«Народовладцi» — народним демократам: i ви тiкаєте? (Фото Василя ГРИБА.)
«Я тут на новому місці сиджу. Нормально ніби...» — ділився враженнями зі своїм «мобільним» співрозмовником один із парламентських «більшовиків». Незабаром пересісти на нові місця доведеться всім нардепам — у Верховній Раді гряде велика перебудова. М'які (випробувано на собі. — Авт.) зелені крісла замінять жорсткуваті червоні сидіння радянського зразка, задні лави зроблять вищими, аби парламентаріям з «камчатки» було видно бодай щось, окрім лисин своїх колег на передніх рядах, ймовірно, «робочі місця депутата» навіть розділять, аби солідні мужі й пишні пані не падали своїм сусідам по дислокації на коліна, пробираючись до «забитих» за ними стільців. Тож коли засмаглі й відпочилі законодавці повернуться з літніх канікул, у сесійній залі на них чекатимуть зовсім інші меблеві «розклaди».
До президентських жнив іще далеко, і «посівну» четвертий парламентський призов перекантується ще в старих вмістилищах депутатських «п'ятих точок». Але «євроремонт» під куполом ВР уже розпочався. Згаданий на початку «більшовицький» парламентарій під «новим місцем» мав на увазі всього лише модернізований «куточок депутата», який турботливі веерівські служби виставили в кулуарах, аби кожен із потенційних «засідателів» міг випробувати характеристики післяперебудовного устаткування на собі. Проте близько п'яти десятків народних обранців встигли оновити свої місця в парламенті ще до перестановки крісел. І до осені їх може стати значно більше.
Дехто вважає, що ера великої парламентської передислокації почалася 8 квітня, з кінцем «політреформаторського» періоду. Насправді ж відлік нового часу варто вести з того моменту, коли в нагнутій, згвалтованій і заляканій більшості замість традиційного «кукуріку» в бік Банкової вперше пролунало чиєсь сміливе «гав». Точна дата і час цього епохального моменту, на жаль, визначенню не підлягають.
Хтозна, на що сподівався великий «політреформатор» Віктор Медведчук перед фінальною сценою ретельно виписаної ним драми. Принаймні опозиційні парламентарії виявилися далекогляднішими: більшість зроблених ними ставок на імпровізованому тоталізаторі не давали законопроекту про зміни до Основного закону жодних шансів набрати 300 необхідних голосів. І якщо гучний провал конституційної реформи й справді, як натякають на це деякі наближені до АП особи, став для головного адміністратора України не меншим шоком, ніж для його парламентських соратників, значить, магістр (о)рдену червоної троянди таки промахнувся. Тепер він — мертвий вовк, і всі потуги реанімувати внесення змін до Конституції, демонстрація «пороху в порохівницях» у Мукачеві тощо — це всього лише агонія колись сильного гравця. Хоча недооцінювати Віктора Володимировича не варто. Кризовий менеджер Кучми ще, вочевидь, себе покаже. Ну не врахував він того, що постійне очікування удару канчуком по спині перетворює страх перед болем на бажання дати в зуби катові. Можливо, Медведук і просто розучився рахувати, як припустив постійний збурювач «більшовицького» болота Володимир Сівкович. За його словами, ще напередодні епохального голосування реформа набирала максимум 290 нардепівських «за». «За день неможливо «зробити» 10 голосів. Не можна ні купити, ні надавити», — наголосив знову незалежний екс-«регіональник».
А раніше ж було можна. Ще якихось півтора року тому, коли парламентська більшість тільки формувалася, не те що дня — однієї ночі було достатньо, аби півдюжини парламентаріїв заявили про вихід з опозиційної фракції під більшовицькі знамена, а ще стільки ж втратили будь-яке бажання опиратися неминучому. Але «та» і «ця» Верховна Рада одна від одної помітно відрізняються. І якщо в «тій» опозиція програла все, що могла, то в «цій» вона все впевненіше почувається у жовтій майці лідера. Бодай тому, що ще не так давно пихата й самовпевнена «більшість» із кожним днем втрачає все нові й нові депутатські «багнети».
Парламентська більшість не пройшла випробування конституційною реформою й услід за нею полетіла в тартарари. Хоча насправді більшості у Верховній Раді Банкова не має вже давно, про що свідчать результати будь-якого знакового для влади голосування. Залучити на свій бік комуністів і навіть соціалістів — не проблема, коли йдеться про політреформу або ратифікацію угоди про ЄЕП. Але хоч як би люто Петро Симоненко ненавидів «оголтєлих нашистов», сліпо підтримувати всі проекти Медведчука й Ко його фракція не погодиться нізащо. Однак попри всю очевидність передсмертного стану, в якому вже майже півроку перебуває так звана Парламентсько-урядова коаліція (скорочено — ПУК), вона ж — більшість, про остаточну кончину «пацієнта» досі говорити було зарано. Тепер же «Бобик» здох остаточно — залишилася лише «медалька» у вигляді 240 нардепівських заяв про вступ до парламентської більшості.
