Терра надії

04.08.2010
Терра надії

Едуард Жак зі своїм другом Бураном. (автора.)

Після кількох сіл, що вдалося побачити з вікна потяга, Козача Лопань нагадала осередок справжньої ділової активності. Одразу за пероном, незважаючи на божевільну спеку, кипить будівництво великого магазину. Пристанційний майданчик ущент заповнений людьми, які снують урізнобіч у вічних господарських клопотах. Здивували і юні мамусi з дитячими колясками — справжня рідкість для теперішньої глибинки, і служивий у незвично зеленій формі. Він, власне, і прояснив нетипову для слобідської окраїни ситуацію: за кілька кілометрів звідси — українсько–російський кордон, що напевно й приносить тутешнім жителям певні майнові дивіденди. Фермера Едуарда Григоровича Жака, який приїхав зустріти мене з електрички, така активність сусіднього з його господарством села неабияк тішить. Він любить усе, що подає ознаки перспективного життя, і засмучується, коли навколо панує безлюддя й руїна.

Зима, нещадна до озимих

Дорога, якою мчать старенькі «Жигулі» власника фермерського господарства «Терра», нагадує асфальтівку після повітряного нальоту снайперів — суцільні ями, глибина яких ніби вказує на характер прямого чи осколкового потрапляння. Навколо картина ще більш невтішна. Поля, де б мали зараз тільки завершуватися жнива, уже тепер зорані під пар й вражають нетиповою для літнього краєвиду чорнотою.

Причину Едуард Григорович пояснює з мало прихованим сумом. Посіви озимих у тутешніх фермерів дощенту знищила зима, вкривши голу землю льодяною кіркою. Під панциром, що не пропускає повітря, рослини можуть протриматися близько тижня, але така негода у цих краях стояла більше сорока днів. Й селяни вирішили переорати все на пар, аби в критичній ситуації принести землі бодай якусь користь.

Не минуло природне лихо і господарство Едуарда Жака. Він каже, що закупив минулого року дороге елітне насіння пшениці. Спочатку господарники сподівалися на диво, живучи надією на порятунок бодай невеликих острівків засіяної пшениці. А коли діждалися сходів, зрозуміли — гроші, витрачені на догляд та збирання вцілілих посівів, не виправдають розмір виторгу за продану пшеницю. Тоді вклав у підготовку ґрунту чималі кошти і ось тепер залишився ні з чим, бо, крім озимини, більше нічого не сіяв. Вибір на користь однієї культури фермер пояснив, коли проїжджали повз поле цукрових буряків сусіднього господарства. Обвислі та прив’ялі пагони культури, що не терпить спеку і любить вологу, здаються несумісними з теперішнім сухим і пекельно–гарячим слобідським літом. Без будівництва зрошувальних систем, вважає Едуард Григорович, сільське господарство на Сході та Півдні країни в теперішніх погодних умовах — заняття вкрай ризиковане. Озима пшениця — найбільш оптимальний варіант для дрібного господарника, оскільки ця культура більш–менш стійко переносить спеку. Але хто ж знав, що такий підступний сюрприз піднесе зима.

На під’їзді до господарського двору, розташованого, без перебільшення, в чистому полі, кулею вилетіла величезна вівчарка. «Це Буран. Мій охоронець, — усміхається пан Едуард. — Не знає, що таке кусатися, але й без того грізна сила».

Друг космічного полігону

Кличка собацюри, що виявився напрочуд добрим і компанійським, сповна видає трудове минуле господаря. Перед тим як узяти 50 гектарів землі, Едуард Григорович багато років будував космічні кораблі з однойменною суворою назвою. Радянсько–американські зоряні війни на своєму історичному піку потребували грандіозних крилатих проектів, які б уже самим фактом свого існування стримували жагу протиборчих сторін застосувати кінцевий продукт витрачених зусиль на практиці. «Буран» нічим не поступався американській техніці, а за деякими параметрами навіть перевищував її, що й змусило керманичів обох імперій за обопільною згодою виставити у цій борні рахунок 1:1. Фінансова ціна того питання й понині руйнує будь–яку уяву про здоровий глузд. Едуард Григорович каже, що лише щорічне утримання одного «Бурану» коштувало державній скарбницi мільярд рублів. А розмір космічних сум, які витрачалися на його створення, вголос озвучити навіть страшно. У тоні колишнього науковця звучить ледь вловиме невдоволення — при всій грандіозності тих проектів їх важко назвати такими, що викликають безсумнівний захват. Зворотний бік медалі — суцільний дефіцит товарів так званого широкого вжитку і колосальне технічне відставання в усіх інших галузях народного господарства. Тому зайнявшись аграрною справою, власник «Терри» намагається бути по–земному максимально корисним і за звичкою, що дісталася з космічного минулого, працює винятково з науковим підходом. Тобто перш ніж записатися у фермери, рік провчився в одному з аграрних вишiв області, а коли знань з якогось питання бракує, запрошує для консультацій фахівців з наукових інститутів. Звісно ж, це теж додаткові витрати, від чого переорані поля, на яких загинула уся пшениця, болять ще більше.

