Ольвія — значить щаслива

30.09.2010
Ольвія — значить щаслива

Антична ваза з Ольвії.

Величні пологі пагорби, вкриті степовими квітами і духмяним полином. До них підступає подібний до моря лиман Дніпра і Бугу. Колись цими просторами гасали леви і леопарди, вепри, олені й тури. Їхні кістки досі знаходять археологи на місці античної колонії, центром якої було місто–держава Ольвія. Вона проіснувала тисячу років. Сьогодні це чи не єдине у світі античне місто, яке під землею збереглося в первозданному вигляді. Адже «завмерло» у IV столітті, і відтоді його не перебудовували. Ольвія не мала більш пізнього середньовічного нашарування. Її давньогрецькі старожитності збереглися краще, ніж у самій Греції. Ольвія може стати пам’яткою світового значення і посісти гідне місце у списку культурної спадщини ЮНЕСКО — якщо буде затверджена відповідна державна програма збереження і популяризації цієї самобутньої історичної перлини.

 

Золотий запас

«Кожного року Ольвія поповнює золотий запас України», — каже керівник Ольвійської археологічної експедиції, старший науковий працівник Інституту археології НАНУ, кандидат історичних наук Валентина Крапівіна. Цього року працівники експедиції відкопали золоті сережки у вигляді лев’ячих голів, перстень–печатку і золоті намистини. Щоправда, частина намистин виявилися глиняними з позолотою — ольвіополіти вміли економити. На території некрополя знайшли непограбоване поховання кінця IV століття до нової ери з різним начинням. Скажімо, керамічною посудиною, де змішували вино з водою, і посудинками для парфумів. Була цього літа й унікальна знахідка — чотирикілограмовий олімпійський диск, який метали дискоболи. Такі три знайдено у Греції. У нас — четвертий у світі. Його знайшла співробітниця Національного музею історії України Марина Хомчик, яка працювала на розкопках під час власної відпустки.

В Ольвії знаходять також знаряддя ремесел — ткацтва, кушнірства, різьблення по кістці і каменю. Хатнє начиння і посуд — глиняні глеки, тарелі, сковороди. А також чимало спортивних цікавинок. Приміром, стригелі із ребер коня, якими спортсмен очищав тіло після занять. Усі ці знахідки неможливо представити у нинішньому музеї в Ольвійському заповіднику. Адже цю невеличку будівлю поставили для телеграфу в середині ХІХ століття. Ольвія варта сучасного музейного комплексу. Упродовж століть археологічні експонати вивозили звідси в Петербург, Москву, Київ, Одесу. Ольвійські шедеври є в різних музеях світу — Луврі, Берлінському, Британському та Метрополітен–музеї у Нью–Йорку. Утім в Україні — в самій Ольвії та у фондах Інституту археології НАНУ в Києві — так багато експонатів, що вистачить на експозицію світового значення. «Ми могли б представити різні історичні періоди Ольвії — архаїку, класику, — розповідає Валентина Крапівіна. — На сучасному рівні, з реконструкціями, моделюванням, екранами». У новому приміщенні мають бути також реставраційні майстерні і місце для музейних фондів, навчальні аудиторії і зали для тематичних виставок.

Музей просто неба

Чимала територія Ольвії могла б стати музеєм просто неба. Нині відвідувачі нічого не можуть тут побачити, окрім порослих травою решток фундаментів та кількох куп кісток і черепків битого посуду. Поки що археологи засипають землею будівлі, які віднаходять. Це на сьогодні єдиний спосіб їх зберегти. Інший спосіб — накривати відкопане й відреставроване спеціальним скляним павільйоном. На це потрібні чималі кошти. «Можна відновити деякі споруди і відкрити рештки інших, — розповідає Валентина Крапівіна. — Ми зможемо реконструювати один з ольвійських храмів і гімнасій. Для цього є відповідні фото і креслення. Можемо показати перші житла колоністів — напівземлянки і землянки, а також садиби «ферм» класичного періоду, де розводили худобу. На теренах некрополя є різні категорії поховальних споруд — склепи, катакомби. Свого часу був крематорій, вівтарі. Там не лише ховали, а й поминали. Ми могли б найцікавіші ділянки перекрити павільйонами і демонструвати».

