Останній заплив

21.10.2010
Останній заплив

Андрій був відмінним плавцем і дуже любив море. (Фото з родинного альбому Козеруків.)

Чотири з половиною роки тому в харківському басейні «Локомотив» потонув син Вадима Тихоновича Козерука — Андрій. Правоохоронці від самого початку намагалися кваліфікувати трагедію як нещасний випадок i, напевно, вже давно списали б пов’язані з нею матеріали до архіву, якби наполегливий батько не ставив під сумнів правомірність таких дій. У тому, що зi з’ясуванням обставин загибелі 25–річного хлопця не все гаразд, погоджуються й у прокуратурі. Принаймні майже всі слідчі, яким по черзі доручали вести розслідування, неминуче отримували службові покарання за недбало виконану роботу. Але, по суті, нічого не змінилося. Це й змусило пана Козерука шукати правду за кордоном.

 

Чи може дайвер потонути в басейні?

Через кілька днів після похорону сина Наталя і Вадим Козеруки отримали листа від Харківського національного університету радіоелектроніки, в якому Андрія запрошували скласти першу сесію. Батьки навіть не знали, що він вирішив здобути другу вищу освіту, тому ця запізніла вісточка з реальності й понині крає їм душу відчуттям згубленої надії. Талановитий програміст Андрій пробував свої сили в самостійному бізнесі, професійно займався спортом, захоплювався астрономією, мав купу амбітних планів — і все це враз пішло в небуття з якоїсь таємничої причини. Факти, наведені слідством, не здаються родині переконливими, тому Козеруки невідступно домагаються встановлення істини.

7 квітня 2006 року Андрій прийшов до спорткомплексу «Локомотив» о дев’ятій годині вечора. О десятій він уже мав завершити тренування, але... його знайшли мертвим на дні басейну, що й донинi не дає спокою батькам. Адже хлопець мав міжнародний сертифікат iз дайвінгу і був відмінним плавцем. Більше того, він професійно займався кікбоксингом, тенісом і щодня бігав по кілька кілометрів у місцевому Лісопарку. Мав добре здоров’я, відмінну спортивну підготовку, не зловживав алкоголем, не приймав наркотиків. Повірити в те, що тренований аквалангіст може втопитися в басейні з підігрітою водою, Козерукам складно, тож вони наполягають, аби слідчі з’ясували точні обставини його загибелі.

Але з точністю якраз і виникли проблеми. Як свідчать дані судмедекспертизи, «причиною смерті громадянина Козерука А. В. стала механічна асфіксія в результаті закриття дихальних отворів і шляхів рідиною при утопленні. На це вказують виявлені при дослідженні трупа ознаки асфіксичної смерті». У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи слідчий так описав події того трагічного вечора: «Після закінчення тренування, коли всі тренери пішли до душової кімнати, Козерук А. В. повинен був виходити з плавального басейну, але пішов проплисти останнє коло та без дозволу на те не вийшов з басейну». Тобто не послухався — хто ж йому винен? Але ж сам непослух не може бути причиною смерті. Що сталося потім?

За однією з версій, яка з’явилася в iнтернеті одразу після загибелі хлопця, причиною смерті міг стати так званий «блек–аут» — найбільша небезпека, що може трапитися з дайвером під час тренування на затримку дихання. Подібні вправи називаються фрі–дайвінгом і повинні проводитися в присутності інструктора та медика. З версію про те, що Андрій відпрацьовував саме такі ризикові навички, погодилися й експерти Харківського науково–дослідного інституту судової експертизи імені М.С. Бокаріуса. Вони ж уточнили, що подібне заняття потребує присутності тренера, тому, залишивши відвідувача «на воді», інструктор, з їхньої точки зору, «не виконав п. 14 «Посадової інструкції реабілітаційного центру відпочинку».

І це ще не все. У своїй пояснювальній записці слюсар–сантехнік «Локомотиву» від 04.08.2006 року повідомив, що того вечора, приблизно о 21.45, здійснював обхід басейну і побачив, як інструктор та масажист закладу робили штучне дихання молодому чоловікові. Той був без ознак життя. «Я запитав, чи не потрібна їм моя допомога, — пише далі свідок, — на що вони відмовилися».

«Чому рятівники не наказали слюсарю негайно викликати «швидку»?» — запитують Козеруки, на думку яких, приїхавши вчасно, реанімаційна бригада могла б повернути до життя їхнього сина. Навіть якби непоправне все одно сталося, на душі було б спокійніше. А так факт залишається фактом — дзвінок на пункт швидкої невідкладної допомоги з «Локомотиву» того вечора пролунав лише о 22.35. Реанімаційна бригада приїхала через сiм хвилин після виклику, але медикам довелося лише констатувати смерть. Вадиму Козеруку здається, що саме заради цього «швидку» й викликали.

