Світло з Дому Хани

22.07.2010
Світло з Дому Хани

Ранок у групі починається з молитви і читання батьківських «записок про добрі вчинки». (Фото автора.)

Наша незалежність стала основою для відродження національно–релігійного життя етнічних спільнот, що здавна проживають на українських теренах — угорців і румунів, поляків, євреїв, кримських татар… У 1930–ті разом з «українізацією» було припинено й «коренізацію» усіх тутешніх етнічних громад. Із першим подихом волі, на початку 1990–х, в Україні починають відкриватися школи й дитсадки з етнічним компонентом. Однак після реалізації ідеї «злиття націй» катастрофічно не вистачало педагогів, які знали б традиції і основи релігії своїх народів. Тому паралельно стали створювати курси для педагогів. Чи не найкраще це вдалося українським євреям, зокрема Дніпропетровській єврейській спільноті. У місті представлений цілісний освітній цикл: дитсадок, школа і педагогічний коледж, який минулого тижня відзначив особливу подію — випуск перших студенток з академічною акредитацією «бакалавр». Працівники цих закладів переконані, що створили унікальну модель освіти для національних меншин.

 

І стіни навчають

Чимало випускниць педагогічного коледжу «Бет Хана» працюють в дитячому освітньому центрі «Бейт Циндліхт», що заснований 2003 року на пожертву підприємця Віктора Пінчука і названий у пам’ять про його бабусю і дідуся. У відремонтованому приміщенні — шість груп, де виховують 145 дітей різних соціальних прошарків, із різних країн та з родин, що різною мірою дотримуються іудейської традиції. Садок не позиціонується як релігійний, однак тут є всі умови для малюків, сім’ї яких дотримуються релігійних традицій. У кожній групі на видному місці є прапор і герб України, український рушник, зображення українського національного вбрання. «Оскільки ми ліцензована організація, то дотримуємося загальнодержавного стандарту і навчаємо дітей за програмами, що визнані в Україні, — каже завідувач дитячого освітнього центру Наталя Козаринська. — Ми працюємо за програмою Міністерства освіти і науки «Я у світі», а до цього були «Малятко», «Зернятко», «Дитина». До цих програм ми вкраплюємо свій етнічний компонент».

Пані Наталя звертає увагу на ворсисте покриття стін у кімнатах. Його запозичили з американських та ізраїльських садків. Сюди легко кріпиться наочний матеріал, що змінюється майже щотижня. Він має бути на рівні очей дитини, щоб вона могла зняти, роздивитися і знову прикріпити предмет чи аркуш із зображенням. Через тактильне сприйняття малюки краще засвоюють знання. Біля вікна відгороджено «куточок усамітнення», де згідно з програмою «Дитина», хлопчик чи дівчинка можуть побути на самоті зі своїми думками, заспокоїтися. Тут можна полежати, посидіти, погратися. Тут є сувій Тори у вигляді м’якої іграшки, іграшкові фігурки кошерних тварин: корівки, овечки. Діти пізнають традицію без напруження, легко. Велика увага — єврейській сім’ї. У відповідному «куточку» є все для сюжетно–рольових ігор на цю тему. Щоп’ятниці діти зустрічають шабат. Вибирають «маму», вона надягає хустину, запалює свічки, ставить частування. Тато проказує молитву. Так традиція поступово входить у свідомість.

Щодня — добра справа

У передпокої на стіні — велике серце, до якого прикріплені маленькі записки. «Це батьки приносять, — пояснює Наталя Козаринська. — Кожен день батьки пишуть щось хороше про свою дитину, а вихователька перед групою це зачитує». Завідувач розповіла, що педагоги в садку постійно мотивують дітей на позитивні вчинки. Не говорять: «не можна!», а: «Ти зробив дуже добре, коли вчинив так–то. Ти зробив дуже добре, що пішов і помив ручки. Ти молодець, що дружиш із Михайликом». Все спрямоване на те, щоб дитину не принизити, не змусити тремтіти від думки про кару. Виявляється, що й вихователів, які пройшли «радянську школу», можна перепрограмувати на таку поведінку з дітьми.

Перед їжею діти моляться. Після сніданку вихователька зачитує «записки», потім діти збирають цдаку — пожертву на благодійність. Щодня кидають у скриньку дрібні гроші. На чималих настінних фото самі ж вихованці ілюструють єврейські заповіді про добрі справи: жертвувати убогим, відвідувати хворих, любити ближніх, поважати батьків, ділитися з товаришами, не злословити, повертати знайдене власнику. Це, зрештою, загальнолюдські етичні норми. І коли в цих фото дитя впізнає себе самого, то переконується, що це «його справа».