Поки що це — мрії. Найбільший археологічний заповідник України, набувши статусу національного, так і не отримав відповідного кошторису. Нині фінансування вистачає на оплату штату й охорони. Хоча штат із 42 осіб скоротився до 25. Причому значно менший за територією Херсонеський заповідник має 180 працівників. Науковці поспішають дослідити те, чому загрожує вивітрювання та затоплення. За дві тисячі років понад два гектари Ольвії затоплено водами лиману. Десять років тому археологи відкрили частину оборонного муру, який тепер уже під водою.

Заробляти з розумом

Інститут археології та Національний заповідник «Ольвія» розробили концепцію цільової державної програми розвитку заповідника. Вона передбачає дослідження і музеєфікацію пам’яток Ольвії і забезпечення належних умов охорони. Один із пунктів — створення музею просто неба. Ще в 2007 році програму погодили з усіма відповідними міністерствами, але й досі її не затвердив Кабмін. Утім лише коли буде прийнято державну програму, можна буде залучити до розвитку заповідника приватні інвестиції.

На сьогодні в заповіднику, тим паче в селі Парутине Миколаївської області, яке неподалік Ольвії, немає туристичної інфраструктури. У заповіднику є екскурсоводи, але заповідник мовчки чекає, коли хтось туди сам приїде. Буває, екскурсанти приїздять з Очакова чи з Миколаєва. За рік — до 200 осіб. Смішно, як для світової перлини. Село Парутине життєдіє окремо від заповідника. Деякі селяни мріють про часи, коли охорону приберуть і можна буде знову «поритися» та здобути «чорну» копійчину. А могли б набагато більше заробляти на туризмі. Для цього слід вкласти кошти у розвиток. Створити приватне туристичне бюро і забезпечити його співпрацю та взаємовигідний контракт із дер­жавним заповідником. Однак у спадок від радянської системи людям залишилася бездіяльність.

«В усьому світі є багато пам’ятників, які підтримує з любов’ю місцева громада. Має бути приватна ініціатива і приватний бізнес», — вважає знавець Ольвійської історії художник Володимир Бахтов. Він із дружиною Тетяною упродовж років збирали книги, публікації про Ольвію, потоваришували з археологічною експедицією. І вже кілька років мешкають у Парутиному. Їхні виставки з 1991 року не раз демонструвалися в Києві.

Реконструкція простору

«Ольвія для нас — це величезна майстерня», — каже «художник простору» Бахтов. Він упродовж років брав участь у написанні проектів, аби дати заповіднику «друге дихання» і надати відвідувачам можливість зануритися в життя стародавніх ольвіополітів через «експериментальну археологію». Один із проектів «реконструкції простору» передбачав побудову поряд з Ольвією кварталів, де можна було б розташувати майданчики для музикування, ремесел — гончарні печі, ткацькі верстати — і проводити майстер–класи. Подібну реконструкцію археологічного поселення художники бачили під Берліном. Там мололи зерно на жорнах, були двори з худобою. Відвідувач може пожити якийсь час у такому поселенні, переодягнувшись у відповідний одяг, скуштувати страв, побачити, як робляться речі, які є в музеї, і спробувати їх виготовити власноруч.

Що дає сучасній людині переживання отого історичного досвіду? «Я оцінила, як складно було жити без нашої оптики, електроніки. Можливості людини відкриваються з іншої точки зору, — розповідає художниця Тетяна Бахтова. — Особливе враження на мене справили знайдені в Ольвії стародавні медичні інструменти. Ланцет, якийсь молоточок. Виявляється, мешканці Ольвії уміли робити трепанацію черепа. Були знайдені останки людей, які мали заліковані травми. Це викликає повагу і розуміння цінності самого життя, яке слід берегти».