У тому, що наразі ці папірці не варті й співзвучного з абревіатурою офіційної «більшовицької» назви звуку, авторку цих рядків переконував навіть один із підписантів такої заявки на вступ. Він-бо себе, як виявилося, членом більшості не вважає вже давно, хоча поки що навіть із фракції, вірної заповітам Кучми, вийти не наважився. Але вже морально готується — надихає приклад колег, які не просто огризнулися в бік Банкової, а й обгавкали її по повній програмі, офіційно задекларувавши своє небажання плазувати у заяві про створення депутатської групи «Центр».
Розмови про появу в парламенті нового утворення під кодовою назвою «третя сила» точилися вже давно. Найактивніше пророкував її народження Тарас Чорновіл, який, покинувши лави «Нашої України» через незгоду з «непарламентською» поведінкою колег при спробі завадити проходженню через сесійну залу законопроекту про внесення змін до Конституції, залишився ні в тих ні в сих. Про моральну відповідальність пана Тараса перед своїми виборцями, які делегували його до парламенту саме як представника «НУ», наразі не йдеться. Наступні вибори, згідно з новим законом, проходитимуть за стовідсотково пропорційною системою, і нинішнім мажоритарникам тепер хоч трава не рости — округ-бо для подальшої політичної кар'єри все одно вже не потрібен. Та попри те, що, крім Чорновола, до «центристської» фракції увійшли ще двоє екс-«НУмівців» — Олександр Омельченко й Василь Бартків, котрі наразі є єдиними «списочниками» у майже стовідсотково «одномандатній» групі, — «Центр» не послабив, а навпаки, посилив позиції «Нашої України» та Віктора Ющенка зокрема й парламентської опозиції загалом. Сам В.Ю. вважає свіжоспечену фракцію «ще одним свідченням того, що демократична опозиція здатна об'єднатися напередодні президентських виборів». «До нової фракції увійшли представники понад п'яти політичних сил, заявивши, по суті, цим вчинком про свій вихід з-під контролю влади», — пояснював журналістам у кулуарах ВР лідер «Нашої України», вказуючи на початок «серйозних процесів переформування політичних сил, які активізуються після провалу конституційної реформи». «Група «Центр» стане новою демократичною опозиційною силою, робота якої буде спрямована теж на консолідацію опозиції», — переконаний керівник найбільшої фракції.
Самі «центристи» наголошують на тому, що об'єдналися, аби довести: парламентаризм в Україні ще здатен виконувати свої конституційні функції, а не лише задовольняти природні потреби наполеончиків з нереалізованим прагненням абсолютної влади. «Ми створили нашу групу винятково для того, щоб запевнити наших виборців: не може так більше тривати, — підтвердив в ефірі «Громадського радіо» представник «Центру» Сергій Бичков. — Міф про «всесильність» деяких лідерів повинен бути розвіяний».
Створення «Центру» є «символом похорону епохи тиску в парламенті, епохи перетворення парламентаріїв на «кнопкодавів», — наголошує Тарас Чорновіл, називаючи себе та колег по фракції «могильниками» цього ганебного періоду в історії українського парламентаризму. «Якщо ми ще трошки доберемо потужності, авторитету — з нами не вдасться не рахуватися», — переконаний новоявлений «центрист».
