Щиросердна абетка Оксани Баюл

21.10.2010
Щиросердна абетка Оксани Баюл

В історії українського спорту Оксана Баюл посідає особливе місце. І не лише тому, що вона — наша перша олімпійська чемпіонка часів незалежності. Надто вже яскрава і неоднозначна біографія цієї фігуристки.

Покинувши Україну в 1994 році, одразу після свого тріумфального виступу на Олімпіаді в Ліллехаммері, Оксана впродовж багатьох років залишалася для нас далекою заокеанською зіркою — скандальною, гламурною, багатою й бідною одночасно. Читаючи новини про чергову її пригоду, хтось жалісно зітхав: нікому застерегти сироту від помилок. Хтось зловтішався: от що робить із людьми зіркова хвороба. А більшість байдуже міркувала: і чим все це закінчиться?.. Всупереч усьому, Оксана поборола алкогольну залежність, продовжувала кататися.

Із початком на просторах СНД «льодового буму», який спричинили телевізійні шоу, Оксана Баюл стала частіше навідуватися в Україну. Пам’ятаю, якось вона виступала в Києві в шоу Іллі Авербуха. На прес–конференції, що передувала виставі, журналісти навіть не одразу впізнали свою олімпійську чемпіонку. Оксана сиділа за столом у насунутому мало не на ніс капюшоні, на запитання відповідала, як ображений на весь світ підліток. Присутнім було навіть трохи ніяково за неї...

Тож і на цю зустріч я, чесно кажучи, йшла з певною пересторогою. Й була приємно здивована — в сьогоднішній Оксані Баюл не залишилося нічого від колишньої «опортуністки й хуліганки». А деякі її міркування «за життя» здаються настільки мудрими, що хочеться записати їх у цитатник. Я навіть подумала: можливо, Баюл повернулася з Америки в Україну саме тому, що після такої переоцінки цінностей людина просто фізично потребує зміни середовища?

Нашу розмову подаю не у вигляді інтерв’ю, а як коротенькі монологи героїні на теми, задані одним словом. Отже, йдемо за абеткою.

 

А

АМЕРИКА. Я жартую, що в Україну повернулася, відбувши «від дзвінка до дзвінка» 16–річний термін. Це зовсім не означає, що Америка — погана країна. Навпаки — чудова. Там у кожного є шанс реалізуватися. Я дуже вдячна американцям і за ту любов, якою вони мене огорнули одразу після приїзду, і за критику моїх не надто гарних вчинків. Там я стала дорослою, пройшла, як кажуть, Крим, і Рим. А за уроки життя, хоч якими гіркими вони є, завжди треба дякувати. І чим гіркіший урок, тим більшою має бути подяка...

Б

БАБУСІ. Моє дитинство пройшло поряд із бабусею Анею. Вона водила мене на тренування, коли я була маленькою. Її смерть для мене стала таким самим великим горем, як і втрата мами. Тоді, дитиною, я навіть подумати не могла, що через роки в моє життя тісно увійде інша бабуся — Олександра Іванівна Баюл. В дитинстві я не спілкувалася ні з батьком, ні з нею. А тепер баба Шура для мене — чи не найрідніша людина у світі. Коли я приїзджаю в Дніпропетровськ, то зупиняюся в неї. От і 2010 рік зустрічала з нею — їхала в Москву на запрошення друзів, але в Харкові зійшла з поїзда...

Коли я слухаю розмови бабусі і її подруг–ровесниць «за жисть», їхні розповіді про голод, війну, післявоєнні роки, то розумію, що мій життєвий досвід порівняно з їхнім — ніщо. Головне, чого я вчуся в баби Шури, — вірити, що завтра буде краще, ніж сьогодні.

B

ВІРА. Без неї жити неможливо. Навіть якщо ти дуже талановитий і багато працюєш, але не віриш у себе, у свою справу, то ніколи не досягнеш успіху...

Чи вірю я в Бога? А як же без нього?! Я далека від релігійних теорій, але точно знаю — є сила, яка вища за нас.

Г

ГІМН. Усі, мабуть, пам’ятають історію, що трапилася на Олімпіаді в Ліллехаммері, — коли на півгодини було затримано церемонію нагородження, бо організатори вчасно не запаслися фонограмою Гімну України. Після того випадку я, отримуючи запрошення на офіційний захід, насамперед ставлю умову — щоб були в наявності атрибути моєї країни. І всі мої майстер–класи починаються з того, що під звуки українського Гімну піднімається блакитно–жовтий прапор.