Школа демократії

В Ольвії були цікаві громадські звичаї, їх теж можна було б «програвати». До речі, сюди на археологічну практику інколи за студентською програмою приїжджають старшокурсники з Німеччини, Данії. На місяць їдуть в Ольвію, потім на Тибет, у Грецію, Єгипет. А якби існувала об’єднуюча програма для проектів реконструкції соціального середовища, це було б ще цікавіше. «У комплексі Ольвії можна було б відтворювати життя різних соціальних груп за історичними періодами — архаїчний, класичний, еллінський, римський... За тисячу років змінювалися закони, правила й умови життя. Можна було б залучати університети, які скеровували б сюди студентів і відновлювали юридичну й побутову структуру суспільства, — розповідає пан Володимир. — Це була б «школа самоуправління». Молодь усвідомлювала б, як в умовах яскравої еллінської чи римської демократії можна моделювати соціальну ситуацію». Тут доречними були б скіфський, сарматський табори і навіть турецький — понад 200 років тому тут була Османська імперія. Якийсь час це було греко–скіфське місто. За царя Скіла випускали скіфські монети. Серед сімох найбільших мудреців світу греки називали скіфа–ольвіополіта Анахарсіса.

До речі, будиночки з водопроводом для студентського табору на 250 місць планує збудувати неподалік місця розкопок Інститут археології. Поки що волонтери й археологи живуть романтично у наметах, готують страви на вогнищі. У майбутньо­му таборі планується освітня програма. «Ми можемо читати лекції як з історії Ольвії, так і про античну добу в історії України, — каже Валентина Крапівіна. — Це і лекції палеозоолога, антрополога, керамістів, реставраторів, мистецтвознавців, і перегляд фільмів, відео­презентації». Відомо, що за кордоном молодь готова платити гроші, щоб побувати в таких таборах. І для цього потрібно забезпечити відповідні умови.

Етика перепоховань

Ольвія проіснувала 1000 років. За цей час старі могили, мабуть, забудовувалися будинками, як це полюбляють робити на пострадянських просторах? Пані Крапівіна каже, що такого не бувало. Давні люди не жили на кладовищах. Біля стародавнього міста — величезний некрополь. Занурюючись у культуру й громадське життя Ольвії, мимоволі замислюєшся про вшанування тих, хто справді жив цим життям, — ольвіополітів. Їхні могили розкопують археологи. Після вивчення вони збирають кістки у спеціальні пакети (щоб було видно, що це вже досліджено) і закопують. «Ми кістки перезахоронюємо, — каже керівник Ольвійської археологічної експедиції Валентина Крапівіна. — Один із моїх колег, дуже віруючий, був змушений розкопувати кладовище, бо там уже грабували. Він спитав у свого духівника поради. Священик відповів: «Це твоя робота, ти це робиш, аби пізнати історію, а не щоб збагатитися».

Художниця Тетяна Бахтова переконана, що молодих людей, які працюють на розкопках, можна привчати до того, що слід з особливою повагою ставитися до останків. «Ми якийсь час здійснювали «ритуал компенсації», — розповідає Володимир Бахтов. — Як художники, взяли на себе таку сміливість, адже в ХХ столітті митці вийшли за межі майстерень і реалізовують соціальні проекти». Художники зі студентами фарбували вапном дно розкопу, проводили білу лінію по краю, чим розділяли потойбіччя від цього світу. Клали кості і засипали. Таким чином усі компенсували етичні та моральні втрати від вторгнення у світ могил.

 

ДОВІДКА «УМ»

Археологічні розкопки в Ольвії розпочалися на початку ХІХ ст. З 1901 до 1915 рр. їх очолював Борис Фармаковський. У 1924 році територія Ольвії та її некрополя оголошується національним надбанням УРСР. У 1926 році територія Ольвії стає заповідною зоною. У 1938 р. її передано до системи Академії наук УРСР. Тут є музей, фонди археологічних матеріалів (понад 50 000 одиниць зберігання), наукова бібліотека, експозиція архітектурно–будівельних залишків античної доби. З 1971 р. Ольвійська експедиція Інституту археології АН УРСР здійснює систематичні дослідження Ольвії під керівництвом Сергія Крижицького і нині — Валентини Крапівіної.

