Скальпелем по паперу

12.06.2010
Скальпелем по паперу

Ася Гонца каже, що над жіночим вбранням працювати цікавіше. (Фото автора.)

...Уперше працювати з папером Ася почала ще в десятирічному віці. З легкої руки своєї мами — черкаської художниці Анни Чуприни. «Тоді наша Ася захворіла й сиділа вдома. Мені треба було йти на роботу й, аби дитина не нудьгувала на самоті, я взяла білий папір, маленькі ножиці й показала їй, як потрібно вирізати витинанки», — розповідає «УМ» Анна Юріївна. Вона пригадує, як розгорнула папір, на якому з’явилося тонке та мальовниче мереживо: очі в малої аж засяяли від здивування. А ввечері, коли мама повернулася з роботи, біля ліжка Асі вже лежала ціла гора паперових витинанок. Анна Юріївна дотепер зберігає ті перші доньчині роботи. Тоді вона не думала, що дитяче захоплення зіграє немалу роль у виборі Асею майбутньої професії. Утім, певно, по–іншому й бути не могло у дитини, батьки якої є художниками і котра змалку пропадала в Черкаській дитячій школі мистецтв, де вони працювали.

 

«Через папір передаю враження від епохи»

Так ще дитиною Ася гармонійно вписалася у світ мистецтва і, подорослішавши, не раз допомагала мамі в роботі з малечею. Анна Чуприна пригадує випадок: у школі мистецтв вона зі своїми вихованцями робила одяг різних епох — від готики й до Відродження. Тож попросила Асю, яка навчалася в Канівському художньому училищі і приїхала додому на канікули, допомогти — виготовити з паперу найпростішу форму для демонстрації тих виробів. «Нам потрібно було, аби така форма давала змогу об’ємно працювати з тканинами. Ася ж за півдня зробила такі макети», — пригадує пані Анна.

Серйозне захоплення паперовою пластикою прийшло до Асі трохи пізніше, коли вона стала студенткою Черкаського університету імені Богдана Хмельницького. Тоді дівчина почала професійно працювати з папером. У неї це добре виходило: за свою наукову роботу про паперові ляльки Ася Гонца стала стипендіатом фонду Віктора Пінчука. Відтоді її тендітні вироби почали «жити» своїм виставковим життям.

Тепер 26–річна Ася Гонца — знаний майстер паперової пластики не лише на Черкащині, а й в Україні та за кордоном. Її роботи постійно експонуються на виставках і нерідко осідають у приватних зібраннях як вітчизняних, так і зарубіжних колекціонерів. Цієї весни черкащанка виборола друге місце на Міжнародному конкурсі «Український тиждень мистецтв». Білі паперові ляльки та колекція мереживних венеціанських масок, виготовлених руками молодої майстрині, не залишили байдужими навіть прискіпливих критиків. Зі своїми паперовими виробами Ася Гонца частий гість на всіляких виставках рідної Черкащини, столиці та інших міст України. Наразі молода черкаська майстриня готується до експозиції своїх виробів у Санкт–Петербурзі. На тижні російського мистецтва, що відбудеться в північній столиці Росії, черкащанка представлятиме Україну. А згодом Ася Гонца планує запросити своїх шанувальників на персональну виставку в Черкаський обласний художній музей.

«Майстрів паперової пластики разом зі мною в Україні всього три. Але мої колеги працюють в іншому напрямі — у них портретні роботи. Я ж стараюся передати образ костюма і враження від далекої епохи», — каже «УМ» Ася Гонца. Вона зізнається, перш ніж приступити до паперової пластики, бере до рук улюблену «Ілюстровану енциклопедію моди», відкриває її та поринає в далеке минуле. Обов’язково акцентує увагу на тій епосі, котру задумала увічнити в одязі паперової ляльки. Якщо, приміром, це доба гуманізму — епоха Відродження, то від образу, каже майстриня, повинна «сходити неймовірна благодать». Якщо ж вибирає стиль модерну, то тут зовсім інший настрій — у жіночих костюмах уже домінують «чоловічі» штрихи.