«У нас діти постійно зайняті чимось цікавим, не байдикують», — розповідає пані Наталя. На заняттях творчістю дітлахи завжди мають на вибір три варіанти діяльності — вирізати, малювати, ліпити. Комп’ютер вихователі використовують зрідка, щоб показати відео–презентацію. Телевізорів немає: хоча це й хороша річ, але не кожна передача є доброю для дітей. «Діти сприймають інформацію некритично. І якщо з раннього віку їм показувати упирів, злобу, ненависть, вони саме це сприймуть як норму, — каже керівник прес–служби Дніпропетровської єврейської спільноти, ведучий щотижневої телепрограми «Алеф» Олег Ростовцев. — А діти мають бачити правильний світ».

Своїм досвідом вихователі «Бейт Циндліхта» готові ділитися з іншими єврейськими садками і з загальноукраїнськими дошкільними закладами. Як розповіла директор навчальних програм центру Юдіт Барам, у травні 2008 року вони організували семінар для завідувачів усіх дитсадків Дніпропетровська.

Попереду — історія?

«Ми тішимося, що дожили до часу, коли можемо відновити свою освіту», — сказав на урочистостях із нагоди випуску перших 24 бакалаврів з єврейського педагогічного коледжу «Бет Хана» головний рабин Дніпропетровська Шмуель Каменецький. Він нагадав, що саме в Україні зародилися хасидизм і сіонізм, і сьогодні Україна дає найкращу освіту для єврейських учителів. А був час, коли це було неможливо. Рав Каменецький розповів, що коледж «Бет Хана» названо на честь дружини дніпропетровського рабина, якого у 1939 році комуністи посадили у в’язницю на вулиці Чкалова.

«За роки незалежності створено широку мережу єврейських дитсадків і шкіл, для яких ми й готуємо випускниць. Вони працюють у різних країнах. Частина продовжує освіту в Ізраїлі, — каже директор коледжу «Бет Хана» Тамара Ольшаницька. — Викладають у коледжі українською мовою, крім кількох предметів етнокультурного компонента. Випускниці можуть працювати і у звичайних школах». Навчання у коледжі безплатне, усі витрати покривають благодійні фонди. Раніше ступінь бакалавра випускниці здобували, лише продовживши навчання у Кримському гуманітарному університеті, що в Ялті. Нині п’ятеро випускниць здобули там уже ступінь магістра. Ректор Кримського гуманітарного університету Олександр Глузман каже, що у Дніпропетровську з часом буде єврейський педагогічний інститут, який готуватиме також соціальних педагогів та практичних психологів. Тим часом на базі коледжу «Бет Хана» вже діє Освітній ресурсний центр, де майбутні вчителі вчаться працювати з неповносправними дітьми.

Шкода лише, що не вивчають майбутні педагоги історію єврейства України й, зокрема, Дніпропетровщини. Що поки не можуть передати дітям знання про те, на якій землі вони живуть, якими були їхні предки тут, чим жили, яким мистецтвом прославились, які пісні співали, які філософські школи творили, який духовний досвід набули, які мали видавництва, підприємства. Таких програм і підручників, за словами Олександра Глузмана, ніхто не розробляє. «У національних громадах сьогодні питання історії краю і автентичного мистецтва майже не стоїть, бо вони неправильно розуміють суть національного життя, — каже фахівець з етнонаціональних питань, редактор газети «Форум націй» Конгресу національних громад України Тетяна Хорунжа. — Але ми не підемо вперед, поки не зрозуміємо, що залишилося позаду, яким було общинне життя на цих землях упродовж віків. Поки ми будемо уявляти, що історія почалася «від нас» — її в нас не буде». Пані Хорунжа нагадує, що, приміром, у Канаді різні національності навчаються за державний кошт і за створеними у державі підручниками. Цього року і Україна виділила Міносвіти понад мільйон гривень на освіту національних меншин. Утім не відомо, яким чином ті гроші будуть освоюватися. Кілька років тому меценат Віктор Пінчук профінансував створення фільму про Голокост «Назви своє ім’я». Можливо, якийсь меценат міг би пожертвувати на видання хорошого шкільного підручника з історії євреїв України? Тетяна Хорунжа наголошує, що річ не у грошах, а в сумі наукових знань, що мали б стати основою підручника. Сьогодні критичної суми знань на цю тематику немає, хоча в Україні є колосальні архівні фонди. Розробляється лише тема Голокосту, але ж євреї проживають на цих теренах уже понад 1000 років. Однак історія розвитку їхньої культури, освіти, промисловості, благодійність, співжиття з українцями залишаються невивченими. Можливо, такі дослідження започаткують і звершать випускники майбутнього єврейського педінституту в Дніпропетровську?

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>