Щит для пера

27.04.2004

      «Наразі слід збагнути, який досвід ми мали і що втратили», — зазначив минулої п'ятниці на урочистостях з нагоди 45-річчя Національної спілки журналістів України голова НСЖУ Ігор Лубченко. Отже, що ми мали? Досвід, гідний наслідування наступними поколіннями журналістів, зазначив Лубченко. Навіть попри тоталітарне минуле нашої країни, що слугувало тим суспільно-політичним тлом, на якому створювалась спілка. «То був час «відлиги», і хоча у доповідях на з'їзді, виступах делегатів не бракувало дифірамбів на адресу правлячої і єдиної на той час партії, все ж основним лейтмотивом були питання творчості, відповідальності майстрів пера і мікрофона за написане і мовлене слово, ролі журналістів у суспільстві», — сказав він.

      І нагадав також, наскільки відповідальним у недалекому минулому був підхід працівників ЗМІ до виконування своїх обов'язків. Приміром, у «Робітничій газеті» зразка найпохмуріших застійних часів існувала рубрика «Журналіст змінює професію», куди дописували кореспонденти, які місяць працювали на різних підприємствах, тобто, так би мовити, ходили  у народ. Їхні матеріали завжди виходили живими та актуальними, бо йшлося у них про те, що було зрозуміло і важливо для кожного читача. Інколи відвертість кореспондентів, які не намагалися відкоригувати «соціалістичну дійсність», накликали біду на авторів публікацій, на редакторів видань. Але за свою позицію тоді боролися не менше, ніж тепер. А  може, навіть значно більше та сміливіше.

      Наразі, «звільнившись від диктату однієї партії, ми незчулися, як потрапили під диктат чиновника або бізнесмена. Диктат в усі часи залишається диктатом. Сьогодні він жорстокіший, ніж у радянські часи, бо чиновники і власники міняються, не встигне Земля обернутися навколо Сонця, і кожен новий приходить зі своїми вимогами. Протягом останніх років Спілка не раз  ставала на захист скривджених колективів і окремих журналістів. Доводилося звертатися до Президента України, парламенту, уряду, прокуратур і судів усіх рівнів. Саме у таких ситуаціях Спілка загалом і наші обласні організації виявили принциповість, наполегливість, ставали консолідуючим началом журналістської спільноти», — підкреслив Лубченко.

      Однак при цьому голова НСЖУ засвідчив і те, що він не схильний лише до дифірамбів на адресу очолюваної ним організації. «Мене останнім часом нерідко запитують: чому виникають поряд зi Спілкою нові журналістські утворення? Причин багато. Але головна — у нас самих:  у мені  як голові НСЖУ, членах правління, секретарях. Сьогодні у журналістику прийшло нове покоління — з прагненням відіграти активну роль у суспільному житті, щось змінити у ньому, зрештою, гучно заявити про себе. Їм бракує досвіду, професіоналізму, вони часто використовують перо як багнет. Ми ж байдуже спостерігаємо за їхніми діями, боротьбою, часто безкомпромісною, замість того, щоб простягнути їм руку, підтримати, порадити, навчити. Тому вони й  гуртуються між собою, бо не бачать у нас порадника і друга. Це тривожний симптом», — визнав Лубченко.

      А рука підтримки всім нам необхідна як ніколи. І в цьому контексті Лубченко згадав відоме усім судове рішення про закриття «Сільських вістей», виключення радіостанції «Континент», передач «Свободи», інші заходи зi  створення «інформаційної резервації», у яку намагаються загнати наших громадян. «А найголовніше — страждають журналісти. Їх б'ють, вони гинуть в автокатастрофах, у квартирах. Але все, як і раніше, намагаються списати на нещасний випадок, особливо при загибелі в автокатастрофі... Але підозри щодо насильницької загибелі мають підстави. І винні у тому, що ці підозри існують і тиражуються як в Україні, так і за її межами, передусім  слідчі органи і влада, яка мала б давно і суворо спитати з них, чому ось уже майже сім років не називають замовника вбивства Бориса Дерев'янка, замовників і виконавців убивств Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова й інших наших колег, чиї імена занесено на меморіальну дошку на приміщенні Спілки...

