як романтичні партії, так і драматичні. Завдяки чудовій техніці танцю, емоційності й акторському таланту він щоразу був непередбачуваний, щоразу інший. Від гротеску й комедійності до психологічного драматизму і глибокого трагізму: зухвалий сміливець д’Артаньян з «Трьох мушкетерів», ліричний Альберт із «Жизелі», витончений Принц зі «Сплячої красуні», владний Антоній з «Антонія і Клеопатри»...

Іноді образи його дуже складні, виважені, пережиті серцем. Приміром, Степан із «Лілеї» Данькевича, де у першій дії він постає безтурботно закоханим парубком, а наприкінці — символічним образом, сліпим кобзарем, що, зазнавши несправедливості й кривди, борючись за свою кохану Лілею, закликає до боротьби проти панського гніту весь народ. Чи образ Леся з балету «Орися» Анатолія Кос–Анатольського. Вражав монолог Леся, коли він потрапляє в концтабір. Знаючи можливості артиста, балетмейстер Михайло Заславський довірив постановку цієї сцени Герману — станцювати її так, як він відчуває. Таким чином, у ньому пробуджується творча імпровізація. Щоразу монолог Леся інший, щоразу зі ще глибшим трагізмом. Побачивши на репетиції його несамовитий ґранд–пірует, Кос–Анатольський дописав Герману ще 32 такти музики.

Не менш цікавим був Адам із балету «Створення світу». На початку дійства Адам — кумедний дітвак, який тільки–но пізнає світ, але згодом він перетворюється на сильну особистість, що може боротися із силами зла. І знову балетмейстер Заславський довіряє Ісупову постановку танців Адама й Чортиці, яку танцювала його дружина, Галина Сахновська.

Львівський Квазімодо кращий за паризького

Виставу Notr–dam de Pari привіз французький балет, що гастролював у Союзі. Мінський балетмейстер Семен Дрейчин вирішив поставити її у Львові саме на Ісупова. Образ горбатого дзвонаря з нотрдамського собору у трактуванні Германа — суцільні суперечності натури, сплески емоцій, різкі рухи, стрімкі скоки, зміни настроїв, де ненависть й озлобленість за хвилю перетворюються на ніжність і любов. Запам’ятовувалася виразна міміка й ця характерна Ісупівська світла усмішка, що відкривала чисту й ніжну душу потворного горбаня в його коханні до Есмеральди. Танець містив багато імпровізації й від того вражав своєю глибиною та щирістю. Бувало, під час постановки Дрейчин просив: «Геро, зобрази протест, покажи, що відчуваєш...» І вже за хвилю вигукував: «Саме те, що треба! Цей рух ми залишаємо!»

Згодом один відомий болгарський критик написав рецензію, яку передали з Міністерства культури СРСР театрові після московських гастролей. «Таку виставу, як «Есмеральда», — писав критик, — потрібно показувати всьому світові — вона набагато ліпша, аніж французька». Але в часи «залізної завіси» під пильним наглядом КДБ у гастрольні турне могли виїжджати лише московський Большой і ленiнградський Кіровський театри. Шкода, що світ так ніколи й не побачив цього винятково цікавого танцюриста.

Візитною карткою артиста стає партія Спартака. Робота по–справжньому значуща й неперевершена, яка викликає резонанс не тільки в Україні, а й у всьому Союзі. Після прем’єри в Ленінграді, постановка балету «Спартак» Арама Хачатуряна у Львівському театрі була першою в Україні. Спершу артист відмовлявся танцювати. Адже перший ленінградський виконавець був заввишки під два метри й від того образ виглядав дуже ефектно. Проте, на щастя, його вдалося переконати. В образі Спартака Ісупов — немов бездоганна антична скульптура — міцний торс, широкі плечі, гарні ноги. Гострий погляд, осяйна усмішка, вольове підборіддя... Вся його статура випромінювала мужність, вільнолюбство, нескореність. Прем’єра вистави стає справжньою гучною подією. На Ісупова приходить публіка, у залі — аншлаги. Невдовзі ім’я Ісупова асоціюється саме з тим героїчним образом римського бунтаря–гладіатора.

Людмилі Орловській доводилося часто бути його партнеркою в «Жизелі», «Кам’яній квітці», «Лілеї»... У «Спартаку» вона танцювала його дружину Фрігію. «У цій виставі у Гери вражало прекрасне виконання, прекрасна школа танцю, — згадує балерина, — його акторський талант. Попри героїзм, Спартак ще й лірична людина, що відкривається саме в стосунках iз Фрігією. Ці сцени просто насичені почуттями. Часом танцівник виконує добре підтримку, скок, але холодний, емоційно порожній. У Гери було все навпаки. Він увесь світився, очі горіли... У сценах із коханою дружиною ніжність так і ллється з нього, а вже за хвилю змінюється музична тема, зростає експресія боротьби, і він зовсім інший — його рухи, очі набувають виразу мужності. Танцювати з ним було легко, іноді забувалося, що ти на сцені... Його високий артистизм пояснюється тим, що він тонко відчував музику, а в балеті це має велике значення».

Після гастролей львівського театру в Кремлівському палаці з’їздів 1971 року, де були показані вистави «Три мушкетери», «Антоній і Клеопатра», «Спартак» і «Есмеральда», Герману Ісупову присвоїли звання народного артиста України.

Попри те, що Герман Ісупов був прем’єром львівського балету, він ніколи не мав зверхності чи упередження щодо танцівників кордебалету, молодих артистів. Його прагнули наслідувати, досягти його рівня, він при кожній можливості ділився своєю майстерністю — вів балетні уроки, репетиції, передаючи ленінградську техніку, яка вважалася однією з найкращих у світі. Тепер, озираючись на ті часи, можна без перебільшення сказати — це була Ісуповська епоха, епоха красивого стилю, майстерного танцю.