У 2002 р. Президент Леонід Кучма підписав указ про надання Державному історико–археологічному музею – заповіднику «Ольвія» статусу національного. Площа Національного музею–заповідника — близько 270 гектарів. До заповідника також входять 23,6 гектара території острова Березань, де розташоване найдавніше античне поселення в Північному Причорномор’ї, засноване ще в VII столітті до нашої ери.

 

ВАРТО ЗНАТИ

Ольвія — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра). Заснована вихідцями з грецького міста Мілет у 647—646 р. до н. е. В епоху розквіту (V — III ст. до н.е.) досягла найбільшого розміру — 50 гектарів із населенням 20 — 25 тисяч мешканців. Політичним та економічним центром колонії стало однойменне місто, назва якого перекладається з грецької як «щаслива». Проіснувала близько тисячі років.

Ольвія поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами. Була забудована критими черепицею кам’яними спорудами. Житло будували з каменю і цегли–сирцю, найбагатші оздоблювали колонами, фресками, мозаїкою. Існувала розгалужена система водопроводу з глиняних труб. Майдани й центральні вулиці, вимощені кам’яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами міста–держави. У центрі Ольвії була головна площа — агора, на ній — громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, вівтар і кам’яні водоймища. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр, іподром. До агори примикав теменос (священне місце), де були храми та жертовники. Навколо міста був некрополь — цвинтар на 500 гектарів. На півночі і півдні від Ольвії розташувалися десятки городищ і селищ грецьких переселенців та місцевого населення.

Ольвія випускала свою монету. Її населення підтримувало зв’язки з Афінами, Коринфом, Родосом, Пергамом, Александрією та Малою Азією. Греки асимілювалися з місцевим населенням, передусім зі скіфами, переймали мову і різновиди одягу. Після встановлення над містом у 40–х рр. V ст. до н. е. скіфського протекторату тут побільшало скіфів. У місті побудували палац скіфського царя Скіла.

 

Є ПРОБЛЕМА

Охорона заповідника нині під загрозою. Із 2003 року Ольвію успішно охороняє приватна фірма «Юг–Щит 1», яка виграла відповідний тендер. Однак Державна охоронна служба Миколаївської області планує відібрати в неї ліцензію, поновивши роботу позавідомчої структури, що не надто добре справлялася з «чорними копачами». До того ж грошей вимагає більше, ніж приватна фірма. Згідно із запропонованою угодою, позавідомча структура, на відміну від фірми «Юг–Щит 1», не несе відповідальності за об’єкт, якщо немає огорожі по периметру території, охоронних башт, нічного освітлення та сигналізації.

 

БУТТЯ І ЗАНЕПАД

Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчою владою були збори та рада, виконавчою — колегії архонтів, стратегів, агораномів.

У другій половині IV ст. до н.е. суворий рабовласницький режим міста–держави був дещо пом’якшений. Поштовхом стало те, що військо Олександра Македонського оточило місто Ольвію з усіх боків. У місті почався голод, що спричинив бунт бідноти й рабів. Натовп зібрався на площі–агорі й вимагав забезпечити людей хлібом, полегшити становище боржників, звільнити рабів і зрівняти всіх у політичних правах. Міська влада була змушена піти на поступки. Завдяки таким заходам удалося об’єднати все населення для боротьби з ворогом. Ольвія вистояла в боротьбі з військом Македонського і розквітла. Утім через 200 років її спіткала глибока економічна й соціальна криза. До того ж, колонія постійно перебувала під загрозою нападів ворожих племен. Деякий час перебувала під зверхністю Скіфської держави, а потім — понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. У 48 до н. е. місто захопили і зруйнували гети. У І ст. н. е. Ольвія була в залежності від скіфських царів. У ІІ ст. н. е. була під владою Риму. У ІІІ ст. місто зруйнували готи. На поч. IV ст. напади гунів привели до остаточного знищення Ольвії.

