Позбутися поліпів без скальпеля

05.10.2010
Позбутися поліпів без скальпеля

Від теорії — до практики. Оперує професор Василь Попович. (Фото автора.)

Події, офіційно зареєстрованій Міжнародною академією авторів наукових відкриттів під №383, невдовзі виповниться рік. Проте вагомий успіх вітчизняної медичної науки, підтверджений трьома експертними висновками в Україні, Росії та Німеччині, залишається малопоміченим. І навіть не тому, що його проґавили ЗМІ й авторів не увінчали хоча б лавровими вінками. Нові методи, на жаль, ще не впроваджені в медичну практику. Аспіринову тріаду за старими інструкціями і далі лікують як алергічне захворювання, хоча алергією, як довели дослідники з Івано–Франківська, тут і не пахне. Коли ж ці розробки стануть доступними всім «тріадовим» хворим — запитую керівника групи прикарпатських учених–відкривачів, доктора медичних наук Василя Поповича.

 

Порятунок приречених на інвалідність

— Відразу заспокою хворих на аспіринову тріаду: у клініці, що діє при Івано–Франківському національному медичному університеті, ми не відмовимо в допомозі жодному громадянинові України, звідки б він до нас не приїхав, — каже Василь Іванович. — Сподіваюся, що з часом наші нові методи діагностики та лікування застосовуватимуть і в інших регіонах держави та світу.

— Як довго ви йшли до відкриття?

— Років шість тому, звітуючи на вченій раді, я сказав, що беруся з колегами до розробки дуже серйозної теми. Якщо дослідження вдасться успішно завершити — претендуватимемо на наукове відкриття (до речі, перше в галузі медицини на теренах Західної України). Оскільки в нашому університеті про щось подібне ще ніхто не заявляв, то до моїх слів майже всі поставилися скептично. Мовляв, фантазуй, чоловіче, та знай міру. Проте ми активно взялися за справу. Звісно, найперше треба було вирішити фінансові аспекти. І тут спрацювала модель європейського підходу до науки. Я виграв кілька грантів і лише за рахунок цього міг проводити дослідження. Бюджет проекту в цілому склав 15 тисяч американських доларів. Шляхом тривалих пошуків, спроб і помилок ми зрештою досягнули­ бажаного результату. Хо­чу особливо підкреслити, що це не лише мій успіх, а передусім — колективна праця нашої кафедри отоларингології, кафедри генетики (завідувачка Лариса Євгенівна Ковальчук), кафедри медичної хімії (Ганна Михайлівна Ерстенюк), кафедри променевої діагностики (Валеріан Миколайович Рижик) та молодого науковця Іванни Кошель.

— У чому суть наукової проблеми, за яку ви тоді взялися?

— Поліпи в носі та бронхіальна астма — два важкі захворювання. Часто вони існують незалежно одне від одного, та нерідко поєднуються. Коли «тандем» поліпозу та астми доповнюється несприйняттям ацетилсаліцилової кислоти, виникає аспіринова тріада. Перебіг хвороби стає особливо важким — пацієнт приречений на інвалідність. За різними дослідженнями, від 35 до 65 відсотків хворих із поєднанням поліпозу та астми мають аспіринову тріаду. Існуючі у свiтi методи її лікування до нашого відкриття були абсолютно не ефективними.

Розгадка — в генах–регуляторах

— Хтось із науковців до вас брався розгадати таємницю аспіринової тріади?

— Такі спроби були на генетичному рівні. Ми спершу теж, як і попередники, намагалися ідентифікувати ген, який, так би мовити, відповідає за аспіринову тріаду. Нам у цій справі дуже допомогла відомий український генетик, член–кореспондент АМНУ, директор Харківського медико–генетичного центру Олена Яківна Гречаніна. Проте в результаті досліджень знайти цей ген не вдалося. Ми зайшли у глухий кут. На цьому етапі вчені світу, які займалися подібними дослідженнями, й зупинилися. Ми ж не опустили рук. Підбадьорило те, що торік Нобелівську премію присудили генетикам, котрі довели, що при захворюваннях діють не тільки генетичні, а й епігенетичні механізми. Тобто роботу певних генів контролюють інші гени–регулятори. Простий приклад: усі ми народжуємося з волоссям і з генами «волосатості». Коли функція генів–регуляторів, що «стоять» над ними, зберігається до старості, то людина не втрачає волосся, а коли регулятори виходять із ладу, то це відразу видно — на нас із тобою зокрема. (Професор сміється, натякаючи на солідні залисини на наших головах).