Кандидат мистецтвознавства й балетний критик Валентина Прохорова згадує випадок під час гастролей в Одесі. «На той час Герман уже не танцював. Сталося так, що кілька провідних артистів балету захворіло. Але жодну виставу не було зірвано. Після трирічної перерви Ісупов вийшов на сцену і з притаманною йому майстерністю виконав складну партію Адама зi «Створення світу»! Артист виходив на сцену ледь не щодня! Він вів майже весь репертуар, замінюючи колег, що похворіли. Вистави йшли з величезним успіхом, зал був переповнений, а глядачі й не підозрювали, з яким напруженням, в яких умовах працювала балетна трупа протягом літнього місяця».

Адажіо в українському стилі і мазурка на пальцях

З 1976 по 1996 рік Герман Ісупов працює як балетмейстер. У своїх постановках розвиває чоловічий танець. Дотримувався загалом академічного стилю, проте додавав щось своє. Вже у першій його постановці — балеті «Бахчисарайський фонтан» завжди «піший» герой Гирей танцює! У «Лілеї» серед народних танців з’являється адажіо в українському стилі, у «Лебединому озері» вперше у сцені балу мазурка виконуються лише на пальцях. У «Ромео і Джульєтті» у танці з мандоліною помітні сучасні акценти...

Оригінальною була його постановка в дусі старовинної хорео­графії «Слуга двох панів». На цій виставі, насиченій ігровими сценами, не одне покоління танцюристів училося бути акторами. Крім того, у постановці використовується прийом безпосереднього контакту танцівника із залом, коли з певною жестикуляцією чи мімікою артист звертається до публіки. А в «Лускунчику» все виграє гармонією: мереживна музика, мереживні декорації, мереживне адажіо... Досі збережена комедійна вистава «Даремна обережність», в якій першу картину другого акту Ісупов відтворив за старими записами з 20–х років минулого століття однієї балерини Маріїнського театру. Було поновлено «Створення світу» із сучаснішим трактуванням...

У хореографії іноді він звертається до небалетної музики, де немає жодного сюжету, чого на Львівській балетній сцені ще не було. Відома його робота «Пори року» на музику Вівальді. Ця хореографія побудована на відчуттях, настроях і асоціаціях, технічно вона вільна від суворих класичних канонів, тут основну роль вiдiграє пластика тіла.

У нього було ще чимало планів. Мріяв поставити «Попелюшку», навіть розпочав репетиції, до останнього боровся з бюрократичною владою за те, щоби у Львові, у приміщенні колишнього Палацу піонерів, відкрили хореографічне училище... Не судилося. Підступна хвороба спалила його. Але він залишився у виставах, які танцював і які створив, у творчих принципах роботи, у високій майстерності танцю, яку перейняла від нього його талановита донька, сьогодні — провідна солістка Львівського балету Анастасія Ісупова...

Спочатку був мандрівний балет

Усе почалося в Пермі. Важке дитинство без батька, якого репресують, серед вуличної діт­вори, злиднів, голоду, від якого якось порятувала простягнута незнайомою жінкою цибулина... А згодом балетна школа, яка щойно відкрилася на базі евакуйованого Ленінградського училища. Прийшов туди заради хлібних карток, які мали отримувати учні нарівні з дорослими. Там, у новому середовищі, де викладачі навчали своїх учнів не тільки основам класичного танцю, а й прищепили культуру, шляхетність, відкривається його талант, формується особистість.

Коли у Перм приїздить мандрівний балетний театр Роберта Гербека із Ленінграда, в трупу якого потрібні були юнаки, хлопець вирішив випробувати себе як танцівник. Герман мав хорошу міцну фактуру, різкий штовхальний стрибок, добрі класичні прийоми, необхідну харизму. Тому кандидатуру його затверджують і запрошують у Ленінград.

Грошей на квиток не вистачало, пощастило домовитися з провідницею. Подорож тривала кілька діб, і танець буквально порятував його від голоду: на одній зі станцій вирішив потренуватися, і моряк із вагона, захоплений «матроскою» Ісупова, годує його усю дорогу, прохаючи на кожній зупинці танцювати.

Працювати в мандрівному театрі доводилося важко. Бувало, молоді артисти долали сотні кілометрів відкритими вантажівками у холод і зливу, під пронизливими степовими вітрами... Якось гастролювали Уралом узимку потягом у вагоні, що не обігрівався. Коли вранці прокидалися, волосся примерзало до стіни. Такі самопожертва й самовіддача танцівників, що їхали в найдальшу глибинку, часто в нестерпних умовах, показати простому люду своє мистецтво танцю, здаються справді неймовірними!

Після закінчення балетної школи Герман Ісупов удосконалюється у московських педагогів і розпочинає працю у Воронезькому театрі опери та балету. Згодом газета «Совєтская культура» розмістила статтю про те, що Львівський театр опери та балету оголошує конкурс солістів балету. На той час Львівський театр мав неабиякий престиж у Союзі — надзвичайно сильна трупа, багатий, цікавий репертуар... Герман Ісупов разом із дружиною Галиною Сахновською приїжджають до Львова, де на конкурсі виконують па–де–де з «Дон Кіхота» і їх приймають у трупу театру. А згодом він уже танцює у дебютній виставі «Лебедине озеро». Зігфрід у його виконанні постає чуттєвим та щирим, без жодної манірності й холодності. Рухи його відточені, напрочуд пластичні, чіткі...Відтоді у балетному репертуарі театру вже немає такої вистави, в якій би він не танцював.

Оксана САЙКО