Д

ДІМ. У мене залишилася квартира в Нью–Джерсі. Але я вже давно живу з думкою, що мій дім має бути тут, в Україні. В Одесі мені ще в 1994 році міська влада виділила квартиру. Я її тоді на себе так і не оформила. Тепер хотіла б повернути цю власність. Але напередодні виборів тамтешнім можновладцям не до мене.

Узагалі, я зараз дуже багато їжджу Україною — Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Маріуполь, Львів. Адже в Україну я повернулася не просто жити, а працювати в українському фігурному катанні. Фігурне катання — це, мабуть, і є той дім, у якому я живу.

ДІТИ. Я хочу мати власних дітей. Проте наважусь на такий крок лише тоді, коли буду абсолютно впевнена в партнерові. Як на мене, це дуже важливо — щоб дитина зростала в повній сім’ї.

Е

ЕНЕРГІЯ ТРИБУН. Я завжди відчувала енергію й підтримку глядачів. На публіці каталася набагато краще. Вихлюпнеш кураж, що маєш всередині, — і стає легше. При порожніх трибунах я чемпіонкою точно не стала б.

Є

ЄДИНА ЛЮДИНА. Згадка про маму досі викликає щем у горлі. Втратити матір у 13 років — це страшно... Мама — єдина людина, яка вміє прощати без усіляких умов і обмежень. Але я знаю, що «звідти» вона мене весь час підтримує й допомагає...

Ж

ЖИТТЯ. Найкращий учитель. Хоч і кажуть, що розумні вчаться на чужих помилках, але справжній досвід дають лише власні ґулі й синці.

З

ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ. Я вже давно не п’ю. Коли сиджу десь у компанії, то наливаю собі сік. Усі до цього ставляться з розумінням, ніхто не під’юджує — мовляв, давай по грамулечці...

В алкоголі людина хоче втопити свій біль. Втекти від реальності. Але це — лише ілюзія. В боротьбі з цією напастю насамперед треба бути чесним перед собою. Допоки ти заколисуєш себе думками — «це не я винна, а життя», ніякі лікарі не допоможуть.

ЗВІРІ. Якщо я приходжу в дім, де є кішка, то вона неодмінно вмоститься мені на руки. Собаки мене теж люблять. Та з собаками пов’язаний один сумний спогад. У мене була колись пара чудових песиків породи чихуа–хуа — він і вона. Я тоді жила з хлопцем, за якого мала намір вийти заміж. Ми прожили разом п’ять років. Але, як кажуть, не склалося. Коли розставалися, то поділили між собою і песиків. Це була фатальна помилка. Обидві тварини від нудьги загинули. Мабуть, правду кажуть, що люди не вміють бути такими вірними, як собаки...

І

ІМ’Я. Я люблю своє ім’я і прізвище. Оксана Баюл — звучить коротко і ємко... Прізвище у мене рідкісне. Я раніше думала, можливо, загубилась якась його частинка, й мої предки були, скажімо, Баюленки... Коли знайшла батька й бабусю, то запитала про це. Ні, виявляється, нічого не загубилося.

Щоправда, в сім’ях Баюлів зазвичай народжуються хлопчики. Я — виняток. І так сталося, що саме я прославила це прізвище.

К

КОВЗАНИ. Найулюбленіший вид взуття. Продаються в комплекті з невидимими крилами. Багато танцівників по–доброму заздрять фігуристам за те, що в нас є ця можливість — відчути політ, не відриваючись від землі.

КОВЗАНКИ. За своє життя я виступала на багатьох ковзанках. Але найулюбленіша — дніпропетровський «Метеор». Досі пам’ятаю всі його закапелки, входи і виходи. А ковзанка в американському містечку Сімсбері (штат Коннектикут), побудована в 1994 році спеціально «під мене», особливих сантиментів не викликає. Хоча й приємно, що всі кажуть: «Це — ковзанка Оксани Баюл».

Л

ЛЮБОВ. Чи вірю я в кохання? Вірю. Незважаючи на те, що багато разів розчаровувалася в чоловіках. Проте образи на них не тримаю.

ЛЮДИ. Я переконана, що немає людей однозначно гарних чи поганих. У кожному з нас присутнє й те, й інше. Просто треба навчитися знаходити в людині щось позитивне...

М

МРІЯ. Моя найбільша мрія сьогодні — створити в Україні власну школу фігурного катання. І більшість свого часу я зараз витрачаю на спілкування з людьми, котрі можуть мені в цьому допомогти.