Нині на місці колонії — неораний упродовж півтора тисячоліття степ, що покриває руїни стародавнього міста. Неподалік — село Парутине Очаківського району Миколаївської області.

 

ДО РЕЧІ

Пригодницький роман «Ольвія» — перший і єдиний в українській літературі, де йдеться про античне місто в українському Причорномор’ї — написав Валентин Чемерис. Там описується війна між скіфами та могутнім військом перського царя Дарія, що відбувалася наприкінці VI століття до н.е. На тлі війни розгортається історія короткого і трагічного, сповненого пригод життя юної грекині Ольвії, яку з політичних міркувань, з волі батька (архонта колонії Ольвії) видали заміж за правителя скіфів Тапура. Коли вона починає розуміти суть скіфської «степової вольниці», в її серце входить кохання до молодого Тапура і повага до його народу. Письменник вивчив історію, вірування та побут Скіфії, Стародавньої Греції, Персії часів Дарія та власне міста–держави Ольвії. Завершив роман у 1972 році і щойно відправив його у видавництво, як у газеті «Правда» вийшла стаття «Об антиисторизме», де критикували всі «союзні» народи, а особливо грузинів і українців (за захоплення «казаками, гетманами и другими буржуазными националистами»). Історичні твори почали викреслювати з видавничих планів, а надруковані викидали з бібліотек. На додаткове рецензування в ЦК забрали й верстку «Ольвії». Роман назвали «шкідливим, що не відповідає вченню Маркса та Леніна». Із письменником розірвали угоду. «Ольвія» вийшла у світ аж у 1993 році. Відтоді перевидана тричі і увійшла до 30–томної Бібліотеки шедеврів історичної романістики України.

  • Блакитне око лагуни

    В Уругваї щойно здали в експлуатацію міст, який проліг через дивовижно мальовничу лагуну Гарсон. Він з’єднує 25-тисячне місто Роча з 65-тисячним містом Мальдонадо на південно-східному узбережжі країни, які є столицями однойменних департаментів. >>

  • Оце так надуло

    Данія зміцнила своє світове лідерство у галузі використання вітрової енергетики: 42,1% від всієї виробленої в країні енергії походить з вітрових електростанцій. Тепер головною амбіцією Данії є повна відмова від видобутих із надр землі джерел енергії. «2015 рік був значно вітрянішим, ніж у середньому попередні роки. >>

  • Як умру, то передайте...

    Президент Польщі Анджей Дуда під час симпозіуму Польського товариства трансплантації підписав декларацію про наміри, згідно з якою у випадку смерті його органи будуть передані для трансплантації. До подібних дій голова польської держави також закликав інших поляків, повідомляє сайт Польського радіо. >>

  • Метро для валізи

    Відомо, що Швейцарія має найрозвиненішу в світі систему громадського транспорту. А тепер у цій альпійській країні хочуть створити ще й вантажне метро для приватних речей громадян, повідомила швейцарська інформагенція swissinfo.ch. Цю ідею вважають одним із найамбітніших інфраструктурних проектів, які будь-коли обговорювалися у Швейцарії. >>

  • Таємниця дев’ятої планети

    Вчені Каліфорнійського технологічного інституту Майкл Браун і Костянтин Батигін (виходець із Росії) навели докази існування гігантської планети на околицях Сонячної системи, маса якої перевищує земну приблизно в 10 разів, а період обертання навколо Сонця (планетний рік) становить приблизно 10-20 тисяч років, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>

  • Де лиш не ступить нога жінки

    Ще півстоліття тому ніхто і не подумав би, що жінки можуть брати участь у космічній програмі. Тоді на прохання однієї з американок надати їй можливість пройти тренувальний курс із підготовки космонавтів (чи астронавтів, як говорять у США), НАСА відповіла, що не має у своїх планах намірів набирати жінок. >>