Але господар «Терри» здаватися не збирається. «Мені зараз потрібно близько 40 тисяч гривень, щоб купити посівний матеріал і дизельне пальне, — ділиться своїми планами пан Едуард. — Напевно, продам свій харківський гараж і дачу. Бурана продавати не буду. Це друг».

Зачувши свою кличку, пес, що вмостився біля ніг господаря, підняв голову і завертів хвостом. «Страшенно великий любитель постояти у компанії. Шкода тільки, що не говорить».

Колиска для фундука

Ніби передбачаючи майбутні катаклізми, Едуард Жак шість років тому на чотирьох гектарах своїх угідь висадив плантацію фундука. Саджанці нетипового для Слобожанщини дерева шукав довго і наполегливо. Ще більше сил витратив на організацію наукового супроводу вирощування примхливої рослини. І хоча не все посаджене прижилося, наступного року фермер сподівається потримати в руках перші заморські горіхи свого власного виробництва. Їх у нього аж дванадцять сортів. Усі районовані та елітні.

Аналізуючи свій досвід закладання нової плантації, Едуард Григорович не перестає дивуватися нашим державним підходам до супроводу аграрного сектору. Каже, що в Україні й понині вирощують в основному тільки давно знайомі культури — пшениця, буряки, соняшник. Але ж споживаючи переважно хліб, олію та горілку, здоровим не будеш. Українцям, вважає він, вкрай бракує овочів, ягід, горіхів, які поповнюють організм вітамінами та мікроелементами. Усю цю продукцію могли б успішно вирощувати саме фермери, якби держава бодай якось підтримувала їхній ентузіазм.

Калькуляція тут проста. Аби виростити ту ж плантацію фундука, господарник повинен сім довгих років вкладати в неї чималі кошти, не отримуючи жодних дивідендів. І якби держава на цьому етапі підставила плече, охочих узятися за нову справу було б набагато більше. Як це краще зробити, підказує, наприклад, польський досвід, переймати який пан Едуард їздив не так давно. Там фермеру, який береться за новий проект, держава одразу дає кредит у розмірі 50 тисяч євро. Через три роки аграрій повинен представити чиновникам результати своєї роботи, і, якщо ті виявляються переконливими, позичені гроші можна фактично не повертати.

У такому підході Едуард Жак вбачає перш за все чітко продуману державну політику, адже, експортуючи свою продукцію за кордон, аграрники поповнюють валютні резерви національної казни. Подібні фінансові надходження, переконаний господар «Терри», не завадили б і Україні, що має, порівняно з Польщею, і кращі ґрунти, і працьовитіших людей. До розміру тієї підтримки, яку надає селянам рідна держава, Едуард Григорович ставиться вкрай критично. «Уявіть собі людину, яка потрапила в аварію і потребує серйозної операції, а як лікування їй пропонують лише дешевий аспірин. Чи виживе потерпілий?» — ось так образно охарактеризував він обсяги державних інвестицій у кожен фермерський двір. При цьому озвучив ще й список усіляких довідок, які мусить зібрати претендент на отримання запропонованої допомоги. З ніг зіб’єшся, поки обійдеш усі управи, а результат — мов кіт наплакав.

Ніша для дрібного виробника

І все ж саме на нові культури господар «Терри» має намір робити ставку в майбутньому. Вже заклав, наприклад, 600 кущів винограду, а тепер міркує над вибором ягід. Зупиниться, швидше за все, на ожині, бо та дає порівняно швидкий урожай і зручна у транспортуванні. А ще придивляється Едуард Григорович до амаранту — лікарської рослини, з насіння якої виготовляють цілющу лікарську олію. Зараз її возять в основному з Росії та Греції, а чому б не виготовляти в Україні. І справді, чому?

«Екзотичні» плани — прямий результат уміння Едуарда Жака мислити науковими категоріями. Він уже давно прорахував, що майбутнє вітчизняного сільського господарства — за великими аграрно–виробничими холдингами. Їхні потенційні власники вже зараз масово скуповують тисячі гектарів угідь, аби згодом прийти на землю повноправними господарями. Конкурувати з ними рядовий фермер не зможе за жодних умов, тому вже зараз, вважає Едуард Григорович, «дрібні» аграрії повинні почати освоєння культур, до яких не дійдуть руки у крупних латифундистів. Подібних ідей у пана Жака — маса. Вистачило б тільки часу та можливостей їх реалізувати.

 

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>