Юриста Вадима Безкоровайного, до якого «УМ» звернулася з проханням прокоментувати перебіг розслідування загибелі хлопця, здивував той факт, що один із працівників басейну вказав на різний час НП. «Інструктор, який нібито повинен був плавати поруч з Андрієм, стверджує, що ця подія мала місце після 22.00, — каже фахівець. — Він же підписав акт про нещасний випадок, у якому вказується, що це сталося о 21.40. Тому, мабуть, все–таки має рацiю Вадим Козерук у своєму бажанні дізнатися, коли ж саме настала смерть його сина».

Один проти системи

Порушення кримінальної справи за фактом загибелі Андрія батько домагався півтора року. Крига скресла лише після того, як у пошуках істини він побував на особистому прийомі в тодішнього прокурора області Василя Синчука. Але мало що змінилося й після цього. «На жаль, моє спілкування з правоохоронцями відбувається за однією схемою, — каже він. — Я звертаюся до слідчого з проханням повідомити про результати розслідування й отримую формальну відписку. Після цього пишу скаргу до прокуратури. Прокуратура бере справу для вивчення, надає слідчому вказівки, накладає на нього дисциплінарне стягнення або замінює на іншого, а далі все спочатку. Тобто я звертаюся вже до нового слідчого і неминуче скаржуся до прокуратури, бо слідство як таке не проводиться. І так уже більше чотирьох років!»

При цьому Вадим Козерук зізнається, що в повній бездіяльності звинувачувати правоохоронців таки не варто. Бо вони не раз iшли йому назустріч, коли наполягав на проведенні тієї чи іншої слідчої дії. Так, він був переконаний, що фахівці повинні знову допитати дівчину, яка прийшла до басейну разом з Андрієм і у свідченнях якої є розбіжності. Більше того, батько сам намагався її розшукати, але вона зникла із мов голка в сіні. Пан Козерук наполіг і на тому, аби перевірили всі останні дзвінки з мобільних телефонів Андрія, щоб установити точний час утоплення. А також домігся проведення відтворення і обставин події в басейні, де загинув хлопець, та перевірки версії про умисне вбивство, пов’язане з бізнесовою діяльністю Андрія. Батько переконаний, що сину допомогли піти з життя, адже слідчі не підтвердили конкретними фактами версію про нещасний випадок. Власне, фрі–дайвінг міг справді бути причиною такого утоплення, але ж ніхто зi свідків переконливо не підтвердив той факт, що аквалангіст пірнав у воду саме із затримкою дихання. До того ж у таких випадках, як з’ясував Вадим Козерук, людина гине у воді через раптову непритомність. Але за даними акта судмедекспертизи від 15–16 червня 2007 року, Андрій перед смертю не непритомнів.

Батько не раз наполягав на тому, аби слідчі проконсультувалися з цього приводу з досвідченими дайверами і зняли протиріччя, але на його прохання ніхто не відреагував. «Правоохоронці після моїх скарг до прокуратури часто ставлять мені одне запитання: «Які ще заходи, з вашої точки зору, ми повинні вжити у рамках досудового слідства у справі?» — переповідає нюанси свого довгого ходіння по муках Вадим Козерук. — Скажу чесно, це запитання доводить мене до розпачу, бо я ніяк не можу збагнути, що відбувається насправді: чи професіонали мене вважають більш розумним та компетентним, ніж вони самі, чи мені просто хочуть догодити в такий спосіб, щоб я відчепився і більше не скаржився?».

Після того як Вадим Козерук отримав на руки чергову відписку слідчих про неможливість встановлення істини, він із допомогою фахівців Харківської правозахисної групи написав позовну заяву до Європейського суду. Думав, чекатиме відповіді ще півтора року, але лист зi Страсбурга прийшов за кілька місяців. Заяву прийняли, і тепер він уже як позивач судитиметься з рідною дер­жавою, на теренах якої порушили його право на ефективне розслідування смерті, що сталася за нез’ясованих обставин. Судитиметься, до речі, без особливого ентузіазму, бо вважає себе патріотом i не хотів би шкодити міжнародному іміджу України. Але оскільки недоведені фактами «нещасні випадки» у нас уже давно стали тенденцією, а людське життя знецінилося до вражаючої непристойності, свій крок пан Козерук вважає справою честі громадянина, який бореться не лише за свої права.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>