Н

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ. Я змалечку була завзятою. Тренер Станіслав Альфредович Коритек взяв мене колись у свою групу саме через те, що я ніколи не здавалася — впавши, тут же піднімалася на новий штурм елементу. Без наполегливості чемпіонів не буває. До своєї мети треба йти, не озираючись на думки оточення. Але не по трупах...

О

ОБРАЗИ. Мене, буває, питають, чи не ображаюся я на Галину Яківну Змієвську за те, що вона в Америці не захистила мене від усіляких спокус. Але ж вона мене не відправляла в нічні клуби, й алкоголь у мій рот не заливала. Це був мій власний вибір. Взагалі, ображатися на когось — це пуста трата нервів і сил. Як кажуть у народі, на ображених воду возять...

П

ПЕРЕМОГА. Солодке слово. Коли б мене запитали, що краще — на трьох Олімпіадах стати срібним призером чи виступити лише раз, але перемогти, я, не замислюючись, обрала б «золотий» варіант. Я взагалі ніколи не любила середини. Вже з перших змагань за мною закріпилася репутація максималістки. Так і казали: «Баюл буде або перша, або остання».

Переможців поважають скрізь. Але в Штатах їх просто обожнюють. В цьому є як плюси, так і мінуси. Адже всі ми — насамперед люди. Особисто я вважаю, що олімпійський чемпіон чи зірка Голлівуду не так уже й сильно відрізняється від, скажімо, продавця чи прибиральника — в кожного дві руки, дві ноги й одне серце, яке страждає й радіє незалежно від кількості нулів на банківському рахунку.

Р

РІДНА ЛЮДИНА. Із батьком я близько познайомилася в 2005 році, за два роки до його смерті. А вперше побачила його на маминому похороні. І відштовхнула від себе... Пізніше, в Америці, всі називали мене сиротою. А коли тобі кажуть сто раз на день — «сирота–сирітка», ти й сам починаєш у це вірити... Але про батька я пам’ятала. Й одного дня зателефонувала в Дніпропетровськ, на ковзанку «Метеор» — попросила знайти номер його телефону. Згодом приїхала до нього. Не всі зрозуміли цей порив. Казали, от, мовляв, знову піариться, привезла журналістів. Але я вже давно навчилася не звертати уваги на пересуди... Тепер, коли батька немає, часто переглядаю запис нашої зустрічі. Й дякую Богові, що він дав мені сили забути дитячі образи й простити рідну людину.

С

СПОРТ. Те, що об’єднує людей і народи. Ось свіжий приклад. Днями генеральному секретареві української Федерації фігурного катання Ірині Медведєвій зателефонував представник азербайджанської федерації. Питає: «Ти будеш на змаганнях у Ніцці? Ну то привези мені півкіло сала». Хіба це не наведення мостів — між народами й релігіями?!

Т

ТРЕНЕРИ. Без них не буває чемпіонів. Більшість уболівальників пов’язують моє ім’я зі Змієвською. Галина Яківна дійсно дала мені дуже багато. Але важливу роль зіграв і Валентин Олексійович Ніколаєв. Із ними я працювала в Одесі. А базові навички отримала ще в Дніпропетровську — спочатку в Антоніни Василівни Товстик, потім у Коритека...

В українському фігурному катанні, до речі, прийнято дякувати тренерові після кожного тренування. Закінчилося заняття — і спортсмен, незалежно від віку, робить у бік тренера уклін. В Америці такої традиції, на жаль, немає.

У

УКРАЇНА. Коли мене американці запитували, що собою являє Україна, то я відповідала приблизно так: «Це земля, де найкращий у світі чорнозем і найгостинніші люди». Мені дуже не вистачало в Штатах щирості у стосунках між людьми. Не скажу, що всі американці — лицеміри, це не так. Але за їхніми привітними усмішками часто–густо ховається байдужість... А в Україні я за цей рік жодного разу не зупинялася в готелі — куди не приїду, всі запрошують мене до себе. Й готові віддати тобі всю душу.

Ф

ФІГУРНЕ КАТАННЯ. Дехто вважає, що нові правила зробили фігурне катання менш цікавим. Я з цим не згодна. Яскравий фігурист проявить себе за будь–якої системи. Образи на суддів починаються тоді, коли ти сам дав зачіпку для зниження оцінки. Як, наприклад, це сталося з росіянином Євгеном Плющенком на Іграх у Ванкувері. Його плачі за «вкраденою» золотою медаллю — це просто несерйозно. Тренери мені колись постійно казали: «Ти не маєш права кататися так, як усі. Ти повинна все робити краще за інших».