Чим завершиться співпраця сімнадцяти часом дуже далеких одне від одного за політичним минулим і вподобаннями людей, сказати важко. Судячи зі змісту інформаційних повідомлень на каналах, вірних ідеям «темників», «аналітики передбачають», що довго таке утворення купи не триматиметься. Хоча ідея «повернення до нормального парламентаризму», яка згуртувала вихідців із кардинально різних фракцій, свідчить про інше. Так чи інакше, найдемократичніша група Верховної Ради, де немає жодного керівника і всі рішення ухвалюються консенсусом, має всі шанси внести свіжий струмінь у важке від постійного страху й затамованого обурення повітря під парламентським склепінням. Щоправда, залишається питання: під чиїм «крилом» планує воювати з несправедливістю цей маленький і волелюбний «миротворчий контингент», який обіцяє взяти на себе нелегку роль «третейського судді» в протистоянні більшості та опозиції. Самі представники «Центру» запевняють: лідери й «дахи» їм не потрібні, тому їх немає. Хоча ще до офіційного оголошення про створення нової групи в кулуарах ВР велися розмови про те, що безпосереднє відношення до її появи має спікер Володимир Литвин, говорилося і про участь у формуванні «третьої сили» заступника Голови ВР Олександра Зінченка. Зінченко й справді доклав руку до творення центристського об'єднання, однак, як стверджують поінформовані парламентські джерела (скажімо, той же Володимир Сівкович), цей процес відбувався паралельно і народження окремої фракції на меті не мав. Щодо Литвина, то хоча тінь демократизованого і змужнілого в політичних баталіях провідника «Єди» й витає над головами «центристів», фактичного підтвердження його причетності до групи поки що не видно. «У нас можуть бути якісь симпатії, якісь пріоритети, але це зовсім не зобов'язує групу підкорятися волі й інтересам однієї людини, хай навіть найавторитетнішої, найкращої, — пояснює в інтерв'ю тижневику «Дзеркало тижня» екс-представник «Народного вибору», нинішній «центрист» Віктор Тополов. — Щодо українського спікера, то його погляди й позиція не можуть не викликати симпатій. Ми солідарні з Володимиром Михайловичем у його прагненні налагодити ефективну роботу Верховної Ради. Але це зовсім не означає якихось домовленостей про беззастережну підтримку спікера». Доведеться повірити. Принаймні третя, наразі остання версія про таємне покровительство «Центру» столичного мера Олександра Омельченка, інтереси якого в «миротворчій» групі представляє його однойменний син, виглядає не правдоподібнішою.
Та грець із ними, з покровителями. Хай би кому корилися чи не корилися «центристи», своєю появою вони вже зробили добру справу: остаточно довели, що від ПУКу залишилася одна назва. Оскільки неофіти фракційної мапи парламенту не збираються приєднуватися до більшості й відверто не бажають підтримувати висунутого нею в «єдині кандидати» Віктора Януковича, угода про створення парламентсько-урядової коаліції «Центру» не стосується. Тим паче що на час її підписання нічого подібного у ВР просто не існувало. А 240 мінус 17 — це вже явно не більшість.
Але перелік «могильників», які старанно закопують у землю збитий шляхом затискання у дверях нардепівських пальців «більшовицький» ПУК, на цьому не обмежується. Минулого тижня більшість зазнала ще одного удару: фракція-підписант угоди про створення коаліції спочила з миром, поступившись місцем черговому парламентському новоутворенню, яке, природно, серед учасників ПУКу теж не задокументоване. «Це не розкол, а конструктивний і прагматичний крок у контексті парламентських виборів 2006 року», — відрізав у відповідь на глузування опозиціонерів лідер партії «Трудова Україна» Сергій Тигіпко, чия політична сила «очистилась» від домішок у вигляді промисловців та підприємців, викинувши префікс ППУ із назви своєї фракції й соратників екс-Прем'єра Кінаха — з лав.
«Абсолютно нормальний процес! — прокоментував «УМ» самоліквідацію ПППУ-«Трудової України» й створення на її ще теплих руїнах фракції «ТУ» «трудовик» зі стажем Юлій Іоффе. — Це хоч і дуже близькі, але різні політичні сили, кожна з яких має свого лідера. Між нами ще до Нового року існувала домовленість, що після завершення політичної реформи, незалежно від того, пройде вона чи ні, фракції ПППУ та «Трудової України» підуть окремо».
Щоправда, попри такі домовленості, дехто з «пепеушників», залишившись «просто неба» (на власну фракцію їм поки що сподіватися не варто — до 14 необхідних для її створення «багнетів» чисельність промисловців та підприємців солідно не дотягує), на колишніх соратників чомусь образився. Микола Оніщук, скажімо, заявив, що в них із «трудовиками» «різні моральні цінності». «Форма думок залежить від форми голови, — зауважує на це Юлій Іоффе. — Не знаю, що мав на увазі пан Оніщук, але я як голова політради «Трудової України» можу підтвердити: наші лідери обговорили цей крок уже давно». За словами Юлія Яковича, до президентських виборів «розлучення» парламентських представництв «ТУ» й ПППУ не має жодного відношення, так само, як і намір «пепеушників» висунути в президенти власного лідера Анатолія Кінаха, який дехто з політичних оглядачів називав імовірною причиною того, що «розійшлися дві дороги, розійшлися два шляхи»...
До слова, ще не відомо, чи підтримають «єдиного кандидата» Януковича самі «трудовики». Наразі всі вони, включно з головою партії, кивають на з'їзд, якому й належить визначитися з тим, кого «Трудова Україна» підтримуватиме на президентських виборах. Планується, що таки Прем'єра, але може трапитися всяке.