Для Асі в паперовій пластиці все важливе — як на сукні «лежать» складки, які на ній орнаменти, навіть яка характерна постава була в тодішніх красунь. Вона зізнається, що нерідко подумки майбутні вбрання для своїх паперових ляльок приміряє на себе. І тільки потім починає працювати над деталями. Обов’язково промальовує кожну з них. Нерідко у малюнок додає щось своє. Приміром, проаналізувала картини художників, і на одній сподобався один елемент, а на іншій — другий. Тож тут художниця дозволяє собі фантазувати, з’єднує докупи всі деталі та гармонізує їх на папері, старається, аби її паперова лялька була чарівною та привабливою. Словом, спочатку в голові створює образ, а тільки потім бере до рук ножиці.

Ася зізнається, що над жіночим вбранням трудитися цікавіше. І хоча дамський одяг забирає в неї більше часу, але ж результат того вартий: здається, що паперова красуня ось–ось візьме рукою край своєї розкішної сукні й граціозно пройдеться подіумом.

Щоб «пошити» ляльці сукню, треба скальпель та пінцет

Коли милуєшся Асиними паперовими ляльками, відразу ловиш себе на думці, що створити таке диво зовсім не легко. Паперова пластика — копітка робота, що вимагає неабиякого терпіння. І щоб від ляльки чи венеціанської карнавальної маски, яких в Асі вже назбиралася ціла колекція, глядачі не могли очей відвести, працювати їй доводиться у поті чола, іноді до кількох місяців. На одну роботу йде два–три білі ватмани. Окрім цього, вона використовує медичні скальпелі, лопатку для пломб, канцелярські зажими, будівельний клей, голки, різці, будівельні ножі, леза і навіть шприци. При цьому порізані пальці майстрині — явище не рідкісне.

«Щоб вирізати орнамент, повинні бути дуже гострі ножі. Значення має й планшет, на якому ріжеш. Я працюю на пластиковій дошці, в яку ніж входить ідеально, практично не тупиться. Таке враження, що ріжеш, ніби по маслу. Виходить без зарізів», — ділиться секретами творчості Ася Гонца й показує білу паперову ляльку. Вона каже, що цією роботою особливо пишається. Й пояснює, що на нижній частині сукні зробила колоподібну і дугоподібну складки. Останню скласти було особливо важко. Адже маленькі деталі — такі делікатні, стулити їх докупи непросто. Всі частинки склеювала пінцетом, без дотику рук, щоб папір не пожовк.

Паперовій пластиці вчаться й діти

Нині Ася Гонца влаштовує свої майстер–класи з паперової пластики, а ще навчає цьому черкаських дітей в арт–студії «Глорія». У чотирьох класах і Ася, і її мама — художниця Анна Чуприна, працюють із дітьми віком від чотирьох років за спеціальною власноруч створеною програмою — малюнок, живопис, композиція, декоративно–ужиткове мистецтво, історія мистецтва та паперова пластика. Приходять до студії вчитися навіть дорослі. Коли ми спілкувалися з Асею, до кабінету заглянула молода жінка й поцікавилася, чи можуть її у «Глорії» навчити живопису.

Своїми вихованцями Ася пишається. «Я переконана, що діти, котрі цікавляться мистецтвом, у подальшому житті не пасуватимуть перед труднощами. Бо людина, духовно та естетично вихована, будує своє життя в гармонії», — робить висновки Ася Гонца.

Майстриня каже, ніби в Україні люди не звикли до того, що паперова пластика — це мистецтво, що воно довговічне, тож не готові вкладати в це гроші. А за кордоном одна така скульптура може коштувати до 25 тисяч доларів. Тож думки про те, що вигідніше було б себе реалізовувати за кордоном, приміром, у тій же Європі, в її голові витають постійно. Там таке мистецтво цінують, є можливість виставлятися. А це означає, що паперові скульптури будуть продаватися й приносити прибуток. «Я сподіваюся, що через кілька років це оціниться і в Україні і приноситиме не тільки популярність, а й фінансову стабільність, — розмірковує вголос Ася. — Бо я страшний патріот країни і своїх рідних Черкас зокрема. Тож у душі сподіваюся, що згодом в нашій державі почнуть цінуватися не політичні перипетії, а мистецтво».

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>