Х

ХРЕЩЕННЯ. У мене дуже цікава історія з хрещенням. Хрестили мене ще немовлям. Мамина подруга, яка мала стати хрещеною, не прийшла до церкви. Мама була в розпачі. І тут бозна–звідки з’явилася циганка й зі словами «я похрещу» вихватила мене з маминих рук. Мама боялася, аби та мене не вкрала. Але за годину циганка вийшла з церкви, віддала мене, показала хрестик і попросила три карбованці. Більше я своєї хрещеної не бачила. А хрестик той і досі в мене.

Ц

ЦЕНТР УВАГИ. У мене вже немає потреби бути в центрі уваги. Більше подобається займатися менеджерською роботою. Трохи такого досвіду вже маю — була одним із продюсерів бродвейського проекту Cold as Ice. На жаль, він призупинився через фінансову кризу.

Ч

ЧУДЕСА. Узагалі–то чудес не буває. Але іноді вони трапляються. Моя перемога в Ліллехаммері — хіба це не чудо? Всі тоді ставили на американок — після скандалу між Ненсі Керріган і Тонею Хардінг рейтинг популярності фігурного катання в США піднявся на захмарні висоти, а Міжнародний союз ковзанярів завжди був залежний від американської кон’юнктури. Але перемагаю я — з розпанаханою ногою (пам’ятаєте моє зіткнення з Танею Шевченко на тренуванні за день до фінального старту?)... Тож вірити в диво треба. Особливо, якщо вмієш працювати за десятьох.

Ш

ШОУ. Мене постійно запрошують в російські льодові шоу. Відмовляюсь з однієї причини — все це я вже пройшла в середині 90–х у Штатах. Як кажуть, наїлася під зав’язку.

Чи схоже життя на шоу? Ні. От спорт — це дійсно проекція життя в екстремальних ситуаціях. А шоу — це ілюзія...

Щ

ЩАСТЯ. Раніше я вважала, що щастя — це коли всі твої мрії збуваються. Але з роками розумієш, що насправді для щастя треба не так уже й багато. Ті, хто вміє радіти кожному дню, незалежно від того, сонячний він чи не дуже, — оце, мабуть, найщасливі люди. Я ще вчуся цьому.

Ю

ЮНІСТЬ. Так називався магазин госптоварів у Дніпропетровську, куди я дуже любила ходити маленькою. Там продавалося все — від тарілок до холодильників із телевізорами.

І юність як пора життя теж чимось нагадує величезний магазин — на його полицях гамузом лежать як корисні речі, так і дуже шкідливі. І в тебе має бути право вибору. Адже розплачуватися за наслідки доведеться самій — здоров’ям, болем, розчаруваннями...

Я

Я. Наша сутність. Особа, з якою домовитися найважче. Але це обов’язково треба зробити. Бо всі наші претензії до інших людей насправді є відображенням ретельно прихованих претензій до самого себе. І коли ти навчишся бути чесним перед собою, то й навколишній світ одразу стає трохи милішим.

Світлана ГОНЧАРУК

 

ДОСЬЄ «УМ»

Баюл Оксана Сергіївна

Фігуристка

Народилася 16 листопада 1977 р. у Дніпропетровську.

Перша олімпійська чемпіонка України часів незалежності (1994 р., Ліллехаммер, жіноче одиночне катання). Чемпіонка світу 1993 р., віце–чемпіонка Європи 1993, 1994 рр. Чемпіонка України 1993 р.

Перший тренер — Станіслав Коритек. Також тренувалася в Галини Змієвської, Валентина Ніколаєва.

Із 1994 р. постійно мешкала в США, залишаючись громадянкою України. В Америці займалася бізнесом, видала дві книжки, у 2005 р. повернулася в професіональний спорт. 2010 р. повернулася на Батьківщину.

Студентка першого курсу Інституту фізичного виховання й спорту Національного педінституту ім. Драгоманова.

Незаміжня.

 

ТУТ І ТЕПЕР

Оксана Баюл переїхала в Україну в серпні цього року. Першу прес–конференцію олімпійська чемпіонка дала в рідному Дніпропетровську — оголосила про свою співпрацю з українською федерацією та намір відкрити школу фігурного катання. Крім того, стала студенткою Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в Києві — опановує фах тренера–викладача. Оксана їздить по Україні, проводить майстер–класи для юних фігуристів.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>