Коли в придністровській Кам'янці запровадили українську як окремий предмет, дід Вогнистий, який 75 років тому починав ходити тут в українську школу, скликав сход: «Давайте всю школу переведемо на рідну мову». Сход сказав: «Так!». Однак зробити це поки що ніяк. Адже потрібні вчителі, підручники і, врешті, можливість для кам'янських дітей згодом здобути українську вищу освіту. Втім українську мову в Придністров'ї (Молдова) вивчають сьогодні у школах Рибниці, Тирасполя, Бендер, Дубосар, багатьох інших міст і сіл. У Кам'янці український клас відкрили, тільки-но в місті Бендери відкрилася українська гімназія. Там з року в рік набирали по 10—15 дітей до українського класу. Коли «первістки» дійшли до 7-го, постало питання постійної школи. Відразу ж народний депутат України Петро Порошенко подарував новоствореному українському закладу комп'ютери, а українські міністерства — освіти і науки та закордонних справ — передали художню й методичну літературу. МЗС, до речі, має централізований банк даних щодо освітньої ситуації нашої діаспори у 52 країнах світу: дані щодо кількості шкіл, у тому числі й недільних, українських класів, учителів. А товариство зв'язків з українцями за межами України «Україна — світ» застосовує ці дані в активній діяльності: організовує для вчителів діаспори українознавчі семінари у Києві. Минулого року товариство влаштувало 4 такі семінари та ще й Міжнародну конференцію «Освіта в українському зарубіжжі».
На черговий семінар товариство зібрало вчителів з Молдови і Білорусі — спільно з Міністерствами культури і мистецтв, закордонних справ, Центром українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка за сприяння Національного фонду захисту матерів і дітей «Україна—дітям» та Українського центру гуманітарної інформації «Світогляд». Семінари проводяться на базі Центру українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка, директор якого — професор Володимир Сергійчук. У 2000 році Товариство «Україна — світ» підписало угоду з головним управлінням освіти Києва. Після цього були угоди про співпрацю між школами діаспори і Києва. За районами столиці «закріплені» різні країни проживання діаспори. Скажімо, школи Придністров'я, де викладається українська мова, мають своїх «шефів» у Деснянському районі, їхні вчителі отримують у тутешніх школах українознавчу «педагогічну практику».
На останній семінар запросили не просто вчителів, а й керівників українських дитячих ансамблів та драматичних студій. Адже, як зазначали організатори, приємно дивитися на співаючих бабусь і жіночок, які «тягнуть на собі національну самосвідомість»... Але коли дивишся на нове покоління, дітей у «Чорнобривчиках» і «Калиноньці» — зовсім інше враження. Це вже не якась резервація для українців, які добувають вік. «Ми вперше зробили семінар, на який приїхали вчителі, що мають свої мистецькі гурти, притому значного рівня, — розповідає завідувач відділу освіти товариства «Україна — світ» Алла Кендзера. — Це вчителі, які читають у школі українознавство, а після занять займаються з дітьми у хорах, гуртках, влаштовують літературно-мистецькі вечори». За домовленістю з Міністерством культури та Інститутом мистецтв Національного університету імені Драгоманова, ці вчителі, окрім предметів українознавства, на кафедрах музичного та сценічного мистецтва практикувалися в українському співі й танці, поповнили свої репертуари. Як розповіла Алла Кендзера, цього року планується провести ще хоча б три таких семінари. Передусім — для 30 освітян із Польщі, де є 4 державні українські ліцеї, діють недільні школи.
Окрім семінарів, товариство займається вступом українських дітей з-за кордону у вузи України. А минулого року вперше зайнялося ще й відпочинком діаспорної молоді. Разом із Національною скаутською організацією Пласт організували табори, у яких змогло взяти участь українське юнацтво з Росії і Білорусі. «Це було дуже добре, — розповіла Алла Кендзера. — Бо в Пласті діти говорять українською, і діаспоряни мали змогу повчитися нею говорити».
Робота з діаспорою потребує коштів. А на 2004 рік товариство «Україна—Світ» держава«обдарувала» всього-на-всього 144 тисячами гривень. Отож українці спілкуються зі своїми земляками з-за кордону тільки тоді, коли вчителі з діаспори приїжджають в Україну. Коштів на закордонні відрядження українські фахівці не мають. При Ніжинському педагогічному університеті (співробітники Академії педагогічних наук і Міністерства освіти так і не змогли пояснити, чому саме там, а не в столицi) ще в середині 1990-х років був створений осередок навчання для діаспори. Він складається з 2-3 осіб, і Міністерство освіти його майже не фінансує. До того ж у Ніжині немає кафедри початкового навчання. А школи діаспори — в основному недільні початкові. Коштів на облаштування хоча б одного на багатомільйонний народ Центру освіти діаспори, де було б зiбрано освітянські методики, відео- та аудіокасети, якнайповнішу українська книгозбірню, — немає. Такий центр залишається мрією.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
