Шахтні «паразити»

21.07.2010
Шахтні «паразити»

На копанках кипить робота.

Мерія Ровеньок б’є на сполох: за останні три місяці навколо міста виникли десятки копанок. Проблема не нова — правоохоронці регулярно звітують про закриття чергової нелегальної копальні. Але настільки рясно вони ще ніколи не вкривали землі шахтарського краю. При тому, що проблемою, здається, стурбовані всі. Аж до облради, яка заради цього навіть відволіклася від «професійної» боротьби з українською мовою.

 

«На копанки людей беруть не з кондитерської фабрики»

Утім деякі експерти вважають, що саме депутати стимулювали інтенсифікацію нелегальних розробок вугілля. Адже дали «команду»: «Легалізувати копанки». От, наприклад, що розповів начальник Держуправління охорони природного середовища в Луганській області Олександр Арапов про червневу нараду в голови Луганської облдержадміністрації Валерія Голенка: «Правоохоронцям суворо поставлено задачу: незаконний видобуток припинити. Тим же, хто готовий працювати на законних засадах, із дотриманням усіх норм та правил, необхідно допомогти отримати всі дозвільні документи».

Ну, якщо такі впливові люди обіцяють посприяти легалізації — треба якнайшвидше «застовпити» територію. І копанки полізли із землі (більше — вглиб її), як ті гриби після дощу.

Виконувач обов’язків міського голови Ровеньок Олександр Єсенков ще три роки тому працював директором шахти ім. Фрунзе. Мером він став навесні цього року, а вже в липні йому, за заявою нинішнього директора шахти, довелося досліджувати копанку, яку хитромудрі ділки влаштували на західній збійці його колишньої шахти. Скористалися вони вже шахтними виробками, аби підбирати так звані цілики — масиви пластів, які великі шахти змушені залишати за вимогами техніки безпеки (інакше кріплення підземних виробок самотужки не втримає тиск кількасотметрової товщі порід над головами шахтарів).

— І вони не бояться чіпати цілики? — запитую в мера.

— А хто буде боятися, якщо там шахтарі працюють. Шахтар — дуже розумна людина; він не працюватиме так, щоб його задавило. А на копанки людей беруть не з кондитерської фабрики...

Перший заступник мера Олександр Тимошенко домалював «картинку»:

— На шахті працівники з копанки навіть і миються.

Олександр Віталійович їх упіймав, є відеозапис: привезли на самоскиді, вивантажили, як дрова — і вони побігли митися в шахтній лазні. Вимилися, перевдягнулися — і пішли додому.

У навколишніх селищах тижнями не буває води, тож на купання в шахтних лазнях їхніх мешканців шахтне начальство ще з радянських часів привчене дивитися поблажливо. А в даному випадку на самоскиді могли приїхати й свої шахтарі. Організація праці на копанках влаштована так, що гірник, який хоче «підрубати» грошенят, може зробити це у власний вихідний. Розрахунок — відразу, за фактом видобутку. Інша річ, що копанки, подібні «фрунзенській», є точнісінькою аналогією паразитам. Як мінімум, нелегали користуються шахтною вентиляцією й водовідливом. А трапляється, хлопці не гребують підключатися й до чужої енергомережі. Чому це має турбувати міську владу? Та хоча б тому, що в разі нещасних випадків родичі постраждалих прямують до міськвиконкому. Власне, а куди ж їм іще йти? Власник копанки надійно законспірувався, міліція, теоретично, може знайти винуватця, але матеріальної допомоги по втраті годувальника не надає. Натомість міська влада — ось вона...

Та якщо в конфлікт із «паразитами» на шахтній збійці мер ще може втрутитися, то з копанками «класичними» йому змагатися набагато складніше. Оскільки риють їх не на території міста, де просто немає вільних від забудови земель, а поруч. На теренах сусідніх Антрацитівського та Свердловського районів. От тільки скинути цей тягар на плечі районних керманичів у Єсенкова не виходить. У цьому ми переконалися, відвідавши копанку на околиці селища Венгерівка.

Тут невідома структура заходилася видобувати вугілля закритим способом. Пласт антрациту (а це найякісніший і найдорожчий різновид «чорного золота») півтора метра завтовшки і починається вже на глибині пари метрів від поверхні. Якби ці «виходи» знаходилися подалі від людських очей, можна було б і кар’єр вирити. Але потужна імпортна техніка надто дорога. Раптом щось із нею трапиться. Правда, до реальної (не для телевізійного репортажу) конфіскації екскаваторів та самоскидів на Луганщині не доходило.

До речі, копанку під Венгерівкою вже раз палили. «Невідомі». Та коли ми за два дні після того разом зі співробітниками міськвиконкому та кількома венгерівськими активістками під’їхали до копальні — останні самі здивувалися, наскільки швидко все було відновлено. Копачі навіть устигли заглибитися в землю так далеко, що в кінці похилого стволу вже показався чорний шар... вугілля. Наша поява ще на дальніх підступах змусила працівників рвонути подалі від робочого місця.