      Це і є причиною журналістських підозр. Можна як завгодно ставитися до того, що у кожному трагічному випадку наші колеги звертаються по допомогу до європейських чи заокеанських структур, можна звинувачувати їх у відсутності патріотизму. Але патріотичною має бути передусім влада, турбуватися, щоб жоден злочин проти особи не залишився не покараним».

      Але наша влада такою не є. Інакше не було б прийнято в Україні «Закон про рекламу», стаття 9-та якого розцінює кожну позитивну публікацію про будь-яку фізичну чи юридичну особу як рекламу, а відтак зобов'язує видання внести до держбюджету відповідний податок. Стаття 277-ма іншого нормативного акта — Цивільного кодексу — стверджує, що негативна інформація про особу є недостовірною (про що «УМ» вже неодноразово згадувала). І подібні норми залишені без змін і по цей день, попри усі нагадування про неприпустимість їх  застосування.

      Українські ЗМІ виживають як можуть. Чи не це є причиною того, що люди, на жаль, дедалі більше розчаровуються у пресі? Ігор Лубченко навів дані соціологічних опитувань, згідно з якими засобам масової інформації нині довіряє не більше ніж 20 відсотків громадян. «Українська журналістика сьогодні на роздоріжжі між своїм соціальним покликанням і намаганням вижити. Ми — віддзеркалення суспільних процесів», — підсумував він. Проте насуваються вибори, і країна все більше втягується у президентські перегони. «Політична боротьба, — каже Лубченко, — буде безкомпромісно жорстокою. Так вважають аналітики. Заручниками в ній стануть передусім журналісти. Спілка повинна зробити все, щоб наші колеги мали можливість чесно виконувати свій професійний обов'язок, не зігнулися під тиском виборчих штабів і чиновників, не продали свою совість за гривні чи валюту. Зрештою, кожен сам обирає норму своєї поведінки. Але ще раз хочу наголосити: вибори минають, президенти приходять і йдуть, але порядність чи непорядність журналіста, добре чи заплямоване його ім'я залишаються».

  • У Верховній Раді оголошено перерву

    Після ранкових голосувань щодо програми діяльності уряду та законопроекту про пропорційну виборчу систему відбулося екстрене засідання фракції “Наша Україна”. >>

  • Почати знизу

    Доки український парламент, попри майданні обіцянки, не поспішає саморозпускатися, а ідея загальної децентралізації влади лишається в проектах, політики місцевого рівня вирішили взяти ініціативу в свої руки і почати ділитися досвідом та налагоджувати співпрацю з колегами, не чекаючи вказівок згори. >>

  • Вiдставили до лiкарнi

    Прокурор Черкаського району Руслан Олійник, він же син екс-мера Черкас і відомого народного депутата України Володимира Олійника, нині у реанімації. Туди він потрапив після того, як районну прокуратуру пікетували черкаські активісти, вимагаючи його відставки. >>

  • «УДАР» коліном

    Верховна Рада, котра ніяк не зважиться на «суїцид», помалу викликає гостре роздратування у найбільш палких прихильників дострокових парламентських виборів. Цього тижня із незвичною для себе різкою риторикою виступив депутат від «УДАРу» Павло Розенко, котрий заявив наступне: «УДАР» наполягатиме, щоб на одному з перших засідань через два тижні було все-таки проголосовано постанову (про саморозпуск), яка була підписана трьома політсилами... >>

  • Морозу відріжуть зв'язок,

    Як уже повідомлялося, спікер розпущеного парламенту Олександр Мороз планує скликати 4 вересня сесію ВР. На заваді цьому можуть стати досить цікаві чинники. >>