— І що вам дали нові знання про гени–регулятори?

— Ми почали працювати в цьому напрямi далі й виявили, що з аспіриновою тріадою дуже пов’язана функція гена, який регулює продукцію оксигенази. Тут професор Лариса Ковальчук надала нам неоціненну допомогу, бо її лабораторія — єдина на Прикарпатті, яка має євросертифікат. Так заблищало світло в кінці тунелю. Зрештою, подальші складні етапи досліджень завершилися відкриттям, яке називається «Закономірний зв’язок між розвитком хронічного аспіринового поліпозного реносинуїту і порушенням метаболізму арахідонової кислоти в організмі людини».

Добрі новини для носа й легень

— Як не для фахівців, звучить занадто складно. Поясніть простіше, чи після вашого відкриття з’явилися у хворих на аспіринову тріаду більше шансів на одужання?

— Так. Завдяки відкриттю змінився статус захворювання, яке раніше належало до категорії алергічних, а тепер — до метаболічних. І ми вже досягли серйозних успіхів у лікуванні поліпозу. Консервативному лікуванню він раніше не піддавався — лише оперативному видаленню. Вирізали поліпи, не впливаючи на метаболізм. Коли пацієнту робили першу операцію, то проміжок між другою тривав близько півтора року, а далі процес невпинно прискорювався. Ми впродовж останніх трьох років концептуально змінили підходи до лікування. У нас були пацієнти, котрі перенесли по 15—17 операцій. Їм уже доводилося лягати на операційний стіл через місяць–два. Тепер завдяки новому підходу до лікування у декого з пацієнтів маємо ремісію поліпозу через два з половиною роки. І це далеко не межа. Другий момент: у хворих значно полегшується перебіг бронхіальної астми, і декого ми вже перевели на безгормональне лікування.

— Чому вашим відкриттям уже зараз не можуть скористатися колеги з інших лікувальних закладів, принаймні в Україні?

— Діяльність закладів, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я, регламентована великою кількістю інструкцій, які не можна переступати. При нашому університеті упродовж п’яти років функціонує клініка, в якій практикують лише висококваліфіковані лікарі на рівні професорів та доцентів. Саме на базі цієї клініки ми змогли разом із терапевтами та пульмонологами розробити нову концепцію лікування. У багатьох пацієнтів (курс пройшли понад сто осіб) зменшилися поліпи, відкрилося носове дихання, третина з них відмовилися від операцій. Крім того, відкриття стало концептуальною основою для створення нового — єдиного на сьогодні у свiтi щодо високоточності і безпечності — методу діагностики. Його використання вже дозволило підвищити рівень діагностування цього захворювання з 8 до 36 відсотків. Тобто раніше понад три чверті цих людей ходили з недіагностованою хворобою та отримували неправильне лікування.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Попович Василь Іванович

Народився 31 березня 1960 року в місті Долина Івано–Франківської області.

Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри отоларингології Івано–Франківського національного медичного університету. Член Комітету зі стандартів лікування Євросоюзу.

Наукові пріоритети: комплексна реабілітація хворих із гострими і хронічними риносинуїтами, рання післяопераційна реабілітація після ендоскопічних оперативних втручань. Автор і співавтор понад 200 наукових праць, дев’ять винаходів й одного наукового відкриття. Нагороджений медаллю ім. Петра Капиці Російської академії природничих наук та орденом «Золотий орел» Європейської академії природничих наук (Ганновер).

 

ДО РЕЧІ

З історії хвороби

— Аспіринову тріаду, — пояснює Василь Іванович, — виявили в 1911 році, коли для лікування почали масово застосовувати аспірин. Першим її описав американський учений М. Самтер, тому її ще називають синдромом Самтера. Зважаючи на особливості захворювання, недугу розцінювали як алергічну реакцію на аспірин. Проте методи лікування, що успішно застосовувалися при алергіях, у цьому випадку були неефективними. Так тривало до нашого відкриття.