Що то височить на Окружній?

10.08.2010
Що то височить на Окружній?

Граніт, з якого виготовлено стіни храму, містить кристали кварцу і тому виблискує на сонці. (Фото автора.)

Нещодавно на київській Кільцевій дорозі (вона ж — славнозвісна Ок­ружна), поблизу Софіївської Борщагівки, з’явилася загадкова будівля, масштаби якої вражають. Якщо вірити мармуровому каменю біля входу, це «церква Ісуса Христа». Щоправда, на класичний храм, до якого ми звикли, схожа споруда мало — швидше, на мавзолей. Це — храм Церкви святих останніх днів, представників якої також називають мормонами. Збудували його за три роки. І тепер, упродовж наступних трьох тижнів, кожен охочий може відвідати цей храм з екскурсією. «УМ» теж вирішила дослідити новоспечений мегаосередок релігійної спільноти.

 

У світі є лише 134 такі храми

Зовні храм справляє враження монументальне, а сама споруда нагадує знаменитий проект московського «Палацу рад» із Леніним на вершині центральної башти. На шпилі 42–метрового храму Церкви святих останніх днів — фігура. Це — ангел Мороній, жодної згадки про якого ви не знайдете в Біблії, це суто «мормонський» винахід.

Нині споруда вже завершена. Молоді хлопці з бейджиками активно розповсюджують містом листівки з запрошенням відвідати храм, поки його не буде освячено. Після того відвідання храму стане неабияким привілеєм для рядового мормона. Щоб увійти туди, треба буде отримати спеціальну рекомендацію зі штрих–кодом.

Кореспондент «УМ» вирішив скористатися такою екскурсією. Як виявилося, мізки промивати не намагалися, але і приємних вражень не залишилося.

Починається екскурсія із 12–хвилинного фільму. Доволі професійно зроблений ролик розповідає найбільш «нерадикальні» частини історії церкви, демонструє кадри з храмами в інших країнах. Звідти, наприклад, можна дізнатись, що Київський храм стане першим у Східній Європі, 11–м на континенті та 134–м узагалі.

Згодом починається власне екскурсія. Її проводять двоє. Жіночка з надміру широкою усмішкою за допомогою карток розповідала підготовлений текст і відповідала на запитання. Іншу представили як другого екскурсовода, однак вона за весь час не сказала і слова, лише з такою ж статичною усмішкою слідувала за групою і чекала, щоб, бува, хто не відбився від «стада» і не почав ходити на самоті. Окрім неї, в храмі біля кожних дверей стояли якісь люди і, на перший погляд, не робили нічого іншого, крім як надто щиро усміхалися. Однак варто було лише на крок відступити від екскурсійної зграї, вони твердо, але чемно закривали прохід.

У храмі відвідувачів взувають у бахіли… діти

Церква не розголошує, скільки грошей було витрачено на храм, проте неозброєним оком видно, що ця справа не з дешевих. Дороговартістю будови хвалиться і екскурсовод: «Мармур для будівлі спеціально привозили з Бельгії, і, як ви бачите, на сонці він блищить. Всередині все також зроблено тільки з найкращих матеріалів, оздоблення виготовлене з вишні, груші, мармуру тощо».

Кореспонденту «УМ» довелося неприємно здригнутися вже перед дверима до храму. Аби не нанести в храм пилюки та бруду з вулиці, усіх відвідувачів просять вдягнути на ноги спеціальні бахіли. Усе б нічого, проте бахіли на ноги відвідувачів одягає… дитина, віком близько десяти років або літня жінка. Шість «взуттєвиків» сидять перед входом у храм на низеньких лавочках біля ящиків, наповнених бахілами. На запитання кореспондента «УМ» екскурсовод відповіла, що діти працюють тут добровільно та безкоштовно.

Усередині все справді дуже чепурно та дорого. Інтер’єр більше нагадує готель, аніж храм. Ми проходимо по кімнатах, а екскурсовод розповідає про їхнє призначення. Так, наприклад, кімната «запечатування», «мормонського» аналогу вінчання, має дзеркала на протилежних стінах, а посередині — вівтар з подушечками, куди стають на колінах наречені. Таким чином вони бачать в дзеркалах нескінченну кількість власних відображень. Існують кімнати для навчання, схожі на невеличкі кінозали. Необхідним атрибутом «навчання» також служить вівтар для ставання навколішки.

Кімната для хрещення має в центрі купіль, що стоїть на спинах 12 волів. Поряд із нею пульт та два стільці. Це один із найбільших неоднозначних обрядів мормонів — хрещення. Хрестити можна і живих, і мертвих. Один із вірян описав процес хрещення кореспонденту «УМ»: «У купелі стоять двоє: один проводить хрещення, інший — виконує роль того, кого хрестять. За спеціально облаштованим пультом сидить третій учасник. Він зі спеціального пристрою отримує карточку з ім’ям, підносить її до камери, зображення з карточки проектується на стіну так, щоб його бачили двоє у воді. Коли таїнство відбулося і двоє свідків це підтвердили, у карточці роблять помітку про хрещення».

Може, і у вас в роду мормони?

