Капітан Кусто. (Фото з сайту lecoeurdelocean.ifrance.com)
Хто з нас не пам’ятає легендарний серіал «Підводна Одіссея команди Кусто»? І худорлявого француза у дивакуватій червоній шапочці, який з екрана розказував про мешканців підводного світу? Жак–Ів Кусто — еколог і винахідник — міг би відсвяткувати сьогодні свій сторічний ювілей. Він став батьком дайвінгу, гуру для багатьох захисників живої природи. З нагоди цієї річниці «УМ» виявила 10 фактів із життя Жака–Іва Кусто.
Юний Жак–Ів хотів стати льотчиком. Однак, коли йому було 26 років, Кусто потрапив у автокатастрофу: численні переломи, пробиті легені, паралізовані руки... Про кар’єру лейтенанта військово–морської авіації довелося забути. Кусто щоденно став плавати у Середземному морі для відновлення здоров’я. У Тулоні, куди після аварії переїхав Кусто, він познайомився з Філіппом Тайе, великим любителем моря. Саме Філіпп прищепив Кусто пристрасть до пірнання у морські глибини й став його «хрещеним» батьком у зануренні. Він же познайомив Кусто зі своїм найкращим другом — Фредеріком Дюмою (легендарний Діді). Відтоді Філіпп, Кусто і Фредерік не розлучалися.
Коли Жаку було 13, батько купив кінокамеру. Відтоді ця іграшка стала для Кусто справжньою пристрастю. Згодом Жак–Ів вирішив об’єднати дві свої улюблені справи — море та кінозйомку. Так, нерозлийвода Кусто—Тайе—Діді конструюють водонепроникну «посудину» з вікном, через яке можна було знімати морські глибини. У 1942 році з’являється перший підводний 18–хвилинний фільм Кусто «8 метрів під водою».
Найбільше хвилювало молодого Кусто, як можна збільшити час перебування людини під водою? Разом із колегами він проводив масу випробувань із підводною екіпіровкою, і нарешті, у 1943 році, Кусто та інженер Еміль Ганьян винайшли автономний скафандр з аквалангом. Крім того, Кусто став винахідником водонепроникних камер та освітлювальних пристроїв, створив першу підводну телевізійну систему.
Кусто мріяв про власний корабель. І він його знайшов на Мальті: це був старий мінний тральщик «Каліпсо», який належав Королівським Британським ВМС. Меценатом став відомий виробник пива Гінесс, який і вніс основну частину грошей за судно. 40–річний Кусто орендував «Каліпсо» у пивного магната за символічний один франк на рік. Після переобладнання та пошуку добровольців Кусто вийшов у море. Так починається легендарна «Одіссея Кусто» й дослідження Світового океану... «Каліпсо» відслужив своєму капітану вірою–правдою — на ньому зняті найвідоміші фільми Кусто. Затонув тральщик 1996 року біля берегів Гонконгу — після тарану з баржею.
Кусто вперше у світі показав глядачам кіно– та відеозйомки під водою — ці кадри викликали справжній фурор. Фільми, книги та телепрограми про життя океану принесли Кусто світову славу. У 1954 році під час мандрівки Кусто Червоним морем та Індійським океаном народився відомий серіал «Одіссея команди Кусто». А наступного року з’являється найкращий фільм про підводне життя — «Мир тиші», який отримав «Золоту пальмову гілку» в Каннах та «Оскар». Як, власне, і наступні фільми Кусто — «Світ червоної риби» та «Світ без сонця». Світове визнання йому принесли й книги — зокрема, «У світі мовчанки» стала бестселером. Загалом Кусто створив 67 фільмів, які йшли в 105 країнах світу.
Ще одним успіхом у житті Кусто стала зустріч із Симоною Мелькіор. Вона народила Кусто двох синів і стала не тільки його дружиною, а й правою рукою. Жан–Мішель, старший син Кусто, згадував у своєму інтерв’ю газеті «Труд»: «Моя мама присвятила більшу частину свого життя «Каліпсо». Можу точно сказати: вона провела там значно більше часу, ніж я, батько і брат разом узяті. Вона була негласним стабілізатором усіх конфліктів і проблем на судні. Офіційно мама працювала медсестрою, але насправді на ній трималося все. Вона навіть могла вирішити якісь дипломатичні проблеми з місцевою владою, коли судно не хотіли пускати в порт. Чудово говорила кількома мовами, навіть доволі складними — японською, наприклад». Кажуть, тільки Симона могла вплинути та темпераментного Кусто — спокійна, зважена, її лагідно називали «пастушкою». Симона померла від раку в 1990 році — її прах розвіяли над морем біля берегів Монако. А через рік Кусто одружився із Франсиною Триплет, від якої вже мав двох дітей — дочку Діану та сина П’єра.
Пристрасть всього життя Кусто — море — принесло йому й найбільшу трагедію — смерть сина Філіппа. Це сталося у 79–му році. Філіпп виконував зйомки для фільму з гідролітака «Каталіна». Під час приземлення ніс машини раптово пішов під воду. Весь екіпаж лишився на борту, а Філіпп зник безвісти. Тіло хлопця так і не знайшли...
Про Кусто казали, що він був мало не деспотом з вибуховим характером, тираном на кораблі. Відомий оператор Андре Лабан, один із членів знаменитої команди Кусто (до речі, дід месьє Лабана родом зі Львова), згадував у інтерв’ю «Комсомольській правді»: «На борту «Каліпсо» панувала сувора дисципліна. Іноді капітан втрачав контроль і від нього можна було почути різке слово. Якось пірнальник заїкнувся про свої права на відпочинок, на що Кусто сказав: «Тут ніхто не має жодних прав, крім мене!». Але водночас, як переконує Андре Лабан, Кусто любив самотужки виховувати спеціалістів: «Я мріяв потрапити у команду Кусто, знав, що він шукає інженера, прийшов влаштовуватися. І Кусто мене запитав, що я вмію робити. Я чесно відповів: «Нічого». На що він сказав: «Чудово. Ми тебе беремо». Кусто став творцем нової релігії — релігії дайвінгу, він був її апостолом». Про себе він говорив дуже скромно: «Я — ніхто. Вмію робити багато чого, але дуже посередньо: я погано пірнаю, погано малюю. Талантів у мене немає жодних. Усе мені дається важкою працею».
Кусто казав, що завжди хотів прищепити любов до моря своїм близьким. Його батько прожив 90 років, а ось плавати під водою навчив його Жак лише у 67 років — йому ця справа дуже сподобалася. Старшого сина Кусто викинув за борт в акваланзі власного виробництва у шість років, меншого — у чотири. Онучка Олександра стала плавати у тримісячному віці.
Кусто зробив кілька відкриттів у біології. Зокрема, він припустив існування здібностей китоподібних до ехолокації. І виявився правий. Була в дослідника ще одна версія і мега–проект — «життя у підводних будинках». Кусто вважав, що люди врешті–решт стануть акватичними створіннями. «Я думаю, що для майбутніх поколінь перебування під водою буде так само природнє, як і на суші, — казав Кусто у своєму інтерв’ю в передачі «В мірє животних». — Люди стануть жити у воді, як дельфіни. Принаймні я мрію про це».
Жак–Ів Кусто
Народився 11 червня 1910 року в провінції Бордо. Був членом Французької академії, директором Океанографічного музею в Монако.У 1973 році заснував некомерційну «Спілку Кусто» з охорони морського середовища. Нагороджений орденом Почесного легіону, Офіцер ордена Морських заслуг. Помер у Парижі у віці 87 років від інфаркту.
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
