Гладій влаштував справжню «Істерію»

      Виставу «Істерія» чекали давно і з нетерпінням. Причин цьому інтересу авансом було кілька. По-перше, Зігмунд Фройд — персонаж цікавий, бо розумний (або навпаки), причому цікавим завдяки своєму психоаналізу він буде ще дуже й дуже довго. По-друге, Богдан Ступка в головній ролі — спокійно повз цей факт в афіші не пройде навіть той, хто до активних відвідувачів театру поки що не належить. По-третє, Григорій Гладій. І, нехай пробачать мені Ступка та Фройд, цілком імовірно, що останній у цьому проекті виконує чи не найбільшу гіпнотичну функцію.

      Театральний режисер Григорій Гладій народився у місті Хоростків Тернопільської області. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за фахом «Кіноактор», у ДІТМі в Москві вчився режисурі драматичного театру в Захарова та Васильєва. Як актор працював у театрах Харкова, Києва, Москви... Однак Гладієві «пощастило» утверджуватися у своїй професії тоді, коли активісти з КДБ справу могли «висмоктати» з пальця і вклеїти її до будь-чиєї біографії. Претензії до Григорія Гладія у цієї поважної структури виникали постійно. У 1990 році не від солодкого життя актор вирішив творити свою долю за межами України. Оселився в Монреалі (Канада), грав у театрах Відня, Канади... Розробив власну систему акторського тренінгу, почав отримувати запрошення з різних театрів світу провести майстер-класи... А ще Григорія Гладія «запеленгував» Голлівуд. Український актор знімався у фільмах «Таємний агент Нікіта», «Ідеальний чоловік», «Проект Єльцина»... Радянський та пострадянський кінематограф також не прогавив талановитого актора — Гладій знімався у стрічках «У бій ідуть одні старики», «Така пізня, така тепла осінь», «Увійдіть, стражденні», «Загублені в пісках», «Сірано де Бержерак», одна з останніх кіноробіт актора — роль Романа Шухевича у «Нескореному».

      Як каже Богдан Ступка, у тому, що Гладій зараз випустив свою «Істерію», є «провина» і Нелі Корнієнко, яка рік тому запрошувала режисера провести майстер-класи. Стратег Богдан Сильвестрович запропонував молодшому колезі внести свій вклад у репертуарну афішу Театру імені Франка.

      Проте, як каже Григорій Гладій, спершу про «Істерію» не йшлося, як можливі варіанти майбутнього проекту фігурували твори Гоголя і Кафки. Була навіть ідея «зваяти» на сцені «Тіні забутих предків» — Гладій бачив це як діалог з Параджановим, у якого він так і не встиг знятися в «Слові о полку Ігоревім», де мав зіграти князя Ігоря. Богдану ж Сильвестровичу спершу припав до душі «Замок» Кафки. Але оптимальним варіантом стала «Істерія».

      До речі, Гладій визнає, що погоджується з критиками фройдівського психоаналізу — теорія ця, особливо у тридцяті роки минулого століття, підпсувала стосунки чоловіків та жінок, у результаті чого останні ще більше захопилися емансипацією. Але Гладій, як і Фройд свого часу, одним із найголовніших об'єктів своєї мистецької уваги вважає підсвідомість. А що у нас, людей суперстрімкого ХХІ століття, спільного з поняттям «істерія», гадаю, пояснювати не варто — це як визначення того контексту, в якому живемо.

      У Театрі імені Франка «Істерія» триватиме протягом року.

ГОЛОС IЗ ПАРТЕРУ

      Квиточками на виставу я запаслася за місяць до запланованої прем'єри. У тому, що не схибила, утвердила ще й звістка про участь у постановці корифея Богдана Ступки.

      Ціни на квитки не перевищували «франківських» стандартів, і глядацький зал був заповнений, хоча партер зяяв маленькими дірочками. Всього за одну гривню у вестибюлі пропонували програмку, де непосвяченому глядачеві розказувалося, хто такий Террі Джонсон, автор п'єси «Істерія», поставленої Джоном Малковичем у Парижі. Там же зазначалося, що трагіфарс про останній період життя Зігмунда Фройда триватиме дві дії, а насправді ж нам довелося відсидіти всі три і вийти в теплий нічний Київ уже по дванадцятій ночі. Подруга, яку я потягнула на «модну виставу», важко переживала початок першої дії: з часто повторюваними однаковими фразами, роздвоєнням особистостi дочки психоаналітика і його пацієнтки, навколо якої, власне, й закручено сюжет «Істерії». Але ж театральна вистава і режисерське переосмислення — це не банальна рефлексія реальності, тут треба читати прихований зміст, заспокоювала я її. Згодом камерність обстановки розбавив ексцентричний Сальвадор Далі у виконанні Остапа Ступки — його припадочно-холерична біганина по сцені, кумедні репліки відволікали зал від занурення в самоаналіз. Тандем Богдан Ступка (Фройд) та Лесь Задніпровський (доктор Єгуда) — що тут казати — родзинка будь-якої вистави. Особливо опонент Єгуда, консерватор, представник обраного народу, який не сприймає сюрреалізму та суспільних патологій, так любо й дорого прийшовся до серця тим, хто не розуміє призначення червоних гномиків та оголеного трубача на сцені.

      Багато що у Гладієвій постановці «Істерії» можна не сприймати і сперечатися, але більшість глядачів не залишила зал, допоки не настав процес вручення пишних букетів. Тривалі аплодисменти глядацької аудиторії наштовхнули на висновок, що той, хто ставить на психоаналіз, не програє, бо Фройд і сам не до кінця розібрався у своєму вченні — це вже резюме основного мотиву вистави.