Вода — це життя

Чому поява нового підприємства поруч з їхніми домівками так обурює венгерівців? Та тому, що вони ризикують залишитися геть без води. Сьогодні селище отримує воду з невеличкої водокачки в балочці. Потужність її така, що воду подають хоч і щодня, однак протягом усього однієї години. А досвід сусідніх населених пунктів підказує, що копанка зариється під землю метрів на 400—500. Це означає, що ствол копанки обов’язково перетне водний пласт, і вся вода потече туди.

Люди реагують емоційно на таку ситуацію. Вони впевнені: після того як поруч позакривалися підприємства (останнім закрився телевізійний завод), єдине, що втримує в селищі людей, — це вода. Без води воно вмре. У грудні минулого року облрада вже приймала рішення «Про виняток з облікових даних населених пунктів селища Великоведмеже Новодар’ївської селищної ради м. Ровеньки» — «у зв’язку з тим, що у селищі... відсутні житлові будинки, інші приміщення; зареєстрованих мешканців, підприємств, установ та організацій немає». І справді: хто ж залишиться жити там, де немає води?..

І хоча місцеві мешканці таки сподіваються на центральну владу, здебільшого беруть вирішення проблеми під власний контроль:

— Он у Михайлівці люди дружніші. Там уже й рейки поклали, і тунель зробили. Так люди зібралися — і закрили тунель, і рейки прибрали. Вони домоглися, і в Київ їздили...

До речі, Венгерівка підпорядкована саме Михайлівській селищній раді. За досвідом не треба їхати далеко.

Непереможні?

Депутати Луганської облради на нелегальні копанки звернули увагу ще навесні 2004го. Періодично до цієї теми вони поверталися, але, якщо судити за повідомленнями правоохоронних органів та досвіду, масштаби нелегального вуглевидобування від цього тільки зростали. У чому ж непереможна сила луганських копанок?

Як висловився Олександр Єсенков, «там немає собівартості». Тобто власники нелегальних шахт не витрачаються на те, на що в державних підприємств ідуть мільйони: охорона праці, податки, плата за землю... Іноді, щоправда, трапляються, так би мовити, «проміжні» варіанти. Тимошенко процитував листа Територіального управління «Держгірпромнагляду» по Луганській області, згідно з яким «на 1.06.2010 р. у виконавчій дирекції одного з соціальних фондів Ровеньок зареєстровані підприємства, що мають кв. 10101 (підземний видобуток кам’яного вугілля) зі штатною чисельністю працівників тривалий час усього лише... по одній людині». Далі йде перелік 11 таких підприємств.

Видобувати вугілля, тим більше в промислових обсягах, одна людина не здатна в принципі. Крім того, це заборонено все тими ж правилами безпеки. Отже, на подібних підприєм­ствах люди працюють нелегально. Скільки їх — сказати ніхто не береться. Чому таке становище нікого не турбує? Одну підказку дав Єсенков:

— За інформацією, що в мене є, кожна копанка дає «відкатів» три тисячі доларів.

Один із помічників тут же уточнив: «Уже більше». Можна підрахувати: 22 копанки за 12 місяців «відкочують» близько мільйона «зелених». Можливо, й більше. Крім того, за даними Олександра Віталійовича, цей різновид підприємництва забезпечує його організаторам 300відсотковий прибуток. Що там казав Маркс про 300%ву рентабельність вкладеного капіталу? «Немає такого злочину, на який він, капітал, не ризикнув би, бодай під страхом шибениці». То чи є вихід?

Єсенков (при тому, що є переконаним прибічником дер­жавної власності) бачить його в тому, аби приватизувати і шахти, і підприємства, що купують вугілля, в даному разі — теплові електростанції:

— коли приватний власник прийде сюди (у найближчий час — не прийде), він не дозволить, аби на його земельному відводі бодай якась «дірка» працювала. Він перекриє «дихалку» всім — без міліції, без податкової, без СБУ. Бо це його фонди, це його надра — і все!

Ну або ще спробувати політику батога. Але допоки він нікому не вигідний...

 

ПРЯМА МОВА

Перший заступник голови Держ­гірпромнагляду Анатолій Дєньгін — про копанки.

— Судячи з тенденції, яка складається, ми впевнені, що це скоро скінчиться. Йде реструктуризація вугільної промисловості, приходять крупні власники. Вони просто не дозволять їм працювати у своїх гірничих відводах. А в нас є потужний важіль, який ми використовуємо, — ми жодному підприємству не узгодимо розвиток гірничих порід, поки в їхніх відводах є ці нелегальні підприємства.