Коли мормон приймає нову віру, він, природно, хоче «записати» до неї і всіх своїх близьких, відтак займається генеалогічним пошуком, аби знайти всіх своїх навіть найвіддаленіших родичів. Проте і на цьо­му церква не зупиняється. Мормони в усіх країнах відомі тим, що збирають інформацію з архівів та займаються хрещенням усіх, чиє ім’я зможуть знайти. Так, «заднім числом» до цієї церкви записали Мартіна Лютера, Еммануїла Канта, Людвига ван Бетховена та багатьох інших. Отож цілком можливо, що хтось із ваших померлих родичів уже став мормоном. Довідатися про це дуже складно, позаяк всі свої архіви мормони тримають у суворій секретності.

Завершується екскурсія візитом в «целестіальну» кімнату (у перекладі з англійської «целестіальний» значить «небесний»), убрану в білих кольорах з велетенською кришталевою люстрою. Тут екскурсовод запропонувала помовчати та провести час у розмірковуваннях про Бога…

Освячення храму заплановане на 28 серпня. Після того дозвіл на вхід усередину можна буде отримати лише в єпископа. Перебувати у храмі буде дозволено тільки в спеціальних білих балдахінах.

Андрій СВИРИДОВСЬКИЙ,
Максим САВЧУК

 

ДОВІДКА УМ»

«Мормони–багатоженці»

Церква святих останніх днів належить до так званих «реставраціоністських» християнских деномінацій. Тобто, на їхню думку, колись у віруванні в Христа все пішло зовсім не так, як треба, і от тепер вони мають відновити справжню церкву. Вона, звісно, лише одна справжня — «мормонська».

Церква веде свою історію від 1823 року, коли Джозефу Сміту–молодшому, американському фермеру з Юти, з’явився ангел Мороній (той самий, фігуру котрого встановлено на вершині храму). Ангел розповів Сміту про золоті скрижалі, які закопані в секретному місці, а пізніше вказав їх точне розташування.

За словами Сміта, він дістав їх і переклав, а точніше, надиктував переклад. Результат був виданий накладом в 5000 примірників і став «Книгою Мормона», головним текстом «мормонізму». Він вважається більш правильним, ніж Біблія. Згодом Джозеф Сміт віддав золоті скрижалі ангелу назад. Зрозуміло, що на власні очі, крім самого Сміта, ці скрижалі не бачив ніхто.

Книга розповідає «невідому древню історію» Америки. Згідно з нею, близько шостого сторіччя до нашої ери до Америки прибули єврейські переселенці. Згодом вони розділилися на два ворогуючі табори. В 400 році нашої ери сталася остання сутичка між ними. На її місці пророк Мормон і закопав «золоті скрижалі».

Церква досить швидко розвивалася і зараз вважається четвертою за величиною християнською деномінацією в США. Загалом вона налічує близько 13,5 мільйона прихожан. У її лавах присутні американські сенатори, бізнесмени та навіть ікони молодіжної культури, такі як Стефані Мейєр, авторка серії романів про вампірів «Сутінки».

На ранніх етапах розвитку мормони схвалювали багатоженство. Тепер полігамію практикують лише невеликі групи мормонів–фундаменталістів. У самого Джозефа Сміта–молодшого було близько 30 дружин. Однак згодом від цієї практики відмовилися і намагалися її приховати. Саме з цим пов’язана і смерть Сміта–молодшого. Один із колишніх соратників Сміта видав газету, в якій викривав багатоженство очільника мормонів. У відповідь Джозеф організував напад на друкарню газети, через що опинився у в’язниці. Згодом до камери Сміта увірвалася група людей з обличчями, перемазаними сажею, та вбила його.

 

ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

«Не думаю, що це добра новина»

Олена Ліщинська, кандидат психологічних наук, докторант (досліджувала діяльність релігійних організацій в Україні):

— Для мене особисто відкриття цієї церкви не було неочікуваним. Але як громадянин України я не в захваті від таких новин. Наша країна багатоконфесійна, а закон про віросповідання — найліберальніший у Європі, тому в нас всі конфесії і духовні практики різного штибу представлені в тій чи іншій мірі. Добре це чи погано? З одного боку, є свобода віросповідання. Але в нас вона часто підміняється свободою проповідування. Україна хоче бути попереду світу всього, виглядати демократичною в очах інших. Але чи кожна ідеологія, яку пропонують людям, має право на існування? Україна має свою культуру, ідентичність... Я не думаю, що поява ще однієї релігійної організації, яка і не є традиційною для народів України, — це добра новина».

«Мормони можуть одружуватися з мертвими людьми»

Валерій Чабаненко, голова громадської організації «Культи й суспільство», дослідник сект:

— Наша проблема в тому, що зараз релігійна самобутність українців руйнується, бо держава для того, щоб її зберегти, нічого не робить. Я можу навести статистику для порівняння: у 2005 році квота на заїзд місіонерів до Фінляндії складала 500 людей, в Україну того ж року прибуло 11 600 сектантів. Але могло бути і більше — бо їх кількість не регулюється.

Будь–яка конфесія несе свою ідеологію та систему поглядів. І, безумовно, якщо православна церква тисячу років вчила народ одному, то всі решта вчень вносять певний розбрат у суспільство. Наприклад, у тих же мормонів прихожанам можна одружуватися з мертвими людьми. Тобто чоловік може одружитися на бабусі, яка померла 200 років тому. Звичайно, це для пересічного українця дикі й дивні речі. Бо мораль формувалася на традиційних християнських поглядах, і я не впевнений, що її потрібно змінювати».

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>