Тим часом партійні лави сколихнула звістка про вихід з «ТУ» одного із засновників і «стовпів» партії Віктора Пінчука. Натяки на якісь «терки» з Тигіпком президентський зять упередив заявою про те, що в усьому підтримує «правильну стратегію» головного «трудовика» й банкіра країни, а пішов у «вільне плавання» тільки через те, що вважає себе насамперед бізнесменом і виступає за відокремлення бізнесу від політики.
Однак інший знаковий «трудовий українець», Андрій Деркач, дотримується з цього приводу іншої думки. «Як сказав наш товариш на засіданні політвиконкому, — коли з партії лідер намагається зробити приватне підприємство, засновуючись на принципах «демократичного централізму», які добре засвоїв у комсомолі, зробити з ідеології партії рекламу «Блендамед» з упізнаваністю у 83%, надрукувати ще одну красиву купюру — це все реклама, а не позиція політичної сили, не те, до чого ми прагнули довгі роки», — «наїхав» на свого партійного лідера Деркач-молодший в інтерв'ю українському варіанту «Комсомольської правди», констатувавши, що така поведінка головного «трудовика» могла вплинути й на рішення Пінчука. Проте насправді собака може бути заритий у «президентському» питанні. «Зараз старт для президентів, кожен із нас перед вибором, — наголосив Деркач-молодший. — Раніше я казав би про достойного, зараз хочу не помилитися. Думаю, у Пінчука такі ж думки»...
У когось ще викликають посмішку нещодавні заяви Юлії Тимошенко про те, що Віктор Михайлович на виборах-2004 негласно підтримуватиме Віктора Ющенка?
Ці партійні процеси, безперечно, впливають і на позицію парламентської частини «ТУ». Інформація до роздумів: ні Андрій, ні Леонід Деркачі наразі до фракції «Трудової України» не увійшли. Хто там у нас іще підтримує в Раді уряд і його Януковича?
Принаймні не Валерій Пустовойтенко. У житті лідера НДП почався новий, «ображений», етап: так і не оціненому по заслугах (це він так вважає) екс-Прем'єру знову перейшли дорогу. Природно, обирати Валерія Павловича на роль єдиного кандидата від влади ніхто й не збирався, але ж це нечесно! Хто такий той Янукович, а Пустовойтенко стільки зробив для України, так старався... Недарма ж лідер народних демократів на засідайлівці з приводу висунення Віктора Федоровича відсиджувався мовчки й свого «одобрямсу» цій ініціативі не висловив. А тут ще й у партійному статуті записано, що НДП повинна брати участь у президентських виборах самостійно. Звісно, в цьому випадку теж усе залежить від з'їзду: захочуть «двічі народні», аби їхній лідер балотувався на головну посаду в державі — так тому й бути. Щоправда, думки у партії розділилися: вірні статуту ендепісти сповнені рішучості делегувати на «великі перегони» Пустовойтенка, тоді як значний кавалок НДП під проводом міністра-депутата Анатолія Толстоухова й харківського «губернатора» Євгена Кушнарьова виступає на підтримку Віктора Януковича. На парламентських лавах маленької, але теж гордої фракції НДП це протистояння відображається не найкращим для більшості чином: щонайменше троє народно-демократичних депутатів уперто голосують разом із опозицією. Далі може бути гірше...
До парламентських виборів іще довго. Поки що український політикум живе президентськими виборами, і, природно, усі перегрупування й бродіння як у Верховній Раді, так і поза нею відбуваються не без «задньої думки» про те, хто буде при владі вже за півроку. Однак після обрання нового гаранта життя не завершується, і представникам численного партійного спектра України треба думати про те, як жити далі, а отже, як пройти в парламент 5-го скликання за новою, пропорційною, системою. І квітнева перебудова під «куполом» законодавчого «цирку» — це ще тільки початок тих бурхливих процесів, які відбуватимуться у ВР вже зовсім незабаром, з прицілом не лише на осінь 2004-го, а й, з урахуванням результатів цієї осені, на весну 2006 року. До наступних парламентських виборів — менше двох років.
Фракцій, які вийшли з лона монструозної «Єдиної України» в 2002-му й склалися в багатоликий образ ПУКу, є ще багато, але з кожним днем парламентські розклади зазнають дедалі більших змін. На межі зникнення після переходу до новоствореного «Центру» Віктора Бойка опинився «Народний вибір». Перед вибором опинився дехто з мажоритарників, «підім'ятих» фракцією СДПУ(о), що ледве вскочила в парламентський потяг і «чужих» до свого списку брати явно не збирається. Ярослав Сухий уже повернувся в лоно рідної «Трудової України», інші поки що думають. І при найрезонансніших голосуваннях непомітно підсовують сусідам-«нашоукраїнцям» свої картки...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
