Офіційне відкриття XVII Форуму видавців у Львові відбулося вчора, але понад 200 письменників із різних країн відсвяткували радісну зустріч ще у вівторок — у філармонії під музику «Дахи Брахи» відкрився П’ятий міжнародний літературний фестиваль. Щопівгодини в його рамках відбуваються нові заходи — читання, тандеми, творчі зустрічі, чат–конференції — від цього складається враження, що нині у Львові штовхни двері будь–якої кам’яниці, зайди за ковану решітку в глибину двору, а там — сидять письменники, говорять, читають, модерують.

— Пані Лесю, що треба львівському Форуму видавців, аби розширити вплив на Європу?

— На жаль, Україна не існує на видавничій мапі світу. Я давно хочу зрозуміти, чому настільки буксує наступ книжок України на Західну Європу: чи це помилка видавців, чи помилка Української держави, її зовнішньої політики. Можливо, ми не надто цікава країна — в літературі є окремі індивідууми, але це не створює ажіотажу навколо українського літературного процесу. Видавці у світі є дуже прагматичними і видають книжки не лише задля того, щоб нести щось хороше в маси, а й для заробляння грошей. Коли, наприклад, в Англії мають на вибір, чи видавати книжки іранців та пакистанців, чи українців, про яких ніхто нічого не говорить, то вибір не на нашу користь. По–перше, там велетенські діаспори, котрі точно будуть купувати книжки своїх земляків. По–друге, ми не яскраві.