«Мудацтво — це брак самоповаги. Коли людина не поважає себе, тоді вона не поважає навколишній світ, зі зневагою ставиться як до майбутнього, так і до минулого. Це стан речей, що пронизує наше суспільство від еліти й, приміром, до хлопців із Борщагівки», — каже Володимир Тихий, продюсер проекту й режисер кількох короткометражок цього циклу, відомий нам як автор екранізації за твором Ірен Роздобудько «Ґудзик». Це кіно можна назвати правильним і пристойним: iдеться в ньому про нормальних людей зі складними стосунками, тут тільки істерики і ніяких тобі какашок. Тема екскрементів i тупих індивідуумів виникла у Тихого з початком економічної кризи, коли пригальмував конвеєр iз виробництва «мила» й рекламних роликів. Відтак звільнився час для роздумів i творчого хуліганства — Володимир Тихий разом із командою колег–однодумців вирішив заповнити кілька лакун, притаманних національному кіновиробництву: зняти кіно без грошей (забути плач про відсутність державної чи інвестиційної підтримки), про наболіле й про звичайних наших людей — два останні пункти виявили, що знімати треба про мудаків.

«Як там наша «Марія»?» — з таким запитанням художній керівник Фестивалю жіночих монодрам Лариса Кадирова навідувалася до Мінкультури щотижня. І хто знає, чи відбувся б сьогодні цей фестиваль, якби не наполегливість пані Лариси. За роки своєї «прописки» в українському культурному просторі «Марія» перетворилася на солідну мистецьку інституцію, але це не убезпечило її від щорічних організаційно–фінансових нюансів.