Фахівці Державного архіву міста Києва, в якому зібрано понад мільйон документів XVII—XX ст. з історії міста і його мешканців, постiйно відкривають нові документи, натрапляють на цікаві факти, що зберігаються у стенографічних звітах нарад і конференцій. Три підземні поверхи «хрущовки» — будівлі, де міститься архів, ущерть забиті теками. І влітку, і взимку у сховищі постійна температура — від 17 до 20 градусів тепла. Робітниці реставраційної майстерні розповідають: «Із документами постійно працюють і фахівці, і відвідувачі. Тож роботи для «латання дір» вистачить нашим правнукам. Інструменти нехитрі — клей ПВА, марля, ножиці».
Щоденно в архіві нараховують 70—100 відвідувачів. Майже половина працює в читальному залі. Решта — у черзі до столу довідок. «Цікавість до свого родоводу вже не така, що була в 90–ті роки, коли чи не кожен третій намагався відшукати своє дворянське походження, — розповідає начальник відділу Жанна Серга. — Наразі — буденщина. Хтось загубив ордер на квартиру, хтось — відновлює стаж. Адже чимало підприємств ліквідували. Архівісти інколи, щоб виконати запит, перегортають кілька справ, перечитують тисячі прізвищ».
Як училися видатнi кияни
Протоколи засідань і рішень магістрату, думські виборчі справи... Відведення земельних ділянок під будівництво Гостиного двору, університету Святого Володимира, Міського театру... Перипис населення...
В архіві є персональні справи і документи Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Михайла Булгакова, Костянтина Паустовського, Анни Горенко (Ахматової), Отто Шмідта.
До речі, Анна Ахматова — випускниця Фундуклеєвської гімназії — показала чудові знання з усіх дисциплін. Ще один видатний киянин Михайло Булгаков учився не дуже добре. В його атестаті про закінчення Першої гімназії трійки з латині, математики і географічної математики. А ось «закон Божий» Майстер знав на «відмінно».
Досліджувач Антарктиди, радянський полярник Отто Шмідт навчався на фізико–математичному факультеті Київського університету, який закінчив у 1913 році. Іспити, як свідчать документи, він склав на «вельми задовільно». Отто Шмідта поховано в Москві. А могилу його батьків на Лук’янівському кладовищі в Києві знайшов лише кілька років тому старший науковий свівробітник архіву Сергій Карамаш. Він за нею також доглядає.
Карамаш розповів «УМ» про інші цікавинки. Виявляється, Олегу Телігу не розстріляли в Бабиному Яру. Вона в гестапо не витримала допитів, порізала вени. А її тіло німці кинули в ополонку Дніпра. Досліджував Карамаш також Куренівську трагедію 1961 року, коли прорвало дамбу і загинуло понад 120 киян.
Михайлiвський монастир — пiд гуртожиток
Дані про студентські гуртожитки знаходимо в теці «Нарада ректорів інститутів, директорів технікумів у справі стану забезпечення пролетарського студентства житлом» від 20 січня 1929 року. На той час, дізнаємося, в Києві було 13 тисяч студентів, 5 тисяч iз них — пролетарського походження. Саме держава брала їх на своє забезпечення. Під гуртожитки надавали Михайлівський монастир, готель «Ленінград» — на той час украй занедбані, будівлі на вулицях Воровського, Червоноармійській. Сімейні пари селили у Фролівському монастирі. Норма — 0,7—1,2 саженя на людину (сажень — 2 м 13 см). У результаті в кімнатах тулилися по 12—15 душ. А «рекордсменом» скупчення вважали художній інститут. Постільною білизною пролетарську братію забезпечували лише на 25 вiдсоткiв. У дефіциті були стільці, тож доводилося металеві ліжка заставляти підручниками і зошитами. Серед недоліків, які виявила комісія напередодні наради ректорів, є й таке зауваження: «У кімнатах немає плювальниць».
До речі, на цій нараді вперше поставлено питання про створення студентської поліклініки.
Кому не мiсце в мiськрадi
Теки думської управи, а потім — Київської міської ради народних, селянських і червоноармійських депутатів, окрім усіляких постанов і розпоряджень про впорядкування міста, містять документи стосовно морального обліку депутатів. Зокрема, збереглася справа про вибори в магістрат за 1821 рік. Так, кандидати присягалися бути «усердным сыном Отечества и согражданином ревнительным об общем благе. Если инако поступлю..., то подвергаю себя как нерадивый всеобщему презрению». Цю присягу депутати давали в Успенському соборі Києво–Печерської лаври.
У теці за 1930 рік є вирізка з газети «Пролетарій» під назвою «Таким не місце в міськраді». Тут опубліковано список депутатів, відкликаних за свою поведінку. Серед причин — крадіжка яблук у саду, самогоноваріння, зв’язок iз карним елементом, спекуляція дефіцитним товаром, витрата кооперативних коштів, бюрократизм. І таке звинувачення — створення дому розпусти. Причому названі прізвища горе–депутатів виділені жирним шрифтом.
Халтурнi сценарiї Володимира Маяковського
Відзначився у фондах київського архіву радянський поет Володимир Маяковський. Щоправда, йому добряче дісталося на горіхи. Так, у стенографічному звіті правління Всеукраїнського фотокіноуправління і кінофабрики (2 лютого 1929 року) знаходимо пряму мову доповідача Косячного: «Ми маємо портфель непотрібних сценаріїв. Вони зібралися, коли гроші сплачували авансом на ім’я шановних письменників. Маяковський узяв 8 тисяч карбованців, але написав кілька сценаріїв халтурного змісту, які не пішли в постановку, окрім «Октябрюхов і Товстобрюхов». Але краще б його не давали. Недовго протримався на сцені. А ми тепер гроші, які сплачували авансом, вимушені списати».
Лариса ГУТОРОВА
